Червень добігає кінця, а отже саме час зібрати короткий огляд усього, що запам’яталося, зацікавило або стало джерелом натхнення для редакції Harper’s Bazaar цього місяця. У фокусі — культурні події, нові імена, візуальні відкриття, які хочеться зафіксувати в кінці сезону. Сподіваємося, щось із цього переліку надихне і вас.
Зустріч літа в екокурені «Очеретяний кіт» під Києвом
Це була спонтанна ідея, але саме такі й стають найтеплішими спогадами. В суботу ми з подругами кинули все — листи, дедлайни, місто — і вирушили вглиб Київщини, до місця з магічною назвою «Очеретяний кіт». Там, у затишному екокурені на хуторі Балики, почалося наше літо.
Все було ніби з фільму, де героїні тікають із шуму в тишу: дорога, довгі розмови, сміх у машині й відчуття, що попереду на нас чекають фантастичні вихідні. «Кіт» зустрів нас очеретяними дахами, дерев’яними помостами й таким видом на ліс, що перехоплювало подих. Ми встигли все: попити каву на веранді, поговорити про все на світі, смачно поїсти, послухати всі старі пісні, пограти в карти й посміятись до сліз.
Цей вікенд був не про фото (хоч їх теж було чимало), а про відчуття «тут і зараз». Про те, як важливо часом зупинитися і просто побути в моменті.
Екскурсія «Київ Олександри Екстер» від Анни Лодигіної
Цього місяця я побувала на екскурсії, яка змінила мій погляд на Київ. Прогулянка «Київ Олександри Екстер», проведена дослідницею, журналісткою та авторкою книги про Екстер Анною Лодигіною, стала справжнім зануренням у місто, де творила одна з головних постатей українського авангарду.
Ми пройшли слідами художниці: від її легендарної майстерні в центрі Києва, де збиралися Богомазов, Петрицький, Меллер і Бурлюк, до менш відомих, але не менш важливих локацій. Це місця, які досі існують, але бачити їх через історію Екстер означає переосмислити сам Київ, його контекст і спадщину.
Окрема вдячність авторці за книгу, з якої все почалося: «Історії українських митців. Олександра Екстер» — перше видання великої серії від Projector. Аня написала її не як енциклопедію, а як живу історію — про творчість, еміграцію, свободу самовираження і складні вибори. Усе це — через архіви, спогади, дослідження, які вона зібрала з великою увагою.
Це видання дуже важливе і потрібне, бо дає глибше розуміння культури, з якої ми всі виросли.
Презентація нового випуску «Літопису українського дизайну» від ist publishing
Коли про дизайн розповідають не слайдами, а голосом актора — це вже зовсім інший рівень уваги. Презентація нового, четвертого випуску журналу «Літопис українського дизайну» відбулась на камерній сцені Театру Франка. Зал повен людей, які справді хочуть слухати. Віктор Ажнов, актор театру, читає фрагменти. Потім починається розмова. Про дизайнерів і сценографів, про зв’язки між театром, графікою, шрифтами й культурною пам’яттю. Про те, чому ці історії важливо зберігати й структурувати.
Сам випуск — це щось набагато більше, ніж чергова ініціатива. Це спосіб системно осмислити, як формується українська візуальна ідентичність. У четвертому номері — неймовірні зв’язки: від опішнянської кераміки до сценографії Анатоля Петрицького (яка надихала навіть Пікассо), від айдентики NAMU до айдентики Театру Франка, від типографіки Василя Хоменка до сучасних культурних проєктів на кшталт MOT, Brave і Docudays.
Це справжній хронікон. Видання, яке розповідає історії й формує розуміння, чому український дизайн вартує окремої сторінки в європейському контексті.
Прем’єрний показ документального фільму «Стрічка часу»
Іноді фільм — це не просто кіно, а хроніка, яка зберігатиметься в колективній пам’яті надовго. «Стрічка часу» — саме такий. Документальна картина, знята Катериною Горностай за ініціативи «Освіторії», — це правдива, чесна й уважна розповідь про шкільне життя в умовах війни. Прем’єра вже відбулася на Берлінале, де фільм отримав 10-хвилинні овації, а The New York Times назвали його портретом нації очима її дітей.
Закритий показ у Києві пройшов у Будинку кіно — з тією внутрішньою тишею, яка виникає, коли дивишся щось справді надважливе. У фокусі — не цифри, не статистика, а справжні люди: вчителі, учні, ті, хто продовжує навчатися й навчати попри обставини. У школах, які стали тимчасовими укриттями, у метро, на деокупованих територіях.
Картина «Стрічка часу» — про гідність. І про освіту як точку опори, що не дає зламатися.
