Що б не відбувалося в Україні та світі, українську культуру та її розвиток не зупинити. Harper's Bazaar Ukraine продовжує цикл інтерв’ю з представниками індустрії, які працюють над формуванням культурної спадщини нашої країни, закарбовуючи свої імена на власних полотнах та сторінках історії.
У світі мистецтва часом трапляються надзвичайно яскраві та непередбачувані історії. Одна з таких належить Валентину Метику — молодому художнику з Кривого Рогу, який зростав у середовищі, далекому від творчих амбіцій та художніх прагнень.
«Для моїх близьких те, що я створював, було незвичним — у мене в родині немає таких творчих людей. Мої рідні працювали на Укрзалізниці, на заводі. Бувало, їм казали: “Що з твоїм сином?”, “Чому він позаклеювався картинами, не шукає собі роботу?”».
Валентин на те не зважав. У пошуках власного шляху він спробував піти по батьківських стопах, вступивши до місцевого політехнічного коледжу, однак, відчувши, що це не його, вирішив перемикнутися на те, де міг проявити свою творчу натуру.
«Коли я ріс, у нас у Кривому Розі не було творчих навчальних закладів, тому в 19 років я пішов на перукарські курси й почав стригти. В той час серед перукарів було мало чоловіків, мало хто сприймав це адекватно, часто ображали».
Несподіване знайомство з мисткинями відкрило Валентину новий світ, занурившись у який молодий художник знайшов своє справжнє покликання.
«Я не турбувався на той момент, страшно чи нестрашно піти іншим шляхом. Страшніше — не знати, ким ти хочеш стати».
У своєму мистецтві митець досліджує тему енергії людини, її вплив, фактори накопичення і спустошення, зображує трансформацію енергії в людині через колір.
«Візуальність я розкриваю у двох основних кольорах — синьому і червоному. Обидва відповідають за наші внутрішні стани. Червоний — негатив, деградація та спустошення. Синій, навпаки, — енергетична наповненість, гармонія, взаєморозуміння зі світом».
Про творчий шлях і пошуки власного стилю, що було найскладнішим та які трансформації відбулися, про роль дружини у його мистецтві та як змінилася думка батьків, чому люди на його картинах наділені лише ротом і вухами та що символізує око — про це та інше Леся Пахарина розпитала у Валентина Метика в інтерв’ю для Harper's Bazaar Ukraine.
БЛІЦ
Ваш улюблений художник. Зараз це Джофра Бошарт.
Ваша улюблена картина. Улюбленої немає.
Ваш улюблений напрям у мистецтві. Думаю, що це живопис.
Ваш улюблений музей/галерея. Такої ще не маю.
Ваш улюблений фільм про мистецтво. «Картини з виставки» Ульріха Зайдля. Давно дивився, але пам'ятаю, що дуже трушне кіно.
Ваші улюблені кольори, поєднання кольорів. Кожен раз хочеться поєднувати різні кольори.
Малювання — це дар чи ремесло? Для мене точно не ремесло, це щось про індивідуальність та ексклюзивність.
Опишіть своє мистецтво кількома словами. Мистецтво відчуттів.
Якби не мистецтво, то… Перукарство, я ще перукар.
Ви інтроверт чи екстраверт? Коли малюю, я інтроверт, а коли виходжу надвір — екстраверт.
Ваш найбільший страх. Втрата дорогоцінного.
В порядку пріоритетності: самореалізація, слава чи гроші? Спочатку самореалізація, без неї нікуди, потім все інше.
З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися? Метью Макконахі, я фанат його стилю.
Коли та з чого почався ваш творчий шлях? Чи пам'ятаєте ви свою першу роботу і якою була реакція інших на неї?
Колись давно, коли я почав шукати себе, я був у різних компаніях та спільнотах, але відчував, що все не те. Потім познайомився з художницями, і мене зацікавив їхній спосіб життя — це була зовсім інша категорія людей. Ми робили цікаві малюнки на шпалерах і клеїли їх по місту. Це були нетипові артмалюнки, вони були провокативними.
Спочатку я малював на папері графіку лінерами та олівцями, це було схоже на тату-ескізи. На масло, фарбу, олію я перейшов вже десь через 3-4 роки після того, як познайомився з художницями.
Перші роботи — п'ять кольорів максимум і двпешка, я намагався робити перші роботи без намальовки, без олівця.
Для моїх близьких те, що я створював, було незвичним — у мене в родині немає таких творчих людей. Мої рідні працювали на Укрзалізниці, на заводі. Бувало, їм казали: «Що з твоїм сином?», «Чому він позаклеювався картинами, не шукає собі роботу?».
Я пробував піти по батьківських стопах, коли вступив до політехнічного коледжу на машиніста тепловоза, але там я себе не знайшов. У той час батьки не ставилися до моєї творчості серйозно, не приділяли уваги, не розуміли її. Але мене ніщо не зупиняло.
З роками думка батьків змінилася: вони почали шкодувати про те, що змушували мене займатися чимось іншим, коли я зараз себе так проявляю.
