Вже 22 жовтня в український прокат виходить «Праймтайм» — психологічний трилер із Робертом Паттінсоном у головній ролі, що досліджує темний бік телевізійних рейтингів. Стрічка, прем’єра якої відбулася на Венеційському кінофестивалі, звертається до феномену культового американського шоу Кріса Гансена «Спіймати хижака» (To Catch a Predator), яке в середині 2000-х прикувало до екранів мільйони глядачів.
Формат програми поєднував журналістське розслідування та телевізійне видовище. Дорослі чоловіки, які листувалися в інтернеті з нібито неповнолітніми, приїздили до будинків, де на них уже чекали журналісти та поліція. Кріс Гансен ставив їм гострі запитання просто перед камерами, а записи затримань транслювалися на всю країну. Однак за благородною метою викриття злочинців ховався етичний парадокс: що відбувається, коли серйозна суспільна проблема перетворюється на розважальний продукт, успіх якого вимірюють рейтингами? Що довше існувало шоу, то виразнішим ставав конфлікт між журналістською місією та законами індустрії розваг. Саме цю суперечність досліджує «Праймтайм», дистрибуцією якого займається студія A24. Роберт Паттінсон не лише втілив на екрані образ Кріса Гансена, а й долучився до створення фільму як продюсер.
В ексклюзивному інтерв’ю актор розповів про занурення в роль, тонку межу між суспільно важливою журналістикою та шоу, а також про те, як голос його героя продовжував звучати в голові навіть під час роботи над «Одіссеєю» Крістофера Нолана.
Роберте, ви розповідали, що ваш шлях до цього проєкту почався з глибокої особистої ностальгії за епохою ранніх true-crime-шоу. Ви згадували, що вперше зіткнулися з феноменом Кріса Гансена, коли вам було трохи за двадцять і ви щойно переїхали з Великої Британії до США. Що саме вас тоді в ньому заінтригувало?
Тоді, у 2008-му, я дивився безліч детективних телешоу, але проєкт Кріса суттєво виділявся на тлі інших. Операції із затримання викликали потужну емоційну реакцію у глядачів, хоча саме шоу насправді було набагато складнішим. Полювання на кривдників дітей — це неймовірно серйозна й чутлива тема. Проте на телепрограму, яка її порушувала, поширювалися ті самі закони успіху розважального контенту, що й на ситкоми чи реаліті, — та сама гонитва за рейтингами.
Ця історія цікава тим, що всі автори «Спіймати хижака» спочатку керувалися благородними намірами, які зі зростанням популярності шоу трансформувалися на щось зовсім інше. Серйозність теми неминуче зіткнулася із запитом аудиторії на видовища.
Крісу довелося вигадати фразу, яка стала надзвичайно популярним мемом: Why don't you have a seat right over there? («Чому б вам не сісти он там?»). Він щоразу казав це підозрюваним, починаючи бліц-інтерв’ю з ними, після якого їх забирала поліція. Навіщо була потрібна ця фраза? Саме через «розважальний» формат програми, попри те що предмет обговорення був настільки серйозним.
Тож можна сказати, що цей фільм є певним викриттям законів шоубізнесу, телебачення та прагнення глядачів до постійного епатажу?
Я не думаю, що наш фільм — це обвинувальний вирок для когось. У випадку з «Праймтаймом» ми намагалися створити щось недидактичне. Ми не засуджуємо етику шоу, а занурюємося в дилему успіху, зіркового статусу та того, як поводитися, коли ставки надзвичайно високі. Якщо ви знайшли свою аудиторію і хочете її втримати, ви просто мусите змінюватися разом із нею.
Усі ці нюанси неймовірно тонко відчув режисер Ленс Оппенгейм. Розкажіть, як склався ваш творчий тандем?
Ми з моїм партнером по продюсерській компанії Icki Eneo Arlo Брайтоном Макклоскі вже давно були фанатами Ленса як документаліста. У своїй творчості він змушує вас щиро вболівати за прагнення персонажа досягти чогось, що спочатку видається цілковитим безглуздям. Проте Ленс розкопує ці абсурдні мотиви дедалі глибше — доки вони не оголять глибокі, універсальні істини. Його фільми показують героїв водночас приреченими й такими, що перебувають за крок до справжньої величі.