Серіал «Відділ нерозкритих справ»
Як прихильниця детективів та кримінальних шоу я завжди слідкую за новинками в цьому жанрі. Проєкт Netflix «Відділ нерозкритих справ», можливо, й не став такою сенсацією, як серіал «Юнацтво», але точно сподобається всім, хто любить напружені сюжети та розгадування таємниць. Шоу дещо нагадує проєкт Apple TV+ «Повільні коні» з Гері Олдманом завдяки своїй стриманій і похмурій естетиці. Історія розгортається в столиці Шотландії — Единбурзі, а в центрі подій опиняється детектив Карл Морк та його незвичайна команда «вигнанців», яка береться за розслідування безнадійних архівних справ. Головну роль у серіалі зіграв Метью Гуд, відомий за стрічками «Самотній чоловік» Тома Форда, «Гра в імітацію», «Абатство Даунтон», а також історичною драмою «Корона». Шоу точно заслуговує продовження на другий сезон, над чим команда вже активно працює.
Вистава «Гедда Габлер» зі сценографією Ольги Штейн у Театрі на Подолі
Театр на Подолі завершив сезон новою постановкою — виставою «Гедда Габлер» за п'єсою Генріка Ібсена. Глядачі чекали її (та забезпечили солдаут на всі покази) не тільки через режисерську роботу Давида Петросяна, якого в Україні давно знають за постановками «Земля», «Буна», «Кассандра», «Цар Едіп» та «Отелло», а й через те, що це перший сценографічний проєкт відомої української художниці Ольги Штейн. Вона працює з різними матеріалами та медіа: від живопису та скульптури до інсталяції. Світ «Гедди Габлер» Ольга представила як задушливий простір, в якому ностальгія за минулим поглинає будь-яку можливість для розвитку головної героїні. В центрі сцени вона розмістила конструкцію з хутром, що одночасно виступає і серцем кімнати, і місцем сховку, і символом хижої та руйнівної природи Гедди.
Виставка «Спецфонд. Нові дослідження» в NAMU
Національний художній музей України (NAMU) продовжує досліджувати спадщину українських модерністів. Команда вже представила глядачам декілька експозицій, присвячених творчості найвпливовіших художників XX століття — від Олександри Екстер та Олександра Богомазова до Всеволода Максимовича і Анатоля Петрицького. Цього разу основою експозиції стали роботи митців, які були заборонені радянською владою та потрапили до спецфонду. Виставка охоплює твори 1920–30-х років, які з'явилися всупереч радянській цензурі. Зокрема, в NAMU можна побачити роботи Давида Бурлюка, Віктора Пальмова, Єфрема Світличного, Лева Крамаренка, Абрама Черкаського, Юрія Садиленка, Василя Сильвестрова, Івана Падалки, Оксани Павленко та інших художників.
Показ нової колекції Le Paysan від Jacquemus
Кінець червня традиційно є початком очікуваного нового циклу шоу модних брендів, тож уся увага fashion-спільноти прикута до найбільших гравців індустрії та подіумів модних столиць світу. І серед тих, хто цього місяця представив лінійку сезону весна-літо 2026, — один із моїх улюблених Домів, Jacquemus.
Симон Порт Жакмюс заходився інтригувати публіку ще більш ніж за тиждень до показу, натякаючи в Instagram, що нова колекція бренду переосмислюватиме походження дизайнера і його дитячі роки на фермі в Мальморі. З цієї нагоди Jacquemus представив серію світлин авторства Бретта Ллойда, що відтворюють кадри із сімейного архіву Симона Порта.
Сам же показ відбувся цими днями у Версалі, в оранжереї Château de Versailles. Локація була обрана не випадково — історія Жакмюса з цим місцем розпочалася ще кілька років тому, а нині продовжується й набуває нових елементів.
У колекції весна-літо — 2026, що вшановувала сімʼю Симона Порта, дизайнер особливу увагу приділив аксесуарам: виконаним у техніці кроше сумкам; клатчам у формі цибулі-порею і підвісам-часникам; брелокам, що нагадують морквини або горох; прикрасам з анімалістичними мотивами. Одяг же демонстрував фірмові силуети Jacquemus, характерні для бренду плісирування й багатоярусні вироби. Деякі з них були оздоблені масивною бахромою.
Лекція «Антикенселін» від White Rabbit Agency
Помилки роблять усі й у будь-якій сфері, проте комусь вдається перетворити кризу на точку зросту й отримати максимум користі навіть від, на перший погляд, цілковито негативного досвіду, а хтось втрачає довіру, репутацію, клієнтів або ж і саму роботу.
Особливо гостро кризи відчуваються сьогодні, адже відбуваються на тлі вибухів і втрат повномасштабної війни, глобальної геополітичної та економічної нестабільності, хронічного стресу і втоми. Саме тому кожного дня ми бачимо в соціальних мережах розповіді про те, як українські бренди або компанії «пробивають дно», і найчастіше масштаби критики зовсім не відповідають проблемі, що її спричинила. Тож антикризові комунікації — це must have навичка для кожного, хто існує в сучасному, як ніколи розвиненому інтернет-просторі.
Лекція від White Rabbit Agency стала для мене першим навчанням з антикризового піару й дала повне розуміння, що «антикенселін» — це пігулка, яку варто прийняти «до», а не «після».
Літо в мистецтві
У червні мені як ніколи бракувало справжнього літнього настрою, адже у погоди на цей місяць були свої плани. Саме тому я шукала натхнення в мистецтві та зібрала для Harper’s Bazaar 20 картин, що зображують літо. У кожної з них такий різний настрій та післясмак: тут і спогади про дитинство, і запах морського узбережжя. У цій добірці — літо у всіх його проявах: яскраве, спокійне, трішки меланхолійне, але завжди справжнє.