Переконати батьків не було найскладнішим, складніше було сжитися з тим, що ти нова людина і тобі потрібно розвивати в собі нові функції, концентруватися, перемикатися думками в зовсім іншу сферу. Це глобально перевернуло моє життя.
Я не турбувався на той момент, страшно чи нестрашно піти іншим шляхом. Страшніше — не знати, ким ти хочеш стати.
Мені дуже пощастило, моя тоді ще майбутня дружина — за професією художниця-педагогиня — навчала мене та показувала ті речі, яких я не міг сам зробити.
З часом я почав розвиватися, з'явилася моя перша картина синіх людей. Тоді я відчув — це воно. Так і з'явилися сині люди та мій власний стиль.
Розкажіть, будь ласка, про техніку малювання, яку ви використовуєте.
Зараз це переважно олія, інколи переходжу на акрил, але розумію, що олія цікавіша для мене.
Чи відбулися якісь зміни у вашому мистецтві протягом творчого шляху? Якщо так, то які? Що було їхнім рушієм, причиною?
Зміни є завжди, я хоч і знайшов свій власний стиль у 2015 році, але завжди його вдосконалюю, роблю складнішим та цікавішим. Спочатку це були примітивні малюнки, я тоді більше працював із кольором, анатомії не було. З часом мені захотілося промальовувати тіло і його складові частини. Це, напевно, тому, що я не вчився у професійному вузі й таким чином проявлялася цікавість до анатомічного малюнку.
Скільки картин ви створили? Чи є якась певна робота або серія, яка, на вашу думку, була ключовою або дуже вагомою у вашій кар’єрі?
Я не рахую всі картини, є різні серії та ті, котрі більше запам'ятовуються. Є кілька робіт, на які більше за всього реагують люди, я навіть створював багато копій однієї з цих картин, бо оригінал у мене вдома і я його не продаю.
Чи відокремлена ваша ідентичність як митця від вашої ідентичності як особистості?
Я думаю, що ні. Все, що збирається у мене в голові, потім іде на полотно. Якби було якесь відокремлення — це були б нещирі малюнки.
Чи стикалися ви з критикою? Як ставитеся до неї та як реагуєте? Чи впливає вона на бажання продовжувати займатися улюбленою справою?
Раніше я стикався з критикою дружини, вона мене багато чого навчила. Коли дружина казала, що щось не так, я дуже злився, бо погано сприймав критику. А оскільки це не стороння людина, ти реагуєш гостріше, злишся, тому що розумієш, що потрібно ще багато чого навчитися. Але коли ти це переростаєш, то переходиш на інший рівень. Я відчуваю, що росту.
Щодо критики від інших людей, то так, щоб відкрито, не чув її про свої роботи, але думаю, що вона є і буде. Мені навряд чи буде це заважати — навпаки, буде підштовхувати зробити ще краще.
Звідки ви черпаєте натхнення? Чи відомі вам так звані муки творчості? Якщо так, то як з ними впоратися?
Мене надихають люди, їхні характери та енергія. В спілкуванні з людьми я беру частинку того, що мене надихає, та передаю у своїх роботах. Бувало навіть таке, що людина впізнала на картині себе, хоча сам персонаж у роботі був доволі абстрактний, але чомусь серед купи робіт людині сподобалась саме ця.
З муками творчості я не стикався, в мене завжди в голові зріють ідеї. Навіть коли почалась повномасштабна, я багато малював.
Що найбільше сприяє творчості? Якщо говорити як про внутрішні стани, так і про зовнішні фактори.
Мій внутрішній стан. Якщо я почуваю себе наповнено, тоді малюється легко та з великою віддачею. Я працюю у різних станах, але зазвичай у гарному настрої.
Що найскладніше в процесі створення картини? Яка картина далася вам найскладніше?
Найбільші складності були у конструюванні анатомічної фігури, коли пропорційно не виходило і на це витрачалося багато часу та затирки.
Я завжди чекаю, коли почну малювати олією, я дуже люблю це, у мене не виникає складнощів, тільки інтерес до процесу.
Як ви вважаєте, ваша творчість більше виражає ваші внутрішні почуття чи відображає зовнішній світ? Що ви хочете транслювати своїми роботами?
Більше внутрішній світ. У своїх роботах я досліджую тему енергії людини, її вплив, фактори накопичення і спустошення. Зображую трансформацію енергії в людині через колір. Вважаю, що це важлива й актуальна тема в наш час.
Візуальність я розкриваю у двох основних кольорах — синьому і червоному. Обидва відповідають за наші внутрішні стани. Червоний — негатив, деградація та спустошення. Синій, навпаки, — енергетична наповненість, гармонія, взаєморозуміння зі світом.
У моїх роботах широко використовується символізм. Люди на картинах наділені лише ротом і вухами. Споживачі. Вони вміють слухати, розповсюджувати інформацію, але, на жаль, нічого не бачать.