Найкумедніше, що, поки Ленс завершував інші проєкти, його виконавча продюсерка й дружина Ебігейл Роу придбала для нього жартівливе привітання на платформі Cameo від самого... Кріса Гансена! Ленс обожнював «Спіймати хижака», але він і гадки не мав, що наша компанія невдовзі розроблятиме художній фільм про цей медійний феномен і запросить його в режисерське крісло…
… і в результаті ви разом створите гострий багатошаровий трилер за сценарієм Аджона Сінгха, який кінокритики вже порівнюють із найкращими роботами Браяна Де Пальми та Олівера Стоуна. Спочатку ви не планували грати головну роль у «Праймтаймі» — чому передумали?
Початково ми просто допомагали розробляти історію разом із нашою продюсерською компанією. Але що глибше я занурювався у сценарій Аджона — сміливий, захопливий, глибокий і складний, — то сильніше прив'язувався до образу Кріса.
Я люблю історії про персонажів, які змушені ставити під сумнів власну ідентичність, але сценарій Аджона зафіксував дещо глибше. Мені була цікава ця історія чоловіка, який намагається з'ясувати власні мотиви в той момент, коли реальність змушує його постійно їх змінювати.
Світ, у якому живе Кріс, підіймає особисті ставки до астрономічних висот: телемережа тисне на нього, вимагаючи постійного зростання рейтингів, тож його невпевненість прогресує, а компенсує він її манією величі. Коли доводиться так сильно ризикувати, неминуче втрачаєш зв'язок із реальністю.
А як щодо впізнаваного стилю, голосу та манер Кріса Гансена? Кажуть, ви провели чимало годин за переглядом його архівів…
О так! Аджон і Ленс буквально завалили мене відео, мемами та обговореннями Кріса на Reddit. Після того як я остаточно погодився на роль, я витратив безліч годин на перегляд матеріалів і прослуховування його подкасту (зараз реальний Кріс Гансен веде популярний подкаст у жанрі true crime, який називається Have A Seat with Chris Hansen. — Ред.). Кріс засів у моїй голові настільки міцно, що я чув його голос у своїх думках навіть тоді, коли працював над «Одіссеєю» Кріса Нолана! Для мене Кріс Гансен — це унікальний персонаж: водночас загадковий, незабутній і культовий. Той факт, що люди досі сперечаються про етичність його шоу 20-річної давнини, — це ж абсолютне божевілля.
«Праймтайм» став для вас першим масштабним продюсерським досвідом. Чи змінилося ваше сприйняття кіноіндустрії, коли ви побували по інший бік камери?
Це, певно, був найбільший обсяг роботи у моєму житті. Навряд чи багато хто витримав би таку кількість телефонних дзвінків! Наприклад, дружина Ленса народила дитину за три дні до початку зйомок, і ми обговорювали робочі моменти по FaceTime, поки він сидів у дверях пологового залу. Тобто його дружина народжувала, а Ленс був ніби наполовину там, із нею, і наполовину тут — зі мною, в процесі. Але все це було недаремно. Продюсування дає гостріше відчуття причетності й контролю. Одна дія тягне за собою іншу, і ти на власні очі бачиш, як рухається весь цей живий, взаємопов’язаний організм кіновиробництва. Ти почуваєшся частиною індустрії загалом, а не просто сидиш і чекаєш, коли нарешті зателефонує агент. Це неймовірно приємно, і я точно планую продовжувати.
Перетнувши сорокарічний рубіж, ви, здається, відчули новий потужний творчий імпульс...
(Сміється.) О так! Щойно мені виповнилося 40 років (а це відбулося цьогоріч 13 травня. — Ред.), я подумав, що тепер уже не зможу зупинитися й працюватиму без упину. Безглуздо залишатися в нашій професії без можливостей для реалізації, а коли така можливість з'являється — ти просто зобов'язаний нею скористатися, підлаштовуючи під це все своє життя. Бо що ще робити? Їхати у відпустку? У цьому й полягає дивна суть акторства: ти або гаруєш як проклятий, або не робиш узагалі нічого.
