Видавництво «Основи» представило в межах XIV «Книжкового Арсеналу» ряд нових видань — одним із найпопулярніших серед читачів став роман «Жінка в пісках» японського письменника Кобо Абе.
Кобо Абе — провідний японський письменник XX століття, стиль якого часто порівнюють з Францом Кафкою через сюрреалістичні філософські сюжети, твори про самотність людини та абсурдність навколишнього світу. Автор закінчив медичний факультет Токійського університету, однак відмовився від кар'єри лікаря на користь літератури. Він працював над романами, оповіданнями, п'єсами, цікавився фотографією та режисурою.
Серед найвідоміших творів автора «Чуже обличчя», «Людина-коробка», «Спалена карта», «Стіна», «Друзі», «Ковчег Сакура». Роман «Жінка в пісках», що був написаний в 1962 році, став для письменника міжнародним проривом.
Це екзистенційний твір, що розповідає про шкільного вчителя й ентомолога-аматора Нікі Джюмпея. Він вирушає до віддалених піщаних дюн, адже мріє знайти новий, нікому не відомий вид комах. За збігом обставин він залишається на ніч у будинку незнайомої жінки і раптово стає в'язнем дому, що знаходиться у глибокій ямі. Джюмпей змушений щодня разом із таємничою героїнею викидати пісок, щоб будинок повністю не засипало і не поховало на завжди.
Роман досліджує тему свободи і змушує замислитися не тільки про фізичне ув'язнення та прагнення до втечі, що з часом парадоксально притупляється, а й про те, як люди залежать один від одного і як поступово звикають навть до ненависної рутини, коли виснажлива праця стає частиною звичного сьогодення. Письменник також приділяє багато увагу опису самого піску, буквально перетворюючи його на самостійного героя.
«Роман зачіпає чутливі для японського суспільства теми упередження до буракумінів — історично маргіналізованої групи, а також критикує поствоєнну корпоративну культуру, яка штовхає до відчуження і навіть самогубств. «Жінка в пісках» була удостоєна літературної премії «Йоміурі» в 1962 році. А вже 1964 року книжку екранізував режисер Хіроші Тешіґахара»,
— зазначають у видавництві.
«Це один із ключових романів японської літератури ХХ століття: сухий, напружений, тілесний і майже фізично відчутний. Його часто порівнюють із прозою Кафки та Камю, але абсурд у Кобо Абе не абстрактний. Він скрипить на зубах, липне до шкіри й щодня знову засипає простір навколо»,
— додають у команді «Основ».
