Що насправді відбувається у світі моди, коли старі правила розмиваються, а нові ще не сформовані? Про це для Harper’s Bazaar розповіла персональна та корпоративна стилістка, засновниця освітнього проєкту MODETON Ольга Галушка. Вона повернулася з паризьких Тижнів моди з відчуттям змін, які відображають не лише естетику, а й суспільні процеси. Як сьогодні виглядає баланс між мінімалізмом і максималізмом, індивідуальністю і трендами, емоційністю та практичністю — про це далі в матеріалі.
Такі цікаві й водночас змішані відчуття після повернення з Тижнів моди в Парижі. Це не той вступ, який я уявляла для своєї першої статті як контриб’юторки Harper’s Bazaar, але хочу писати так, як відчуваю й бачу.
Мода завжди була відображенням часу, культури та змін у суспільстві. Париж, як столиця високої моди, є невичерпним джерелом для роздумів і формування нових векторів. Мої відчуття такі: Париж переживає трансформацію, де старі правила змішуються з новими підходами, створюючи абсолютно нові можливості для всієї модної індустрії. Тож куди рухається мода сьогодні?
Перше, на що я звернула увагу: більше немає одного-двох чи навіть десяти трендових напрямів. У моді стільки варіантів, що вони не потребують чіткого окреслення. Натомість ми спостерігаємо поступову еволюцію від однотипних образів до культури індивідуальності. Дизайнери, як-от Деніел Розберрі для Schiaparelli, поєднують минуле із сучасним, даючи можливість виражати себе через моду. Те, що ще кілька років тому здавалося надто екстравагантним або надто технічним, сьогодні стає нормою на подіумі. Технічні тканини, інноваційні матеріали, деформація звичних силуетів — усе це ми бачимо в колекціях і відчуваємо на інтуїтивному рівні. Саме такий підхід дає більше простору для ідей, самовираження й нестандартних рішень.
Alexandre Vauthier
Schiaparelli
Dior
Я не можу сказати, що це абсолютно нова історія, — це було б нечесно щодо вас, читачів. Проте я чітко бачу, як поєднання мінімалізму й максималізму відбувається не лише в одній колекції, а й в одному образі. Це стало особливо очевидним на показах, наприклад, такого бренду, як Chanel, де складні силуети перепліталися з лаконічними лініями. Мінімалістичні й спокійні образи, звісно, теж присутні, але, щоб справді вразити глядача, дизайнери усе більше гіперболізують ідеї та форми, що вже існують.
На тлі глобальної максималістичної тенденції я відчуваю, як жінки й чоловіки шукають щось зрозуміле, практичне, не перевантажене. Колись мода змінювалася кожні десять років, а тепер — кожні три. Відчуваєте різницю? Під час пандемії ми були змушені носити надто розслаблені образи, а потім нам захотілося більше свята. І зараз я бачу сильний потяг до зрозумілих, практичних речей і комплектів. Навіть на кутюрному Тижні моди я це помітила.
Chanel
Jean Paul Gaultier
Natan
Я була б не я, якби не сказала про глибину. Ми бачимо, як дизайнери акцентують на емоційному і навіть глобальному впливі через свої колекції. Вони хочуть не тільки змінювати моду, а й робити добрі справи. Колекції, які виходять на подіуми, тепер не просто диктують чи повторюють тренди — вони відображають світогляд і викликають емоції.
Яскравий приклад — показ Stéphane Rolland. Я сиділа в залі, точніше в театрі, і спершу навіть не усвідомила, що відбувається, коли на подіум почали виходити підлітки приблизно одного віку. Це була співпраця з Maison des Adolescents (MDA), яка мала глибокий соціальний підтекст. У межах цього проєкту, спрямованого на підтримку молоді, Роллан інтегрував концепції мистецтва, моди та соціальної відповідальності. Він запустив спеціальні майстер-класи, де дівчата мали можливість взаємодіяти з мистецькими процесами. Одним з яскравих елементів колаборації стали браслети та кольє, виготовлені з органічних матеріалів, що символізують єдність і підтримку.
Цей проєкт став важливою частиною творчого процесу, оскільки дозволяє підліткам не тільки відкрити для себе світ високої моди, а й зайнятися самопізнанням через творчість.
Ще один цікавий момент цього показу: моделі рухалися нестандартно і дуже граційно, навіть Коко Роша. І це не випадковість. Дизайнер надихався творчістю Константина Бранкузі — одного з моїх улюблених скульпторів. Роллан використав мотиви скульптур Бранкузі, включаючи мінімалістичні форми й оброблення матеріалів, щоб показати глибокий зв’язок із тілом і рухом.
Stéphane Rolland
Цим показом він нагадав, що важливо повертатися до мистецтва і знаходити в ньому нові способи самовираження, а ще — про співтворчість і про те, що мода відбувається просто навколо нас. І якщо ви, як і я, відчуваєте певні інтуїтивні зміни, час замислитися над ними.
Мода стає не тільки інструментом самовираження, а й потужним засобом соціальних змін. І це точно той момент, коли ми маємо дати їй нове визначення.
