Сьогодні Gucci асоціюється з італійською розкішшю, високою майстерністю та авангардними рішеннями. Дім, що нині за креативного директора має Сабато Де Сарно, лишається одним із ключових трендсетерів і водночас таїть у собі понад вікову історію, сповнену сміливості, нестандартних підходів у веденні бізнесу та сімейних негараздів.
Особливий інтерес до останніх викликав художній фільм Рідлі Скотта «Дім Ґуччі», що вийшов на великі екрани у 2021 році. Неперевершений акторський склад на чолі з Адамом Драйвером, Леді Гагою та Аль Пачино майстерно відтворив історію вбивства Мауріціо Ґуччі — одного з найгучніших у світі моди.
Ще тоді до мого wish list потрапила книга «В ім’я Ґуччі. Мемуари доньки» авторства Патрисії Ґуччі, позашлюбної доньки Альдо Ґуччі. Саме вона стала свідком тієї катастрофи, що спіткала Дім.
Хто стоїть за першим судовим позовом у сім’ї Ґуччі? Хто з синів допоміг посадити до в’язниці самого Альдо Ґуччі? Хто довів легендарний Дім до межі банкрутства? Все це розкрила Патрисія, ми ж сьогодні розповідаємо на Harper`s Bazaar Ukraine історію Дому Gucci й ділимося маловідомими фактами з мемуарів.
Майстерня Gucci у Флоренції, 1940-ві роки
Дім Gucci розповсюдив по всьому світу й зробив культовим знаком якості марку «Зроблено в Італії», проте сама його історія, як не дивно, розпочалася у столиці Великої Британії. У 1897 році у лондонський готель «Савой» прибув 16-річний парубок із Тоскани на ім’я Гуччо Ґуччі. У період, коли його родина саме втратила майстерню з виготовлення солом’яних капелюхів, він шукав спосіб заробити гроші.
Влаштувавшись у найрозкішніший готель Лондона, Гуччо протягом чотирьох років носив валізи багатіїв, аж доки у 20-річному віці не повернувся до рідної Флоренції.
Протипоставивши любов усталеним нормам того часу, Гуччо Ґуччі одружився з матір’ю-одиначкою Аідою Калвеллі й усиновив її позашлюбну дитину Уго (хоча так і не зміг повністю прийняти хлопця, що згодом викликало відчуження між ними). У шлюбі з Аідою у майбутнього засновника модної імперії народилися донька Грімальда й іще четверо синів: Альдо, Родольфо, Енцо та Васко. Однак, на жаль, Енцо помер у дитинстві.
Гуччо Ґуччі з Аідою Калвеллі
Сніданок у родині Ґуччі
У 1915 році Італія вступила у Першу світову війну, і Гуччо Ґуччі був мобілізований до лав королівської італійської армії. Як шофер він був відправлений у транспортний армійський полк.
По завершенню війни Ґуччі влашувався до Franzi, міланської компанії-монополіста на італійському ринку шкіряних виробів. Від підмайстра він зріс аж до керівника римської фарбувальні, що змусило його щодня їздити за понад 250 кілометрів на роботу до столиці.
У 1921 році Аіда вмовила Гуччо Ґуччі зважитися на найважливіший крок в історії його сім’ї — звільнитися з роботи у Franzi й заснувати власну справу. Разом вони придбали невелику крамничку у будинку номер 7 на Via della Vigna Nuova у Флоренції, що її полиці були заповнені найрізноманітнішими валізами, сумками й портфелями.
Гуччо використовував сировину з Німеччини, що її вдалося закупити оптом, і випускав елегантні, майстерно виконані й технологічно оброблені вироби під першим логотипом Gucci — зображенням носильника, який в одній руці тримає саквояж, а у другій — валізу.
Магазин, над дверями якого красувався напис G. Gucci & Co., робив ставку на довговічність своїх виробів, і незабаром завдяки рекламі у газетах і рекомендаціям задоволених клієнтів здобув перше коло прихильників. А новий напрямок роботи — ремонт валіз — навіть дозволив Гуччо відкрити ще одну майстерню.
