В Україні Сашу Самсонову знають як успішну фотографку та режисерку, на рахунку якої знімання з Кендалл і Кайлі Дженнер, Гейлі Бібер, Камілою Кабельо, Doja Cat та Ельзою Госк, кампейн для бренду Ріанни Savage X Fenty, кліп для Pink і понад 670 тисяч підписників в Instagram, що слідкують за її творчістю та життям у Лос-Анджелесі.
У віці 17 років Саша зробила свою першу модну зйомку для Harper's Bazaar Україна, яку вважає символічним стартом кар'єри, а в новому інтерв'ю розказала про іншу сторону своєї особистості — роботу художниці, яка знайшла власний стиль і створює «багатошарові» порцелянові вази, що одразу потрапили в наш wishlist.
Саша Самсонова
Як у твоєму житті з'явилася кераміка?
Я почала працювати з керамікою у вересні 2021 року. На той момент я вже декілька років відчувала вигорання від фотографії. Тоді особливої популярності набули шоу про пекарські змагання і друзі порадили мені звернути на них увагу, однак мене більше зацікавила програма про кераміку. Я захопилася цією ідеєю і вирішила, що маю зробити щось сама. Дуже несерйозний спосіб почати свій шлях у мистецтві. (Сміється.) Насправді я вже довгий час шукала собі хобі. Я пробувала займатися музикою, однак зрозуміла, що в цій сфері не маю шансів. Мені хотілося створювати щось своїми руками. З фотографією так не виходить, навіть коли я працюю в даркрумі, проявляючи знімки. Я відвідала декілька приватних занять із кераміки та усвідомила, що це саме те, чого я хочу. Через тривожні події у світі та у власному житті я відчувала пригніченість і шукала свій спосіб ескапізму. Окремий світ, відмінний від того, що я роблю зазвичай.
Найчастіше всі починають з чашок і тарілок. Ти пам'ятаєш свої перші вироби?
Спочатку я працювала на гончарному крузі, а зараз майже весь час займаюся ручним ліпленням. Починала я теж з посуду і була готова створювати будь-які форми, щоб краще зрозуміти принцип роботи. Близько року я ставилася до цього виключно як до хобі, а потім перейшла до виготовлення мініатюрних ваз із порцеляни. Фактично це було порушенням правил — мені говорили не підходити до порцеляни, що вона не для новачків, однак інші види глини дряпали мою шкіру, тож я все одно вирішила спробувати. Хто б мене зупинив? Я хотіла робити великі форми на гончарному крузі, однак фізично не могла. Саме в той момент зрозуміла, що можу створювати артоб'єкти вручну і цьому ніщо не завадить.
Твої вази складаються з окремих фрагментів, «зшитих» разом. Як ти розвивала свою техніку?
Досліджуючи порцеляну, я захотіла зробити з неї плаский лист, схожий на аркуш паперу. У той момент мені згадалися техніки оригамі, і я подумала про створення комплексного об'єкта з маленьких шматочків порцеляни. Я не була впевнена в тому, як це буде виглядати і як це можна виконати. Я нічого не знала, і це стало моєю «суперсилою». Просто поринула в процес, не думаючи, що отримаю у фіналі. Перші вази вийшли товстими, неохайними та незграбними, однак навіть тоді я отримала схвалення і підтримку від колег у студії кераміки. Цей досвід дуже контрастує з моєю роботою у сфері фотографії. Вдруге вийшло трохи краще. Що більше я працювала, то більше навичок здобувала. Спочатку були лише великі форми, потім середні, а потім з'явилися і маленькі фрагменти, візуально схожі на кістки. Мені сподобалося різати глину за допомогою скальпеля. Я хотіла створити щось андеграундне, незвичне, трохи містичне — вази, що наче виростили самі себе.
Вони дійсно унікальні. Ти колись рахувала, скільки фрагментів може містити одна ваза?