У роботах фігурує одна з основних деталей — око. Символ усвідомленості, розвитку та духовної глибини. Ті люди, які розвивають у собі синю енергію (позитивне мислення, духовні практики, вчинки на благо) — у них з'являється око. У людини червоного кольору теж може зʼявитися око, але воно буде відрізнятися, несучи в собі негативний посил.
Моя художня практика натхнена особистісним досвідом. Розуміння внутрішніх переживань, різних енергій та духовних потрясінь дає мені можливість міркувати про різні грані особистості в кожному з нас.
До речі, під час війни зʼявився ще один колір, проміжний, — фіолетовий. Це коли людина вирішує, яким шляхом їй піти, обираючи темну чи світлу сторону, і перебуває в підвішеному стані.
Чи потрібно додавати пояснення до картин, на вашу думку?
Я не дуже люблю все розжовувати. Мені подобається, коли люди самі розмірковують. Буває так, що людина може відкрити новий сенс у роботі, не менш цікавий, ніж мій.
Ідеальна атмосфера для творчості — це…
Коли нічого не відволікає та є сили. Я люблю пити чай у процесі та запалювати аромапапір. Зараз переважно малюю, коли спить дитина, тому години малювання стали більш цінними.
Як ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтва? Які є у ньому проблеми? І які шляхи їх вирішення можуть бути?
Я думаю, що зараз все дуже нестабільно, але під час війни роботи стали продаватися краще. Думаю, що є люди, які прагнуть розвивати артринок, але хотілося б, щоб було більше людей, які б вкладали сили та гроші в майбутнє нашої країни.
Які перспективи розвитку ви бачите для сучасного українського мистецтва?
Думаю, вже все і так непогано, бо українців почали колекціонувати в різних країнах і запрошувати до галерей. Вважаю, що, коли закінчиться війна, буде ще краще, бо наша країна розвивається шаленими темпами.
Кого з українських митців ви можете виділити? З ким ви споріднені духом?
Володимир Манжос. Це мій приклад успіху та натхнення. Подобається смак і стиль цієї людини. Коли буваю у його майстерні, спостерігаю за процесом, і це надихає.
Чи важлива відповідна освіта для митця, на вашу думку?
Думаю, що навчатись точно треба, бо коли є ідея часто не виходить її передати. Є багато курсів та книжок. Можна вчитись індивідуально по тих темах, якими цікавишся. В моєму випадку так і було.
Як митцю-початківцю заявити про себе та почати продавати свої роботи?
Треба почати цим горіти, мати бажання щось створювати та робити. Якщо не виходить, треба працювати далі, поки не буде результату, який прийде з часом.
Чи пам'ятаєте ви, як уперше продали свою картину? Які це були емоції? Що ви купили на зароблені кошти?
Так, це були картини на ДВП, тоді продав декілька одразу, здається, купив ще фарби та вино. Був період, коли роботи були більш навчальні й малював переважно на ДВП.
Що, на вашу думку, робить митця великим, видатним?
Думаю, що великий митець — це той, хто не зраджує свій стиль задля пошановування глядачів, хто не підлаштовується під аудиторію та відверто розповідає свої думки в картинах.
Про що ви мрієте як митець та як людина?
Як людина мрію про завершення війни та відчуття приємного від банального, яке до війни приносило спокій та надихало, — наприклад, від запаху моря та сонця.
Як митець мрію займатися тільки картинами та мати в цьому ріст і перспективи, бо я ще працюю перукарем. Коли я сиджу малюю — я дуже закритий, я не хочу ні з ким розмовляти, а коли я виходжу на роботу до перукарні, то розповідаю про все, що я роблю. Всі знають, що я художник, цікавляться картинами, хтось навіть в результаті купує роботи. В ідеалі я б хотів стригти тільки близьких людей, друзів, спілкуватися, а весь інший час проводити за картинами та ідеями, які хочеться не відкладати.
Чим ви любите займатися, крім малювання?
Проводити час із дитиною, вона в мене вчиться малювати, повторює за батьком. Люблю кататися на велосипеді по місту, давно хочу повернутися до свого музичного інструменту — терменвокса, не брав його до рук відтоді, як почалася війна.
Як на вашу творчість вплинула війна?
Коли почалася війна, став зачіпати теми, які до цього мене не цікавили: політика та релігія. Був поштовх і натхнення, яке не схоже на звичайний день за полотном.
Чи є картини, які були намальовані в період, коли ви відчували себе дуже щасливим, і навпаки? Як вони називаються?
Так, це були одні з перших робіт синіх людей, я тоді робив швидкі малюнки, міг за кілька днів намалювати картину, відчував легкість і водночас любов до того періоду, це були чудові часи, хотілося малювати й пити вино. Не було відповідальності, був тільки експеримент.
Зараз інші часи й роботи більш серйозні, тому я радий, що був такий період, але на сьогодні є інші ідеї та цілі в майбутніх роботах. Я полюбив ускладнювати малюнок, не знаю, добре це чи ні, — час покаже, може, колись знову повернусь до примітивізму.