Від самісінького початку Gucci був сімейним бізнесом: Аіда керувала персоналом магазину, їхня донька Грімальда стояла за касовим апаратом, а сини Альдо й Васко доставляли замовлення як кур’єри-велосипедисти. Родольфо ж на той час було всього дев’ять років.
«Сім’я і відданість бізнесу стоять на першому місці»,
— цитує свого дідуся Патрисія Ґуччі.
Уже незабаром сім’я ледь не втрапила у перший гучний скандал — у магазин з несподіваним візитом зазирнула румунська принцеса Єлизавета, яка вийшла заміж за короля Греції Георгія II, однак не за покупками, а щоб поскаржитися. Її службовиця Олвен Прайс завела таємний роман з Альдо Ґуччі й завагітніла.
Так, у 1927 році Альдо одружився з Олвен, а вже на початку наступного року народився їхній первісток Джорджо. У березні 1931 року з народження Паоло вони стали батьками вдруге, а після появи у листопаді 1932 року Роберто — втретє.
«Кажуть, що Гуччо любив помахувати шматочком шкіри під носом у своїх онуків після їхнього народження, приказуючи: "Так пахне шкіра, так пахне твоє майбутнє!"».
Весілля Альдо Ґуччі та Олвен Прайс
Хоча, як стверджує Патрисія, фашизм ніколи не цікавив родину Ґуччі, наслідки правління Муссоліні вона відчула сповна, коли у 1935 році Італія вторглася в Ефіопію. Ліга Націй наклала ряд санкцій на країну, Італія опинилася у торгівельній блокаді. Gucci міг бути позбавлений доступу до поставок шкіри з Німеччини.
Гуччо та Альдо довелося приймати рішення швидко, і саме вони виявилися доленосними для бренду. Вони закупили невелику кількість телячих шкір у Флоренції — більш дороговартісного матеріалу, а також джуту, пеньки, полотна та неаполітанської коноплі.
Цей варіант заміни шкіри було використано, зокрема, у валізах-бестселерах Gucci, оздоблених геометричним принтом у темно-коричневих відтінках. Пізніше він був також озоблений візерунком з подвійних літер G. Сама ж тканина використовується у виробах Дому й до сьогодні.
Валізи у бутику Gucci у Флоренції, 1980 рік
Фото: LOCCHI FIRENZE / Gucci
Доки Альдо працював над розширенням бізнесу Гуччо та відкривав нові бутики у Римі, його брат Васко був главою фабрики, а Родольфо, покинувши сімейну справу, став актором і працював під псевдонімом Мауріціо д’Анкора.
У 1939 році вибухнула Друга світова війна, у часи якої G. Gucci & Co. мав військовий контракт. Згідно з ним, майстри бренду шили чоботи для італійських піхотинців. Альдо вдалося уникнути призиву до війська, однак обидва його брати опинилися на фронті.
Після падіння режиму Муссоліні, бізнес родини Ґуччі розквітнув знову. До того ж Альдо збільшив виробництво аксесуарів, транспортування яких було б легким, — рукавиць, поясів, ключниць тощо.
Як і його батько Гуччо, Альдо активно залучав своїх синів до роботи у Gucci ще змалку, а також заохочував конкуренцію між дітьми. Будуючи династію Ґуччі, вони вигадали й «передісторію» для свого прізвища. За їхньою легендою, Ґуччі «ймовірно» походили від флорентійських сідельників, які обслуговували середньовічну еліту — історія ідеально пов’язувалася з кінською естетикою виробів бренду.
У непрості післявоєнні роки, коли доводилося експериментувати з матеріалами, народилася легендарна сумка Bamboo Bag. Невідомо, кому саме з членів родини спала на думку ідея використання обпаленої бамбукової тростини, проте виріб миттєво став хітом. На хвилі її успіху Gucci навіть вдалося побудувати ще одну фабрику у Флоренції, що її очолив Васко. Родольфо ж, чия акторська кар’єра була зруйнована після війни, працював у торгівельному залі магазину.
Gucci Bamboo 1947
Хоча Альдо й був керівником бізнесу, Гуччо призначив на директорські посади кожного зі своїх трьох синів і всім їм виділив рівну кількість акцій. У рядах компанії працювали й сини Альдо, Паоло навіть довіряли розробку нових дизайнів.