Насправді ні — це було б окремою роботою. (Посміхається.) На створення деяких ваз пішло кілька тижнів — за умови, що ти працюєш кожен день. Зазвичай на один об'єкт я витрачаю два мішки глини — це трохи більше 20 кілограмів. У процесі відкидаю багато готових фрагментів, а потім ресайклю їх, створюючи нові вироби. Я це люблю, однак творчий процес потребує терпіння. Матеріал може бути занадто сухим чи м’яким, ваза може тріснути на етапі оброблення, але таке в мене траплялося рідко. Багато чого залежить не тільки від матеріалу, а й від товщини фрагментів — щоб запобігти пошкодженням, укріплюю всі деталі зсередини. Я зробила достатньо помилок, однак це дозволило мені навчитися багатьох речей, і зараз все добре.
Як робота з глиною впливає на твій ментальний стан?
Це одна з найдивовижніших речей, що колись зі мною траплялися. Є декілька моментів, які мені особливо подобаються. По-перше, я можу працювати самостійно і в повній тиші. Після років спілкування з людьми, обговорення ідей, підготовки мудбордів та залучення інших спеціалістів до спільних проєктів це неймовірна можливість. Простір, де немає соціального тиску і відповідальності. Якщо я помилюся, нікому не потрібно про це знати, я просто почну працювати над новою скульптурою. По-друге, це відсутність чіткого плану. З керамікою я не маю в голові фінального образу і просто експериментую. Технічно це можливо і з фотографією та відео, однак там у тебе є обмеження, пов'язані з часом та бюджетом. Працюючи з порцеляною, я граю. У мене немає комерційного інтересу. Розуміння того, що ти можеш фізично створити скульптуру, яка виникла у твоій голові, — неймовірне.
Ти вже мала можливість показати свої роботи на виставках?
Так, мої вази представили в рамках івенту команди i am u are в Лос-Анджелесі. Це був захопливий і водночас стресовий досвід, адже я вперше презентувала свої роботи світу. Вони дуже крихкі, тому їх потрібно транспортувати дуже обережно. Одна з моїх ваз зараз також виставляється в межах артпроєкту на Лонг-Біч. Не думаю, що в мене є готова колекція робіт, яку можна експонувати як серію, наразі я в процесі її створення. Мені знадобився час, щоб знайти саме ту візуальну мову, яка мені подобається. Думаю, десь за пів року в мене буде серія, яку я зможу показати на персональній виставці. Зараз я обговорюю цю можливість з декількома галереями. Також я нещодавно закінчила короткометражний фільм і досі його монтую. Часу залишається мало, однак я все одно знаходжу можливість попрацювати в студії.
За якими художниками чи студіями тобі цікаво слідкувати?
Інколи я відчуваю себе дитиною в магазині солодощів, якій цікаво все. Однак зазвичай я шукаю натхнення в речах, не пов'язаних з керамікою. Спостерігаю за скульпторами, які створюють об'єкти з металу, скла чи дерева. Тоді в мене з'являються цікавіші рішення. Подобаються Lucia Loiso, Merlin Kater, Heike Metz, а також керамічні вироби майстрів бренду GUNIA — маю вдома їхній чайний сервіз.
Як би ти описала одним словом фотографію та кераміку?
Почнемо з фотографії. Зараз я трохи зла на неї та відчуваю, що стою на тонкому льоду. Я б сказала, непередбачувана. Кераміка наповнює. Вона навчила мене багатьох речей, наповнила ними. Наші стосунки з керамікою я б порівняла з першим етапом закоханості, коли ти відкриваєш для себе нову людину і відчуваєш відверте захоплення. Я ніколи не прагнула до монетизації цих стосунків, тож не маю важких відчуттів. З фотографією я набагато довше, і мені було важко від неї відмовитися, але кераміка — це все про мене, без інших зовнішніх впливів. Далі я планую займатися режисурою, що теж стосується візуальної культури, тож історія продовжиться.
Ти колись уявляла себе мультидисциплінарною художницею?
Я ніколи не мріяла, що зможу називати себе художницею, доки не почала займатися керамікою і не побачила, що справді можу фізично втілити свої ідеї. Тож зараз, відчуваючи цей зв'язок, я була б рада спробувати різні види мистецтва. Це дає надію, що ти можеш вважати себе художницею і не виглядати при цьому жалюгідно. (Сміється.) Я була дуже самокритичною як фотографка, однак, працюючи з керамікою, відчуваю нові можливості та віру в себе, і це чудово.
