Сьогодні, 8 березня, у світі відзначають Міжнародний день боротьби за права жінок, нагадуючи про їх значний внесок у розвиток соціального, культурного та політичного життя, а також про те, що гендерної рівності все ще не досягнуто.
Голоси жінок, які виступали проти жорсткої патріархальної системи, звучали задовго до кінця XIX — початку XX століття, однак точкою відліку для фемінізму, як повноцінного руху, заведено вважати саме цей період. Він означений протестами суфражисток в США та Великій Британії, які боролися за виборче право та економічну незалежність.
Кенні Енні та Крістабель Панкгерст, учасниці Жіночого соціально-політичного союзу
У 1960-ті їхню справу продовжили феміністки другої хвилі, що розширили перелік вимог — наголосили на праві жінок контролювати власне тіло, будувати кар’єру нарівні з чоловіками та мати такі ж соціальні гарантії та захист.
Вважається, що третя хвиля фемінізму припала на початок 1990-х і триває досі. Зараз рух набагато різноманітніший та не обмежується однією країною чи ідеєю. Спираючись на досягнення останнього століття, жінки продовжують боротися за встановлення рівності в усіх сферах життя, зокрема в політиці, науці та мистецтві.
Лідерки Жіночого соціально-політичного союзу, 1906
Талановиті режисерки, письменниці та художниці розказують про множинність жіночого досвіду, не приховуючи існуючих проблем. Варто хоча б згадати гучні стрічки, що вийшли на екрани цього року: «Прісцилла» Софії Копполи, «Барбі» Ґрети Ґервіґ чи «Анатомія падіння» Жустін Тріє.
Можливістю вільно говорити й робити власний вибір ми завдячуємо представницям руху, які прокладали шлях для майбутніх поколінь. І хоча сьогодні ми не можемо назвати всі важливі імена, пропонуємо згадати 5 сміливих та сильних жінок, які були в авангарді цього процесу.
Марш за права жінок в США, 1960-ті
Елізабет Кеді Стентон
Американка Елізабет Кеді Стентон увійшла в історію як авторка «Декларації переконань» — документу, що в 1848 році був представлений на першій конференції з прав жінок, яку провели в місті Сенека-Фоллс, штат Нью-Йорк. Наводячи приклади з історії християнства, авторка доводила, що жінки та чоловіки мають однаковий потенціал, однак останні узурпували владу у світі.
Вона підкреслювала, що громадянські права мають бути однаковими для всіх, а жінка в суспільстві — це не тільки дружина та мати, а й самостійна особистість, що має власні стосунки з державою і може впливати на її розвиток. Декларація Стентон вважається передвісницею перших жіночих рухів за здобуття виборчого права у США — на наступні кілька десятиліть це стало пріоритетом активісток.
Еммелін Панкгерст
Еммелін Панкгерст — одна з лідерок британського суфражистського руху. У 1903 році вона заснувала Жіночий соціально-політичний союз — організацію, яка активно боролася за виборче право для жінок на початку XX століття. Відчуваючи, що представники влади не прислухаються до їхніх вимог, учасниці об'єднання вдавалися до побиття вікон та зіткнень з офіцерами поліції, через що їх неодноразово засуджували до позбавлення волі.
З початком Першої світової війни жінка закликала суфражисток призупинити акції протесту та об'єднатися з британським урядом перед обличчям німецької загрози. Попри те, що агресивні методи Еммелін Панкгерст та її однодумиць неодноразово піддавалися критиці, в 1999 році журнал Time включив її до списку ста найвпливовіших людей минулого століття. «Вона створила образ жінки нашого часу, перенісши суспільство в новий вимір, з якого немає вороття», — зазначили у виданні.
Симона де Бовуар
Французька письменниця Симона де Бовуар відома завдяки своїм працям, присвяченим філософії екзистенціалізму, а також знаменитій книзі «Друга стать», що розкриває тему гендерної нерівності та принесла авторці славу «матері фемінізму другої хвилі».
Робота була вперше видана в 1949 році. Книга досліджує роль жінок в історії та їх систематичний утиск, а також причини та наслідки такого розподілу ролей у суспільстві. В назві авторка звертається до жінки як «іншої», відчуженої від себе та ізольованої від світу, де править чоловік — «перша» стать і «головний» носій культури. Книга стала рушійною силою та філософським маніфестом феміністичного руху другої половини XX століття і досі не втрачає актуальності.
Бетті Фрідан
Американська журналістка та письменниця Бетті Фрідан стала однією з лідерок феміністичного руху другої хвилі в США, завдяки чому її ім'я було вписане до Національної зали слави жінок. Найвідомішою роботою Фрідан є книга «Загадка жіночності» 1963 року, що мала значний вплив на нове покоління активісток.
Наприкінці 1950-х авторка провела дослідження, опитавши американських домогосподарок, що були невдоволені своїм життям та роллю в суспільстві, не відчували себе реалізованими й не погоджувалися з обмеженнями, що існували в американському суспільстві. У книзі письменниця розкриває тему нерівності через призму психології, медіа та реклами. Назва роботи «Загадка жіночності» нагадує про розповсюджений стереотип, що насправді фемінні жінки не прагнуть працювати, а знаходять задоволення в шлюбі, турботі про дітей та створенні домашнього затишку. Уже за рік після виходу видання стало бестселером.
Глорія Стайнем
Американська журналістка і лекторка Глорія Стайнем також відома як одна з лідерок феміністичного руху другої хвилі. Наприкінці 1960-х — на початку 1970-х вона стала символом жіночого активізму в США. Стайнем здобула визнання за свої проблемні актуальні статті. Однією з перших серйозних робіт авторки було дослідження 1962 року, в якому вона розглядала тему вибору між кар'єрою і шлюбом, перед яким неминуче опиняється жінка. Також вона зверталася у своїх текстах до проблем сексизму, експлуатації та несправедливої оплати праці.
Глорія Стайнем виступала за рівні економічні та політичні права для жінок, збільшення їх кількості на керівних посадах та у владних кабінетах, у тому числі в конгресі США. В 1972 році вона стала однією із засновниць першого феміністського видання «Ms.». У 2020 році авторці присвятили біографічний фільм «Глорії», що розповідає про її особистий шлях та внесок, — головну роль в картині зіграла Джуліанна Мур.
