Українська художниця Яна Руснак починала мистецький шлях у Києві, однак впевнено розширювала географію своїх проєктів. На рахунку авторки персональна виставка у Відні, участь у престижних ярмарках Art Miami, Art Beirut, World Art Dubai, Open 20 Venice та інші міжнародні ініціативи, що є яскравим індикатором зацікавленості з боку глядачів і колекціонерів. При цьому художниця мріє не тільки про те, щоб побачити свої роботи в найкращих музейних колекціях світу, а й про встановлення особливого зв'язку з глядачем і можливість активно допомагати Україні. В інтерв'ю Harper's Bazaar Ukraine мисткиня розказала, як знайшла свій стиль, чого прагне і які досягнення на сьогодні вважає найважливішими.
Який ваш перший спогад про знайомство зі світом мистецтва? Коли ви зрозуміли, що хочете стати художницею?
Моє знайомство з мистецтвом почалося у віці чотирьох років, коли я вперше взяла до рук олівець. Це було інтуїтивне занурення у візуальний світ, який поступово ставав невіддільною частиною мого життя. Важливий перелом відбувся в університеті, де я зрозуміла, що бути художником — це не тільки про самовираження, а й може бути професією, яка формує світогляд. Як казав Гете, «мистецтво — це посередник того, що неможливо висловити».
З яких технік і матеріалів ви починали роботу? Як із роками змінився ваш стиль і як би ви описали його зараз?
Я починала з класичних технік, працюючи з графікою, а також аквареллю і гуашшю, які дали мені міцну базу. З часом я еволюціонувала до абстрактної геометрії, де трикутник став головною структурною одиницею моїх робіт. На цей час мій стиль можна визначити як синтез геометрії та експресії: точність форм поєднується з емоційною силою фону, що створює напруженість і динамізм в композиції.
Які теми вас цікавлять найбільше? Які найважливіші мотиви у своїй творчості можете виділити?
Моя творчість — це дослідження емоційного світу, який я передаю через образи тварин і людей. Я не зображую тварин буквально — кожна з них стає втіленням певної емоції чи якості. Кінь для мене — це уособлення сміливості, потужності й грації, тигр — символ самовідданості й внутрішньої сили. Трикутник у моїх роботах виступає символом таємниці, прихованого сенсу, який неможливо повністю розгадати. Зображення людей на фоні космосу — це метафора любові й пристрасті. Космос тут — безмежний, так само як і почуття, що захоплюють і занурюють у свій вир. Я прагну передати ту потужну енергію, що виникає в моменти найсильніших емоцій, і водночас показати, наскільки ці емоції пов’язані з космічною, нескінченною природою нашого буття.
Які ваші найулюбленіша та найдорожча робота з власного доробку?
Моя найулюбленіша робота — це зображення коня з використанням зіркової мапи на фоні, по якій в давні часи виходили в море моряки. Вона має для мене особливе значення, оскільки поєднує всі ті елементи, що надихають мене у творчості: геометричну чіткість форм і глибоку емоційну наповненість. Щодо найдорожчої роботи, то для мене важлива не стільки її вартість, скільки можливість цією картиною зробити внесок у добрі справи, підтримавши благодійні ініціативи, залишити глядача небайдужим.
Кожна моя картина є важливою і має особливе значення, як дитина для своїх батьків. Важко виділити одну роботу як улюблену, оскільки кожна з них несе в собі унікальну емоцію та історію. Що стосується найдорожчої картини, то її вартість була значною, і це стало для мене важливим стимулом для подальшого розвитку. Хоча ця сума еквівалентна вартості гарного автомобіля, я не підтримую розмови про цифри. Те саме можу сказати й про релігію, політику, фінанси та особисте життя. Мене більше цікавить творчий процес, розвиток і емоційна віддача, яку я отримую від своєї роботи.
Коли ви зрозуміли, що отримали визнання, і відчули впевненість у своїх силах?
Визнання приходить не миттєво, а поступово, як «плоди терпіння та постійної праці», тому про нього говорити зарано. Однак справжня впевненість прийшла в той момент, коли мої картини почали знаходити місце в приватних колекціях. Як казав Вінсент ван Гог, «якщо ти чуєш внутрішній голос, що говорить “ти не можеш малювати”, тоді малюй за будь-яких обставин, і цей голос зникне». Кожна продана картина стала для мене не просто фінансовим досягненням, а символом того, що моя праця і творчість резонують з іншими, що надає мені ще більше азарту та цілеспрямованості рухатися вперед.
Пам’ятаєте досвід своєї першої виставки? Якою вона була?
Моя перша персональна виставка відбулася в Києві, на Подолі, і цей досвід став випробуванням, але водночас і важливим кроком у моєму становленні як художниці та менеджерки. Це був мій «перший вихід у світ», де зібралися арткритики, художники, бізнесмени та поціновувачі мистецтва. Показувати щось особисте публіці завжди зворушливо, адже кожен може сприйняти твою роботу по-різному. Підготовка була складною, адже у мене не було достатнього досвіду для серйозних артзаходів. Але все пройшло успішно, і вже під час виставки та після неї відбулися перші продажі — це підтвердило, що я на правильному шляху. З того часу я провела десятки виставок у різних країнах, і щоразу це викликає сильні емоції. Виставка для мене — це завжди бентежлива подія, адже мистецтво — це розмова з глядачем, і кожна така зустріч унікальна.