John Singer Sargent, ‚Stairs to Capri‘, 1878
Édouard Manet, Le Déjeuner sur l’herbe, 1863
Edward Hopper, Sailing, 1911
Vincent van Gogh, Summer Evening, Wheatfield with Setting sun, 1888
David Hockney, Big Splash, 1967
Edgar Degas, Beach Scene, 1869
Edward Hopper, Second Story Sunlight, 1960
Frank Weston Benson, Summer, 1909
George Inness, Summer in the Catskills, 1867
Winslow Homer, Summer Night, 1890
Edward Hopper, Sea Watchers, 1952
Gustav Klimt, Apple Tree I, 1912
Тетяна Яблонська, Літо, 1967
Pieter Bruegel the Elder, The Harvesters, 1565
Pierre-Auguste Renoir, Luncheon of the Boating Party, 1880–1881
Микола Пимоненко, Липень. Косовиця, 1897
Max Liebermann, Terrace of the Restaurant Jacob in Nienstedten on the Elbe, 1902
Edward Cucuel, Two Girls Sitting at Lake Starnberg, 1918
Winslow Homer, Children on the Beach, 1873
Georges Seurat, Sunday Afternoon on the Island of La Grande Jatte, 1884
Картина Олександр Богомазов, «Пилярі» (1929)
Це полотно, яке я дуже хочу побачити наживо. На жаль, ще не встигла побувати на виставці «Нові дослідження» у NAMU, але вібрація цієї роботи відчувається навіть через екран. Динаміка кольору, архітектоніка постатей, впорядкований ритм руху — усе це працює як візуальна симфонія. Знаючи, що 40% картини було знищено і вона понад 90 років чекала свого відродження, — сприймаєш її як диво. Це не просто зображення праці — це образ сили, відновлення і краси, яка проростає попри руйнування.
«Портрет дівчини у вогні» (2019, реж. Селін Сьямма)
Це стрічка, яку не просто дивишся, а проживаєш у шепоті, поглядах і диханні. Кожен кадр тут як картина, виписана світлом і тишею. Це кіно про спостереження, про фокус, про той внутрішній момент, коли мистецтво і реальність починають резонувати в унісон. У ньому немає нічого зайвого — лише погляд, жест, тиша, яка промовляє більше, ніж слова. Після цього фільму хочеться мовчати — не через порожнечу, а через повноту.
«Композиція: Тотальний контроль», Наталія Синєпупова
До моїх рук потрапив неймовірний скарб — книга «Композиція: Тотальний контроль». Вона про творення як спосіб мислення, про структуру як спосіб бачити світ. Це видання вийшло далеко за межі дизайнерського кола. У якій би сфері ви не реалізовували себе — мода, сценографія, брендинг чи навіть особисті візуальні проєкти, — ця книга розширює горизонт. Вона дає і базові поняття побудови композиції, і ті глибинні інсайти, які змушують по-новому поглянути на простір, лінію, ритм і візуальний баланс. Це не лише про «як красиво», а й про «як усвідомлено».
Міст для тіла з ароматом чорної троянди та уда від SALT & STONE
Влітку нам особливо подобаються аромати, що манять своєю легкістю, невагомою текстурою та внутрішньою загадкою, — саме таким для нас став міст для тіла від улюбленого SALT&STONE, який ми знайшли у SOULMATES (єдиного офіційного дистриб'ютора бренду в Україні). Black Rose & Oud — чуттєвий аромат, у якому чорна троянда й лілія розквітають у променях сонця. Теплий уд і червоне дерево створюють глибоке оксамитове серце, а ветивер, амбра й сандал залишають теплий деревний шлейф. Саме те, що треба було для мрійливого, дощового та сповненого несподіванок червня.
Гель для тіла з блискітками від PHYT'S
Цей перламутровий гель — справжнє літнє задоволення у флаконі. Його легка блискуча текстура огортає тіло тонкою вуаллю, підкреслюючи засмагу й додаючи шкірі ефекту «щойно з узбережжя». 99% натуральних інгредієнтів, включно з алое віра органічного походження, дбають про шкіру, а аромат, солодкий, але витончений, переносить у теплі вечори десь між хвилями й пісочним пляжем. Формула веганська, вироблена у Франції, ідеальна як фінальний штрих до літнього образу.
Набір Travel Skin Heroes від ELEMIS
Важко уявити комфортну подорож без дорожнього косметичного набору, саме тому особливу увагу ми звернули цього місяця на ELEMIS. У компактній косметичці — усе, що справді працює: Pro-Collagen Cleansing Balm ніжно змиває залишки доглядових засобів і макіяж, Marine Cream SPF30 дарує ідеальне зволоження без жирного блиску, а Resurfacing Pads миттєво освіжають і вирівнюють тон шкіри. І, чесно, Frangipani Monoi Shower Cream варто любити хоча б заради аромату — він пахне відпусткою, навіть якщо ви просто в душі. До речі, є і чоловіча версія!
