Що таке міська вітрина у 2025 році: тло для нових колекцій, естетична пауза в центрі міста чи повноцінне висловлювання? У весняному сезоні ЦУМ Київ знову використовує свої вітрини як візуальну площину для діалогу.
Нова серія оформлення стала спільним проєктом з ілюстраторкою Марією Фоєю — авторкою, відомою завдяки співпраці з The New York Times, The Guardian Weekly, Die Zeit, Adobe, Moleskine Foundation та іншими міжнародними брендами й медіа. Її роботи — візуальні образи і завжди певна внутрішня дія: занурення, споглядання, пошук сенсу. У цій колаборації її стиль проявився максимально органічно.
Проєкт для ЦУМу — це сім вітрин, які разом утворюють послідовну візуальну подорож. Теми — звʼязок із собою, фокус, тиша. Ці вітрини не намагаються привернути увагу яскравістю чи ефектами, не говорять напряму й нічого не пояснюють. Натомість вони дають інше: простір для роздумів.
Головна метафора — водні глибини: вони присутні в кожному образі. Вода — як дзеркало, що дозволяє побачити себе справжнім.
«Я хотіла створити щось схоже на медитацію. Простір, який не кричить, а говорить дуже тихо. Та водночас — щиро»,
— розповідає Марія. В дизайні вітрин немає жодного нав’язаного посилу — тільки символи, які кожен зчитує по-своєму.
Сім вітрин — сім станів
Занурення. Перша вітрина — точка старту. Людина ще на поверхні, але вже готова йти глибше. Центральна фігура стоїть у воді, відчуваючи її температуру, ритм, пульс.
«Це про те, як ми обережно входимо у власні переживання, пробуємо доторкнутись до себе справжнього»,
— пояснює Марія.
Початок подорожі. Занурення відбулося, і починається рух. Поруч — восьминіг. Не агресивний, а турботливий. Він уособлює глибину, що водночас і тримає, і дозволяє рухатися. Це етап, коли стає трохи лячно — але цікавість сильніша.
«Я не вкладала в нього агресії. Він — той, хто стоїть на варті твого шляху»,
— розповідає художниця.
Пошук. У цій вітрині з’являється медуза, що світиться. Вона не веде, а пливе поруч, як світло у темряві. Це момент, коли зосереджуєшся на деталях: спогадах, відчуттях.
«Це фрагмент, де починаєш усвідомлювати: ти не один, і всередині тебе — теж світло»,
— зазначає Марія.
Політ. Найповітряніша частина проєкту. У центрі — манти, що витають, мов думки. Вітрина передає стан, коли виникає внутрішній ресурс і з’являється легкість.
«Я малювала цю вітрину з відчуттям гри, дитячого натхнення. Це мій улюблений момент — коли всередині з’являється радість без причини»,
— ділиться ілюстраторка.
Дивитись усередину. Це вітрина без героїв, лише кола на воді. Абстрактна, майже графічна. Після польоту приходить тиша. І з нею — фокус. Це вітрина-медитація, яку хочеться просто розглядати без поспіху.
«Я спеціально зробила її максимально стриманою — це не про зовнішнє, а про центр. Про концентрацію. Про погляд у саме серце»,
— каже Марія.
Споглядання. Тут з’являються світлі відблиски — наче нові сенси, які проступають після мовчання. Це спокійна, дуже світла частина шляху.
«Я подумала: якщо вода — це простір, в якому ти плаваєш, то має настати момент, коли ти просто лягаєш на спину й дивишся вгору. Це відчуття злиття з чимось більшим. Вона — про це»,
— описує художниця.
Повернення. Остання вітрина — тепла, майже материнська. Точка, з якої ти повернувся зовсім іншим.
«Мені хотілось, щоб фінал був не переможним, а м’яким. Повернення до себе — це не феєрверк. Це тиха радість. Це момент, коли ти вже вдома»,
— завершує Марія.
