Ідея про те, що мода віддзеркалює економічний стан суспільства, давно стала зручною інтерпретацією: варто лише поглянути на довжину спідниці, висоту підборів чи наявність логотипів — і все стає зрозуміло. Принаймні, так стверджують популярні «індекси модної кризи», які активно тиражуються у медіа, соцмережах і навіть в офіційних звітах про споживчі настрої. Але чи справді мода здатна так просто декодувати економіку? Harper's Bazaar France розібрався у цих зв'язках разом із дослідницею моди Александрою Гарвуд — і з’ясував, що насправді мода каже про наші страхи, бажання та способи адаптації до нестабільності.
Міф про «індекс подолу»: чому він вже не працює
Теорію про те, що довжина жіночих спідниць змінюється відповідно до стану економіки, запропонував ще у 1920-х роках економіст Джордж Тейлор. Згідно з цим «індексом подолу» (Hemline Index), у періоди економічного підйому спідниці коротшають, а у часи рецесії — подовжуються. Спершу ця логіка здавалася переконливою: міні 1920-х супроводжували економічний бум, а довгі спідниці 1930-х — велику депресію. У 1960-х короткі міні символізували оптимізм споживчого суспільства, а максі 1970-х — шоки та кризи.
Проте, як наголошує Гарвуд, сьогодні ця схема не працює:
«Ми більше не живемо в епоху єдиного силуету. На подіумах і в масовій моді водночас існують максі, міні, міді, асиметрія, розрізи. Спроба вирахувати кризу за довжиною подолу — це спрощення».
Мода більше не йде слідом за графіками економістів — вона реагує на емоції, тривоги, колективні настрої. І часто не буквально, а метафорично.
Bottega Veneta
Підбори, які вже не вимірюють впевненість
Інший поширений міф — про те, що висота підборів прямо корелює з масштабами кризи. Мовляв, що гірше справи, то вище каблуки: жінки наче намагаються «піднятися» над труднощами. І справді, саме під час фінансової кризи 2008 року повернулися сексуальні stilettos. Але у 2020-му, з початком пандемії, ми вмить перевзулись у капці.
«Після 2008-го мода вимагала сили, присутності. Після 2020-го — витримки, комфорту»,
— пояснює Гарвуд. Взуття більше не виконує лише естетичну функцію — воно стало засобом адаптації, затишку, опори. І якщо колись підбори асоціювались із владою, то сьогодні новим символом стійкості став м’який силует домашнього одягу.
Phoebe Philo
Криза як виклик і натхнення
Кожна велика економічна криза трансформувала не лише фінансову систему, але й моду. Після бурхливих 1920-х, коли розкіш і надмірність стали нормою, світ перейшов до стриманості й скорочень. Бренди або зникали, як-от Paul Poiret, або ставали ексклюзивними, як Chanel і Schiaparelli. У 1940-х, через дефіцит матеріалів під час Другої світової, креативність набула практичних форм: сукні шили самостійно за викрійками з журналів, замість нейлонових колготок малювали стрілки на ногах олівцем.
Те ж саме відбулося і після 2008 року: блискучий Y2K змінився на стриманий мінімалізм — тренд, який пізніше оформився в quiet luxury, який підтримали Фібі Файло, Міучча Прада і Жиль Сандер і який став початком спокійної розкоші, дуже поширеної сьогодні. І кожного разу ця трансформація відображала не лише потребу в економії, але й глибший культурний поворот: від бажання вразити — до потреби втриматися.
The Row
Кризовий шик
Історикині моди особливо цікаво спостерігати, як економічні потрясіння відображаються на жіночому гардеробі. Саме в такі періоди, за її словами, з’являється те, що можна назвати кризовим шиком — стилем, народженим із винахідливості та необхідності імпровізувати.
Наприклад, журнали починають публікувати викрійки, щоби можна було самостійно шити одяг, брак шкіри стимулює використання дерева, пробки чи мотузки, тюрбани з’являються як відповідь на неможливість піти до перукарні, панчохи малюють олівцем просто на ногах, а модні доми запускають аромати, окуляри чи хустки, щоби розширити асортимент і втриматись на плаву.
Прет-а-порте, що активно розвивається у кризові періоди, набагато чутливіше до соціальних рухів і протесту — саме тому в моду входять течії хіпі, рок, safari chic, диско та панк.
«У підсумку за фасадом розкоші насправді часто стоїть економічна доцільність. Економічні кризи — це водночас і можливості для моди, щоби переосмислити не лише силуети, а й наші способи споживати, виробляти і розповідати про тіло»,
— підсумовує Александра Гарвуд.
Phoebe Philo
Що дійсно працює: шість ознак модної рецесії
Попри недосконалість «індексів», є деякі повторювані сигнали, які можуть свідчити про економічну нестабільність. Александра Гарвуд виокремлює шість таких маркерів:
— Зникнення логоманії. У кризові періоди ми втрачаємо бажання кричати про статус — це не ілюзія, а стабільна тенденція. Стриманий люкс — не просто стиль, а соціальна мова: кодована, виняткова, часто елітарна.
— Повернення ділового гардероба. Костюми — це спроба «зібратися», створити каркас у хаотичному світі. У них — пошук стабільності й професійної ідентичності.
Saint Laurent
— Дихотомія естетик: стриманість проти фантазії. З одного боку — quiet luxury, clean girl, tradwife, з іншого — mermaid core, fairy core, ballet core. Прагнення до контролю і втеча в мрію — обидва ці рухи живляться однією і тією ж нестабільністю.
— Популярність вінтажу. Люди хочуть носити речі, які мають історію, не трендові, а позачасові.
— Скорочення декору. Короткі нігті, мінімум прикрас навіть на червоних доріжках, оголені корені волосся — усе це говорить про зміну пріоритетів і скорочення витрат.
— Прагматизм у деталях. Функціональність, зручність і естетика виживання — ось три стовпи «кризового шику».
Bottega Veneta
Мода однозначно зчитує атмосферу — як барометр колективного настрою.
«Мода ніколи не каже буквально “економіка погана”, вона каже: “мені тривожно”, “я шукаю стабільність”, “я хочу утекти”»,
— наголошує Гарвуд.
І саме тому ми продовжуємо шукати відповіді у зовнішньому вигляді — це перше, що ми бачимо, коли світ змінюється.