Попри те що Родольфо відкинув мрії про пагорби Голлівуду, він був добре знайомий з ринком світських виробів, тож усіляко підтримував відповідний вектор розвитку бренду. Тож у 1951 році Альдо відкрив новий бутик Gucci у Мілані, а його керівником зробив саме Родольфо. І це спрацювало: вже незабаром зірки італійського кінематографу, серед яких Марчелло Мастрояні, почали розкуповувати моделі бренду.
Згодом однією з головних поціновувачок Gucci також стала Грейс Келлі. Під час одного з візитів до міланського магазину вона поцікавилася щодо хустки з квітковим принтом. Тоді Родольфо розробив лінійку «Флора», а хустка з неї стала світовим бестселером.
Хустка Gucci з квітковим візерунком, 1960-ті роки
Престиж Gucci зростав, і Альдо вигадав девіз, що його розмістили на шкіряних табличках у магазинах бренду:
«Якість пам’ятають ще довго після того, як забувається ціна».
У січні 1953 року Гуччо Ґуччі помер від серцевого нападу, а кермо компанії офіційно перейшло до його старшого сина Альдо. Ще за два роки померла й Аіда Калвеллі.
Гуччо Ґуччі
Вже у листопаді відбулося урочисте відкриття першого магазину G. Gucci & Co. у Сполучених Штатах. З цієї нагоди бренд представив нову колекцію, до якої увійшли, зокрема, перші лофери.
Лофери Gucci, 1950-ті роки
Саме у цей час відбувається перша «міжусобиця» у родині Ґуччі — Грімальда, єдина донька Гуччо, подає до суду, аби оскаржити батьків заповіт. Свій бізнес він розділив між трьома синами, подарувавши Грімальді лише 20 тисяч доларів і земельну ділянку, хоча саме позика від її чоловіка свого часу врятувала справу. Однак брати розгромили її у суді.
Наприкінці 1950-х років Альдо Ґуччі познайомився з Бруною Паломбо, працівницею римського магазину бренду. У березні 1963 року у Лондоні, де переховувалася Бруна, народилася Патрисія Ґуччі, яка згодом і стане авторкою книги про історію своєї сім’ї.
Протягом цілого року Альдо вдавалося приховувати появу доньки. Однак потім його старший син отримав серію анонімних листів, які містили подробиці хрещення Патрисії, адресу Бруни у Римі та місця, де вони з Альдо бували разом. Авторкою листів виявилася близька подруга Бруни, яка змовилася з одним із членів родини Ґуччі.
Альдо Ґуччі, Бруна Паломбо та їхня донька Патрисія на віллі Каміллучіа у Римі, 1965 рік
У 1960-х роках розпочинається нова, «голлівудська» глава в історії бренду — він відчиняє свій бутик за адресою Родео-драйв, 347. Дізнавшись про це, Френк Сінатра відправив туди свого представника, аби придбати пару лоферів ще до офіційного відкриття, а Елізабет Тейлор і Софі Лорен стали його постійними клієнтками.
Акторка Рита Хейворт на виході з римського бутика Gucci, 1958 рік
Лінійку ready-to-wear Gucci запустив Паоло, який напередодні саме обійняв посаду головного дизайнера. Паоло сподівався одного дня очолити Дім. Цю посаду бажав і Родольфо — для свого єдиного сина Мауріціо. Той, однак, пішов із Gucci, посварившись із батьком через свою обраницю Патрицію Реджані.
Негаразди у династії Ґуччі тривали: Родольфо і Васко не дали Альдо вивести Gucci на італійський ринок акцій. Окрім цього, вони намагалися встановити свою владу над родинним бізнесом. Як розповідає Патрисія, Альдо мріяв призначити своїх синів директорами, як свого часу це зробив Гуччо Ґуччі. Проте Родольфо й Васко постали проти цієї ідеї. За їхніми словами, це було б несправедливо щодо їхніх дітей, хоча вони на той час і були надто малими для таких посад.
