У галереї Velychko Gallery на Кіпрі показали роботи сучасних українських художників, створені в межах щорічної артрезиденції CARV_24. У проєкті взяли участь Анна Звягінцева, Ольга Штейн, Інга Леві та Богдан Бунчак.
Перебуваючи на Кіпрі, художники знайомилися з контекстом місця, його історією та обговорювали важливість надії в часи соціальних потрясінь. Виставка «Що триваліше за надію?» поєднала різні погляди: досвід військових і цивільних, сприйняття війни в Україні та за її межами, пошук опори у простих повсякденних практиках, силі індивідуальних і колективних дій.
Учасники резиденції розмірковували над природою надії не тільки як філософської ідеї, а і як стану, що змінюється. «Українці у війні не
романтизують надію, бо знають її ціну, і вже неодноразово бували на межі її втрати», — підкреслюють у Velychko Gallery.
«В українській мові слово «надія» вміщує складову «дія». Саме увага і повага до мови, до значення слів, їх смислового наповнення та зашифрованих у мові життєвих програм допомагає краще відчути й зрозуміти, на чому ґрунтується опір українців російській агресії з 2022 року. Хоча насправді це опір російському колоніальному гніту тривалістю в століття. Таке трактування надії допомагає діяти відповідально та розуміти, що колективні й соціальні зміни не відбуваються без індивідуальних рішень. І можливо, тривалішим за надію може виявитися саме продовження дій»,
— зазначає кураторка проєкту Галина Глеба.
Художники підійшли до теми, спираючись на власний досвід. Інга Леві щодня малювала та документувала перебіг війни в графічному щоденнику «Подвійна експозиція». Інсталяція Анни Звягінцевої «Про яблуко» нагадує про циклічність життя, в якому співіснують надбання і втрати.
Художник та ветеран Богдан Бунчак у відео «Ти навіть не намагався» передає відчуття провини та глибокої втрати через смерть бойового побратима, а Ольга Штейн зображує суспільство як «колективне тіло», що підтримується вірою. Мисткиня поєднала інсталяцію з керамічними об’єктами з широкоформатним живописом «Міф про Тіло, що обробило Надію і Бога» з образом П’єти.
Автори порушують питання про природу надії, як її віднаходити, чи має вона смак та, врешті, що залишається, коли надія зникає? Важливе місце у формуванні ідеї виставки відіграв досвід українського військового Максима Колесникова, який після 8 місяців російського полону вперше скуштував яблуко. Його емоції втілили для митців образ резиденції, а яблуко набуло нового символічного значення — смаку надії.