Розкажіть, будь ласка, про ярмарки та виставки за кордоном. Участю в яких проєктах пишаєтеся найбільше? Що вважаєте своїм головним досягненням?
Я брала участь у міжнародних виставках та арт'ярмарках у США, Італії, Лівані, ОАЕ, Австрії, Україні, Азербайджані, Монако та інших країнах. Кожен проєкт мав свою унікальну атмосферу та дав можливість зустріти однодумців і знайти нових поціновувачів моєї творчості. Одним із проєктів, яким я пишаюся найбільше, стала виставка-аукціон у США. Саме тут була продана картина, що на сьогодні є найдорожчою. Частина виручених коштів була спрямована на допомогу дитячому будинку в Україні під час повномасштабного вторгнення.
Також важливою для мене була участь у виставках у Відні та Дубаї, які підтвердили, що мої картини знаходять відгук серед глядачів у різних куточках світу. Головним досягненням я вважаю не лише кількість проєктів чи виставок, а можливість через мистецтво висловлювати складні емоції та створювати діалог із глядачем. Крім того, я ціную можливість брати участь у благодійних ініціативах і робити свій внесок у допомогу тим, хто цього потребує.
Які світові художники вам імпонують? Хто надихає, з ким ви хотіли б познайомитися особисто?
Мене захоплюють роботи багатьох художників, які зробили свій внесок у розвиток мистецтва. Зокрема, імпонують Пабло Пікассо за його здатність ламати правила та створювати нові напрями, і Василь Кандинський за глибину абстракцій та емоційну виразність. Також мене надихає творчість Фріди Кало. її роботи візуально захоплюють і передають особисту історію та переживання.
Серед сучасних митців хотілося б познайомитися з такими художниками, як Джефф Кунс або Такаші Муракамі. Вони змогли поєднати концептуальне мистецтво з попкультурою, зберігаючи вплив як на мистецькі кола, так і на широкого глядача. Зустріч із цими особистостями була б цікавою можливістю обмінятися поглядами на сучасне мистецтво та зрозуміти їхній підхід до творчості. Натхнення я часто черпаю не лише у великих іменах, але й у миттєвостях життя, поведінці людей та природі. Важливо постійно знаходити нові джерела натхнення і ніколи не зупинятися в пошуках.
Де ще ви хотіли б представити свої роботи? Які ваші найсміливіші бажання щодо кар’єри?
Звісно, на меті представити свої роботи на таких визначних подіях, як Венеційська бієнале чи Art Basel. Це платформи, де мистецтво формує глобальний діалог, і я прагну бути його частиною. Також виставки в MoMA чи Центрі Помпіду, де роботи митців стають частиною історії мистецтва. Це мета багатьох митців, і я не виключення. «Творчість — це спосіб залишити слід у світі». Моє найсміливіше бажання — щоб мої роботи надихали людей і знайшли своє місце в музейних колекціях. Вірю, що мистецтво може не лише прикрашати простір, а й змінювати світ на краще, і мрію поєднувати свою творчість із благодійними ініціативами.
Де ви знаходите час, щоб поєднувати роботу, роль мами та соціальну активність?
Поєднувати роботу, роль мами та соціальну активність — це мистецтво балансу. Як і у творчості, важливо знаходити гармонію між різними аспектами життя. Я керуюся принципом «не можна робити все одночасно, але можна встигнути все у свій час». Ключовим для мене є планування та пріоритети. Деякі дні я присвячую лише мистецтву, інші — родині чи соціальним проєктам. Інколи доводиться миритися з тим, що ідеального балансу не існує і важливо вміти бути гнучкою. Також велике значення має підтримка близьких. Це не просто допомога, а взаємна довіра, яка дає сили рухатися вперед. Я вірю, що зайнятість може бути натхненням, а не перепоною, якщо все робити з любов’ю та сенсом.
З чим у вас асоціюється українське сучасне мистецтво? Як, на вашу думку, змінилася його роль за останні роки?
Українське сучасне мистецтво особисто в мене асоціюється з пошуком ідентичності, силою вираження та сміливістю. Це синтез традицій і новаторства, де художники не бояться експериментувати й підіймати важливі соціальні теми. За останні роки його роль значно зросла. В часи випробувань мистецтво стало не лише простором для творчості, а й інструментом комунікації та опору. Воно відображає емоції та переживання людей, стає голосом суспільства на міжнародній арені. Як казав Йозеф Бойс, «мистецтво — це революція». Сьогодні українське мистецтво виконує саме цю роль, допомагаючи змінювати реальність та об’єднувати людей.
Photography: Michael Fedorak
Stylist: Yevheniia Semenenko
Сreative director: Elena Musievskaya