Особливо бурхливими для Альдо Ґуччі виявилися 1970-ті роки, пов’язано це було з шаленим рівнем продажів бренду у Сполучених Штатах. Люди вибудовувалися у черги перед дверями його магазинів. Водночас масштабним викликом для Gucci стали підробки.
«Ніщо не приводило його в більшу лють, ніж бачити продаж цих імітацій. Думка про те, що поганий товар продається під виглядом "справжнього Ґуччі", настільки дратувала його, що, як казали, він кидався на вуличних продавців, а потім скуповував увесь їхній товар і викидав».
Патрисія також згадує, що одного разу у літаку, що прямував із Нью-Йорка до Лос-Анджелеса, Альдо помітив підробну сумочку в однієї з пасажирок. Чоловік дістав свою візитку й написав на ній: «Будь ласка, надайте цій леді 30-відсоткову знижку на справжню сумку від Gucci».
У 1974 році від раку легенів помер Васко Ґуччі, що викликало не лише траур у родині, а й зміну «позицій» у бізнесі. Вдова Васко продала Альдо й Родольфо частину компанії, якою володів покійний. Із цього моменту рішення Альдо як керівника більше не могли заперечувати його брати більшістю голосів.
Васко (зліва), Альдо (у центрі) та Родольфо (справа), 1950-ті роки
Так, Альдо заснував Gucci Parfums Inc., а її директорами призначив своїх синів. Окрім цього Альдо також продав по 3,3% своєї частини компанії Gucci синам. Особливо щасливим від цього був Паоло, який після смерті Васко отримав контроль над головною фабрикою бренду у Флоренції.
Водночас Альдо працював й задля примирення сім’ї Ґуччі. Перед ним постав виклик примирити Мауріціо й Родольфо, який відрікся від сина після його одруження з Патрицією Реджані. Поспілкувавшись із обома сторонами конфлікту, він повернув Мауріціо до Gucci й відправив його працювати у Нью-Йорк.
Щодо самої Реджані, то її Патрисія у своїх мемуарах згадує її як мангеттенську світську левицю, яка була щаслива своєму новому статусу місіс Ґуччі, носила дизайнерський одяг і дорогоцінні прикраси. Вони з Мауріціо жили більш розкішно, ніж будь-хто з сім’ї Ґуччі.
Важливим етапом в історії Gucci стала співпраця бренду з General Motors. Альдо доклався до розробки дизайну автомобілів «Кадиллак-Севілль» — його вінілову кришку прикрашав знаковий «ромбовий» дизайн з монограмою GG. Вирізнявся автомобіль вартістю 20 тисяч доларів і червоно-зеленими «кінськими» ременями безпеки, а також емблемою з 24-каратного золота з переплетеними символами Gucci. За доплату у 7 тисяч доларів покупці також отримували підібраний за кольором набір валіз і сумок від бренду.
Дещо пізніше Альдо запустив у виробництво власний іменний аромат, а також перший наручний годинник Gucci — Model 2000. Його багатомільйонні продажі навіть були зафіксовані у Книзі рекордів Гіннесса.
У 1977 році Альдо заходився підкорювати й світ мистецтва, відкривши перший салон Gucci Galleria у приміщенні магазина у Беверлі-Гіллз. Після визнання комерційного успіху Galleria він вирішив повторити його й у Нью-Йорку.
«Galleria призначена для найвідданіших покупців Gucci — "тих самих 5%, які можуть собі це дозволити"»,
— казав Альдо.
Кар’єрною драбиною у процвітаючому Домі стрімко підіймався Мауріціо. Після семи років роботи підмайстром в Альдо він став головним претендентом на його посаду керівника, що викликало неабияке роздратування у Паоло. Так зародився конфлікт, який, за визначенням Патрисії, став початком кінця Gucci як родинного бізнесу.
Напруженими були й стосунки Паоло та Родольфо. Останній настільки зненавидів розроблену його племінником сумку, що спершу викинув її з вікна, а тоді звільнив Паоло з посади головного дизайнера й перекрив йому доступ на фабрику.
