У жовтні львівський центр сучасного мистецтва Jam Factory представив новий проєкт «Структури взаємности» — виставку українських та міжнародних художників. Зокрема, до експозиції увійшли роботи Антона Шебетка, «Відкритої групи», Алевтини Кахідзе, Жанни Кадирової, Олександра Бурлаки, Романа Хімея, Олени Турянської, Бінта Дії, Дани Кавеліної, Даші Чечушкової, Кристіана Ньямпета, Феліпе Кастельбланко, Франсіса Аліса та інших митців.
Ідея проєкту, який досліджує, що згуртовує суспільства в складні часи, виникла ще під час пандемії Covid-19 — з початком повномасштабної війни в Україні він отримав нові сенси. Серед ключових тем виставки переосмислення історичних травм, повернення власних голосів та історій, і взаємопідтримка, яка допомагає людям долати політичні та соціальні потрясіння.
Олександр Бурлака, «Взаємопідтримча структура», 2024
Експозиція поділена на дві зони: «Простір теперішнього» і «Простір минулого». У першій глядачів зустрічає купольна конструкція архітектора Олександра Бурлаки, яка є центральним елементом виставки й уособлює місце для спільної творчості. Як і дерев'яні балки, використані в роботі, у період випробувань люди стають опорою один для одного, підтримуючи необхідний баланс. Тут відвідувачам пропонують долучитися до серії воркшопів, відчути себе частиною спільноти та навчитися нового.
Також у «Просторі теперішнього» виставлено рельєф Даші Чечушкової «Безкінечне повернення», що передає відчуття розірваного життя на межі минулого й сьогодення, яке видається невизначеним і схожим на марення. Останні два роки художниця провела між Одесою, де народилася і сформувалася, та Львовом, який прихистив її на початку вторгнення.
Даша Чечушкова, «Безкінечне повернення», 2024
Жанна Кадирова, «Біженці», 2023 — дотепер
Жанна Кадирова представила відео з Покровська, створене в рамках серії «Біженці». Художниця рятує кімнатні рослини з пошкоджених та зруйнованих шкіл, бібліотек й інших громадських установ у районах країни, що найбільше постраждали від бойових дій. Рослини тут виступають нагадуванням про втрачене життя та воєнні злочини окупантів, які змусили мільйони українців покинути рідні міста.
Осмислювати цю тему українські автори продовжують у «Просторі минулого». Волонтерська організація «Лівий берег» показала фрагменти зруйнованих українських будинків в інсталяції «Пам'ятка», а Роман Хімей задокументував процес відбудови та свідчення жителів у відео «Без хліба, скатертини, кожуха, букета квітів і хреста».
Лівий берег, «Пам'ятка», 2024. Роман Хімей, «Без хліба, скатертини, кожуха, букета квітів і хреста», 2023
Антон Шебетко через своє фото та відеоінсталяцію «Сімеїз» запрошує в ностальгічну подорож до Криму 1990-х, що останні десять років перебуває під окупацією. Автор звертає увагу на формування підпільного квір-курорта в Сімеїзі, що став важливим місцем зустрічі для представників ЛГБТК+ спільноти, зоною самовираження та свободи, однак зараз перебуває на межі зникнення. Єдиним нагадуванням про явище можуть стати архівні кадри.
Антон Шебетко, «Сімеїз», 2021 — дотепер
Тему пам'яті та документування по-своєму розвиває в проєкті «Біографія. Фрагмент» й «Відкрита група» — об'єднання митців, що у 2019 році представляло Україну на Венеційській бієнале. Художники збирають історії незнайомців у котушці з паперовою стрічкою — накручені у випадковому порядку одна на одну, біографії символізують поточний стан українського суспільства, що зазнало болючого удару й знаходить спільність у травматичному досвіді. У створенні інсталяції взяли участь понад п'ятсот осіб.
Відкрита група, «Біографія. Фрагмент», 2014 — дотепер
Сенегальсько-італійська художниця Бінта Діа ставить у центр свого проєкту «Мудрість Уаті» жінок, роль яких у боротьбі та підтримці суспільства часто недооцінюється. В інсталяції мисткині волосся плететься від стелі до підлоги, нагадуючи незвичну рослину чи архітектурний об'єкт. Чорні коси створюють сакральний простір, присвячений Мамі Вата — водній богині західноафриканської міфології, яку традиційно зображували як русалку чи змію.
Бінта Діа, «Мудрість Уаті», 2020
До народної культури й традицій народу звертається і дует Феліпе Кастельбланко та Лідії Циммерман у відеороботі «Ayênan: Території води». Художники нагадують глядачам про події XVI століття, коли іспанські конкістадори шукали міфічну країну Ельдорадо. Прагнучи знайти золото, вони безжально завдавали шкоди землям, де мешкали корінні народи Анд і Амазонки, що тепер є частиною Колумбії. Через 482 роки група захисників землі об'єднується, щоб повторити шлях історичної експедиції та за допомогою символічного ритуалу відновити гармонію між землею, людьми та світом природи.
Феліпе Кастельбланко, Лідія Циммерман, «Ayênan: Території води», 2020
Наостанок хочеться звернути увагу на проєкт бельгійського художника Франсіса Аліса «Дитячі ігри», що демонструє, як минуле країн, війни, соціальні обмеження та норми впливають на свідомість дітей, на те, які ігри вони обирають і які правила встановлюють. Так, у відео, присвяченому Україні, бачимо школярів у військовій формі, що створюють власні блокпости й перевіряють водіїв кодовим словом «паляниця», яке перетворюється на індикатор «своїх» та «чужих».
Разом з тим на кадрах, знятих в Афганістані, зафіксовані діти, що грають у повітряних зміїв, оздоблюючи їх лезами та гострими предметами. Звичайна забавка перетворюється на жорстоке змагання.
Франсіс Аліс, «Дитячі ігри», 1999 — дотепер
Виставка «Структури взаємности», яку можна відвідати у Jam Factory Art Center до 23 лютого 2025 року, презентує погляд митців не лише на важкий шлях, який зараз проходить Україна, а й на історії інших держав, зокрема в Африці, Центральній Азії та Латинській Америці, що зіткнулися з окупацією, депортаціями та утиском національних культур. Водночас художники демонструють у своїх інсталяціях, скульптурах, фото та відео методи об'єднання, збереження, переосмислення травм минулого і консолідації суспільств заради незалежного майбутнього.
