Фільм «Любить не любить», написаний і зрежисований Крістоффером Борглі для культової студії A24, розкриває історію Чарлі та Емми — пари, чий весільний день виходить з-під контролю. Роберт Паттінсон описав проект як «найтемнішу романтичну комедію, яку тільки можна уявити», підкреслюючи, що фільм майстерно руйнує традиційні весільні стереотипи.
Мені випала честь взяти участь у міжнародному джанкеті, одна з головних умов — необхідно переглянути стрічку напередодні пресконференції. Сцена, що западає в пам’ять, — де фотографка напередодні весілля промовляє до закоханих: «Просто посміхайтесь, посміхайтесь… щасливо». І вже в наступну мить ми бачимо цілу драму на обличчі нареченого. Гостра сатира про протиріччя кохання та суспільні норми, відчуття «іспанського стиду» через незграбність головного героя серед очей сторонніх — і це лише верхівка емоційного спектра, який дарує «Любить не любить».
Паттінсон і Зендая вже співпрацювали у двох масштабних проектах: «Одіссея» Крістофера Нолана та «Дюна: Частина третя» Дені Вільньова. Саме ці роботи перетворили їхні професійні стосунки на справжню дружбу. В новому фільмі вони грають закоханих, чиє романтичне життя напередодні весілля йде шкереберть… Як влучно зазначив один із критиків, це «заплутана історія пари, що летить у вільне падіння».
У нашому інтерв’ю з виконавцями головних ролей ми намагалися розплутати, як це — грати закоханих, яким заважають упередження, і водночас залишатися собою під пильною увагою світу.
Чи був у сценарії момент, який допоміг вам остаточно відчути тон фільму?
Зендая: Гадаю, ключова сцена — та, де відбувається велике розкриття. Саме там романтична комедія раптом змінює напрям і стає чимось абсолютно іншим, із зовсім новим звучанням. Більше не можу розповідати, щоб не зіпсувати враження, але ця сцена вдалася на славу — я нею дуже пишаюся. Усі там чудові, і Мамуду Аті, і Алана Хаїм.
Роберт Паттінсон: Мабуть, це сцена, де четверо персонажів сидять за столом. Там близько двадцяти сторінок діалогу, тож ми трохи хвилювалися. Знімали її чотири дні, хоча за відчуттями це був один день. Ми справді провели там чимало часу, але це дало змогу пробувати різні варіанти й експериментувати. У підсумку все склалося ідеально — я дуже задоволений результатом.
У фільмі порушено чимало моральних питань, пов’язаних із людським сприйняттям. Чи не обмежує сучасне суспільство здатність людини любити?
Роберт Паттінсон: Можливо, так. Не беруся стверджувати напевне.
Мене в цій історії зацікавило інше: мораль тут дуже відносна й залежить від середовища та кола людей довкола.
Ти спершу дивишся, хто що знає і як реагує — і вже тоді визначаєш власну позицію. Особиста мораль і групова мораль — це не одне й те саме. Ми не любимо цього визнавати, але так воно і є.
Чи була сцена, яка змусила вас по-новому подивитися на себе?
Зендая: Кожен проєкт для мене — спроба відкрити в собі щось нове. Кожен персонаж відкриває нові емоційні шари. В Еммі мене зацікавила її крихкість — хотілося віднайти її, вивести назовні. У ній живе маленька дівчинка, яка прагне любові й прийняття, і водночас вона доросла жінка, яка готується вийти заміж. Цей надлом, коли крізь зрілість проступає щось беззахисне, майже дитяче, — він дуже промовистий. Мені здається, це притаманно всім нам: у певні моменти ми емоційно повертаємося до своєї дитячої сутності. Чи це добре, чи ні — важко сказати, але досліджувати це було надзвичайно цікаво, особливо в тій сцені, про яку ми вже згадували. Там це відчуття майже шкільне: ти серед однолітків, під тиском, коли тебе підштовхують до вчинку, на який, можливо, не варто наважуватися.
Як виникла ідея фільму?
Роберт Паттінсон: Для мене це історія про любов і самоусвідомлення, а також про культурні відмінності. Я не зі США, але зараз живу там, і постійно стикаюся з тим, що повсякденне життя — у дрібницях і в чомусь більшому — тут відрізняється. Ці враження накопичуються, доки зрештою не прориваються назовні. Ідеї тут схожі на кохання: ти не обираєш, у що закохатися. Це просто приходить — і нічого з цим не вдієш.
Ви вже втретє працюєте разом. Які нові риси відкрили одне в одному?
Зендая: Я знаю Роба як Роба, але водночас бачила його як Чарлі, а також як персонажа з «Дюни» — і це зовсім різні постаті. Хоч, можливо, сам він відчуває певну невпевненість, мені це виглядає як цілком завершений, продуманий образ. Мені дуже подобається спостерігати, як Роб повністю входить у нове втілення. І це вражає не лише на екрані, а й у житті.
Чи привабила вас ця стрічка своїм підривним, нетиповим характером романтичної комедії?
Зендая: Так, безумовно.
Роберт Паттінсон: Завжди шукаєш щось особливе. Не варто заздалегідь визначати, як саме глядач має сприйняти фільм. Актор може лише відгукнутися на матеріал: якщо він зачіпає тебе, є надія, що так само відгукнеться й у глядача — викличе певне внутрішнє тремтіння. Саме тому мене й приваблюють такі проєкти.
Звичайна романтична комедія навряд чи змогла б зацікавити сама по собі — потрібен якийсь зсув, додаткова напруга.
Що було для вас найулюбленішим у знімальному процесі?
Зендая: Попри назву — «Любить не любить» — і всю ту напругу та хаос у самій історії, на майданчику панувала зовсім інша атмосфера. Було багато сміху, а справжньої драматичності ми там не відчували. Робота йшла напрочуд злагоджено. Мені дуже сподобався репетиційний процес — ми могли вільно висловлювати свої ідеї, пробувати різні варіанти. Кріс завжди чесно казав, якщо щось не працює, але водночас ішов назустріч нашим пошукам, дозволяв ставити безліч запитань. Не кожен режисер — тим більше ще й автор сценарію — готовий так відкрито приймати думки акторів. Я це дуже ціную: ми могли питати «чому вони так чинять?» або «а що, як інакше?» І хочеться вірити, що це справді пішло фільму на користь.
Роберт Паттінсон: Мені здається, тут є ще один цікавий момент. Ви згадали пару, що розпадається. У багатьох романтичних фільмах, які я читав, наголос робиться на особистісному зростанні героїв. А тут інакше.
Це дуже романтична історія — навіть жорстоко-романтична у своєму висловлюванні.
І водночас у ній є щось незвично цілісне: не про те, як кожен із них змінюється окремо, а про те, що саме стосунок між ними стає найважливішим.