Втрутившись у їхній конфлікт, Альдо запропонував Паоло перебратися до Сполучених Штатів, а також подарував йому посаду виконавчого директора у Gucci Parfums і Gucci Shops та пост віцепрезидента з маркетингу. Відтепер його завданням була розробка рекламних кампаній та креативних ідей для показів.
Мауріціо (зліва), Родольфо (у центрі) та Паоло (справа) у ресторані Альдо Club Colette на початку 1980-х років
Тоді Паоло вніс пропозицію щодо збільшення бюджету на рекламу Gucci, та Альдо розсміявся йому в обличчя. Його син прагнув залучити до бренду молодшу аудиторію, тож вирішив заснувати фінансовану сторонніми інвесторами Gucci Plus. Його ідею не підтримав ані Альдо, ані Родольфо, однак Паоло потайки все ж реалізував її.
Рада директорів Gucci викликала Паоло для заслуховування його пояснень, однак той не визнав своєї помилки. Альдо звільнив свого сина з компанії. Паоло не спинявся — він вирушив до свого адвоката, аби подати заявку про реєстрацію торгівельної марки Paolo Gucci, що прямо порушувало акціонерну угоду. Згідно з нею, використання прізвища Ґуччі для «розвитку будь-якої подальшої виробничої, комерційної чи ремісничої діяльності» було заборонено.
Альдо Ґуччі був розгніваний. Він подав позов до суду проти сина й погрожував внести до чорного списку всіх постачальників, які згодяться працювати з Паоло.
Очільник Gucci мав й інші проблеми: його брат Родольфо став вимагати собі більшу частину Gucci Parfums, що початково була заснована для синів Альдо, однак стала несподівано успішною. Щойно бізнес почав процвітати, Родольфо став вимагати збільшити його частку втричі.
Врешті, аби покласти край негараздам у сім’ї, Альдо погодився з основними вимогами Паоло — дав йому дозвіл працювати над Gucci Plus, а також реорганізував компанію. У результаті Родольфо отримав контрольний пакет акцій у Gucci Parfums, а сини Альдо — по 11% американських часток і право голосувати у раді директорів.
Патрисія Ґуччі ж у цей час стала посланицею батька на різноманітних світських заходах. Там вона спілкувалася з його діловими партнерами, кінозірками та навіть першою леді Сполучених Штатів Ненсі Рейган і принцом Чарльзом. Також Патрисія оформлювала вітрини Gucci, згодом дівчина стала обличчям бренду і знімалася у його рекламних кампаніях. Та далі — більше. Патрисія стала першою жінкою у раді директорів бренду. Альдо включив її до Gucci America.
Патрисія Ґуччі як обличчя Gucci, 1983 рік
Патрисія Ґуччі з принцом Чарльзом на турнірі з кінного поло у Віндзорі, 1982 рік
Атмосфера у родині лишалася загостреною. Повернувшись до Gucci, Паоло працював над дизайнами лінійки Gucci Plus, проте кожен його ескіз мав узгоджуватися з керівництвом. І більшість його ідей були відкинуті через «невідповідність стилю компанії».
Справжній вибух спричинило одне із засідань влітку 1982 року, під час якого Паоло увесь час переривав процес, аби висловити свої образи. Тоді Альдо попросив свого секретаря перестати вести протокол. Запала тиша й у ній пролунав дивний звук — у піджаку Паоло був схований диктофон.
Джорджо й Мауріціо спробували вихопити пристрій і між родичами почалася бійка. Покинувши засідання Паоло подав позов до суду на суму 13,3 мільйона доларів, звинувачуючи сім’ю у порушенні умов контракту та побитті.
Паоло було звільнено. Він залишився тільки лиш зі своєю часткою компанії, проте не спинився й уже незабаром незаконно відкрив у Нью-Йорку магазин меблів Paolo Gucci.
Негаразди не закінчувалися — у Родольфо Ґуччі діагностували рак простати. Тоді Мауріціо забрав під свій контроль підприємство у Мілані. Він одразу став підносити себе як майбутнього главу Gucci, що дуже турбувало Альдо.
«Дружина Мауріціо стане крахом для цієї компанії»,
— згадувала Патрисія застереження своєї матері Бруни.
Такої ж думки щодо Патриції Реджані лишався й Родольфо. Незадовго до своєї смерті у травні 1983 року він попросив Альдо пообіцяти, що той і близько не підпустить дружину Мауріціо до акцій компанії.
Уже влітку того ж року послідував перший юридичний «удар» від Паоло, спрямований проти Альдо, який дещо раніше саме отримав грін-карту. Американська внутрішня податкова служба IRS вручила йому вимогу надати його особисту фінансову звітність і звітність компанії Gucci America за період з 1979 по 1981 рік. Ця справа стала наслідком одного з судових позовів Паоло, що раніше був відхилений, проте все ж привернув увагу Служби. До того ж Паоло погодився співпрацювати з IRS.
У вересні 1984 року відбулося засідання ради директорів, де Альдо не зміг бути присутнім особисто. Там Мауріціо, який успадкував частку свого батька Родольфо й придбав частку Паоло, отримавши контрольний пакет акцій компанії, запропонував розпустити раду директорів, звільнити Альдо з посади й заснувати новий виконавчий комітет на чолі з ним самим. Альдо ж він призначив «поважним головою італійського відділення».
Своє головування у Gucci самопроголошений керівник Мауріціо почав зі значних витрат, зокрема, на власний реактивний літак. Окрім цього, він зрікся угоди з Паоло: в обмін на згоду щодо продажу частини в бізнесі той мав отримати автономію для створення власних дизайнів. Однак Мауріціо не дав обіцяного своєму кузену, що спричинило нові судові позови.
У цей час Мауріціо також полишає Патрицію Реджані й відсилає її до одного з будинків, що належали йому.
Здавалося б, Мауріціо виграв у цій битві, та Альдо отримав несподіваний телефонний дзвінок від помічниці Родольфо. Жінка стверджувала, що за два дні після смерті батька, Мауріціо наказ їй підробити підпис Родольфо на кількох сертифікатах акцій Gucci. Альдо подав громадянський позов проти Мауріціо, стверджуючи, що той здобув владу у компанії незанними методами, і навіть зміг відновити частину своїх повноважень.
Однак Мауріціо зміг домогтися відтермінування визначального засідання ради директорів і в цей час звільнив Альдо з Gucci.
Тривало й слухання у справі Альдо, тож він зважився на ще один вагомий крок задля захисту сімейних активів. Він розділив свої акції італійських підприємств між синами Джорджо та Роберто, лишивши собі тільки 16,7% акцій американських підприємств.
Роберто і Джорджо позують з Мауріціо перед міланським магазином Gucci
Як глава компанії та єдиний власник грін-карти, Альдо був змушений узяти всю провину на себе за схему, у якій, як стверджує його донька, він навіть не брав участі. Її плоди пожинали всі решта, а особливо Родольфо та Мауріціо. Окрім цього, Альдо мав сплатити борги податковій, тож йому довелося продати свій дім і земельну ділянку у Палм-Біч та навіть виставити на аукціон витвори мистецтва з Gucci Galleria.
«Люди, яким Альдо Ґуччі дав доступ до влади та багатства, — це люди, які не тільки отримували вигоду від цієї схеми, а й знищили його самого»,
— сказав адвокат у суді.
У результаті Альдо винесли вирок у вигляді тримання під вартою на термін один рік і один день. Його помістили до федеральної в’язниці Еґлін, яка входила до категорії в’язниць із найменш суворим режимом і яку у пресі називали «клубом федералів».
Альдо отримав тюремний номер 13124-054-Е, проте неформально його охрестили «Бабба Ґуччі», це слово означало «старший брат». Кожен в’язень мав працювати близько 40 годин на тиждень, тож Ґуччі був прикомандирований до відділу створення одягу. Він шив речі й гарячою праскою наклеював на них номери.
За згадкою Патрисії, крім неї та її матері, Альдо з усієї великої родини у в’язниці відвідував лише його онук Козимо, син Роберто.
Патрисія навідує батька у в'язниці Еґлін, 1986 рік
Перебуваючи у Еґліні, Альдо Ґуччі писав листи до ради директорів, у яких критикував «катастрофічно некомпетентне управління» виконавчого комітету Gucci. Там же він навіть розробив і представив нащадкам власний план з порятунку компанії.
«Ти зруйнував і продовжуєш руйнувати економічний фундамент компанії, яка будувалася величезними зусиллями протягом сорока років кропіткої праці»,
— звертався він до Мауріціо.
Однак проблеми з податками виникли не лише в Альдо, а їх джерелом знову став Паоло. Цього разу він помстився Мауріціо, поінформувавши владу, що той придбав 60-річну Creole, найбільшу дерев’яну парусну яхту у світі, розплатившись шляхом нелегального переказу коштів. Мауріціо не змогли арештувати у Мілані, адже він уже знав про це, однак чоловік усе ж мусив тікати до Швейцарії.
Скориставшись нагодою, Альдо разом із синами звернулися до Верховного суду Нью-Йорка й подали прохання про розпуск Gucci America. Результат міг би бути позитивним, проте Ґуччі отримали черговий удар ножем у спину. Паоло продав свої акції анонімній третій стороні — нею виявився Мауріціо.
Останній протягом певного часу уже вів перемовини з Investcorp про продаж компанії. Цей процес мав кодову назву «проєкт "Сідло"». Згодом Джорджо та Роберто також продали свої частки. Після Альдо вирішив, що не хоче мати нічого спільного з Gucci й продав свої акції. Він повернувся до Італії.
У квітні 1989 року угода з Investcorp була офіційно підписана. Під час зустрічі Альдо попередив представників компанії, що новий «жадібний до влади керівник» врешті знищить бізнес.
Урешті 84-річного Альдо прикував до лікарняного ліжка рак простати. Поряд із ним були Бруна й Патрисія, а згодом завітали і сини. Однак для них у Альдо не знайшлося жодного прощального слова. Альдо Ґуччі помер у січні 1990 року.
Його заповіт було датовано 12 квітня 1988 року — через чотири тижні після того, як Джорджо та Роберто продали свої акції Gucci. У ньому він звинувачував Паоло у «зловмисності й приниженні», а також позбавляв його спадку. Він призначив Патрисію своєю «єдиною й повною спадкоємицею».
Альдо заявив, що прощає всіх рідних. Його останньою волею було, аби родина знайшла «гармонію, терпимість і любов один до одного у пам’ять про нього».
Альдо Ґуччі
Пророцтво Альдо щодо краху Gucci все ж збулося: вже за рік Мауріціо виставили з компанії. Протягом свого керівництва він довів Дім до межі банкрутства.
Трагедія спіткала не лише бізнес, а й саму родину. У 1995 році Мауріціо був убитий чотирма пострілами впритул. Його вбивство замовила Патриція Реджані, яку згодом преса назвала «Чорною вдовою». Вона була засуджена до 16 років позбавлення волі.
Незабаром помер і Паоло — у тюремній камері, де відбував покарання за ухилення від сплати аліментів. Ще за п’ять років помер Роберто, який захворів на рак.
Наостанок Мауріціо все ж встиг призначити нову креативну директорку Gucci — нею у 1989 році стала Дон Мелло. Після неї крісло обійняв тоді ще маловідомий Том Форд, який усього приблизно за рік зміг збільшити прибуток бренду майже вдвічі та знову зробити Gucci бажаним. Його таємною зброєю у боротьбі за увагу споживачів стали рекламні кампанії. Разом із ним компанію підіймав її генеральний директор Доменіко Де Соле.
Згодом на посаді Тома Форда замінили Алессандра Факкинетті та Фріда Джанніні. А після них настала справді нова ера для Gucci — пост креативного директора перейшов до Алессандро Мікеле.
Після семи років на посаді Алессандро покинув Дім Gucci. Хоча жодна зі сторін не озвучувала офіційних причин завершення співпраці, інсайдери повідомляли, що воно було пов’язано з новими рішеннями холдингу Kering (до портфелю якого й нині належить Gucci) щодо майбутнього бренду.
У січні 2023 року нову главу для Gucci розпочав Сабато де Сарно.
Сабато Де Сарно
