Що б не відбувалося, українську культуру та її розвиток не зупинити. Harper's Bazaar Ukraine продовжує цикл інтерв’ю з представниками індустрії, які працюють над формуванням культурної спадщини нашої країни, закарбовуючи свої імена на власних полотнах та сторінках історії.
Ліза Обуховська народилася на Хмельниччині, у 2020 році закінчила Національну академію мистецтв у Львові, де навчалася на факультеті декоративно-прикладного мистецтва (відділ текстилю).
«У моїй сім'ї ніхто не малює і, на жаль, не дуже сприймають це як професію, але я цілеспрямовано просвітлюю їх і стираю стереотипи про художника як такого. Сподіваюся, в мене потроху це виходить».
Творча природа Лізи втілюється в різних іпостасях: графічний дизайн, ілюстрація, діджеїнг, дизайн одягу. Окрім того, що разом з друзями вона мала спільний бренд, у 2022 році, об’єднуючи мистецтво та дизайн, Ліза створила віртуальний образ для аватарів в рамках проєкту UART GALLERY та DRESSX про віртуальну моду та екологію.
Як мисткиня, Ліза не обмежується живописом, пробує різні матеріали, створює скульптури маленької форми та невеликі барельєфи. Примітною особливістю її робіт є використання текстилю, який вона гармонійно поєднує з полотном.
«Використання текстилю у моїх роботах додає глибину та текстурність до зображень, можливо, символізуючи зв'язок з традиціями, ручною працею та жіночими заняттями».
На початку свого творчого шляху через гіперболізовану красу Ліза досліджувала жіночі ролі, нерівність, стереотипи, сучасні канони краси та їхній вплив, в процесі власної трансформації — звернулася до бачення жіночої сили та суб'єктності, розкриття жінки як центральної фігури.
«Я прагну привернути увагу до важливості визнання та вивчення ролі жінок в історії формування та розвитку української культури, яка часто залишається недооціненою або забутою. Нарешті настав час, коли Україна залишилась наодинці зі своєю історією та культурним спадком, емансипована від усього російського і радянського».
Чому потрібно вмикати екстраверта, про важливість і вплив фідбеку на творчість, про власний шлях і внутрішню трансформацію та її вплив на мистецтво, про стан сучасного українського мистецтва та його децентралізацію, Ліза Обуховська поділилася з Лесею Пахариною в інтерв’ю для Harper's Bazaar Ukraine.
БЛІЦ
Ваш улюблений художник. Важко назвати когось одного, тому змушена все ж таки виділити декількох — Матісс, Дюшан, Магдалена Абаканович, Малевич. Можна ще довго перераховувати.
Ваша улюблена картина. «Дама з горностаєм». Цю картину я бачила вживу і вона дуже мене вразила, цікаво було те, що людей в музеї не було і я змогла насолодитись цим шедевром наодинці в темній залі і тільки з променем світла, який падає на картину.
Ваш улюблений напрям у мистецтві. Всі течії авангардизму: від дадаїзму до сюрреалізму. ХХ ст. найбільше цікавить і захоплює через революційність, відхід від традиційних форм, відхід від естетичного і реалістичного зображення. Тобто мистецтво перестає бути прикрасою, а стає засобом вираження суспільних проблем і реакції на зміни в соціально-політичному житті. Перша світова війна, стрімкий розвиток технологій — все це не могло пройти повз митців.
Ваш улюблений музей/галерея. Музей сучасного мистецтва Корсаків, що у Луцьку.
Ваш улюблений фільм про мистецтво. Важко згадати фільм саме про мистецтво, але пам'ятаю колись дивилась «Залишки» про Сальвадора Далі, якого грав Роберт Паттінсон, непоганий фільм.
Ваші улюблені кольори, поєднання кольорів. Колір є для мене головним у живописі, люблю всі кольори, а улюблені поєднання постійно змінюються. Помітила цікаву особливість — про важливість кольору в живописі та співвідношення кольору у моєму побутовому житті. Наприклад, чим яскравіші у мене картини, тим сіріший одяг я ношу.
Малювання — це дар чи ремесло? Не знаю, чи це дар, чи це ремесло, це стійке і незмінне усвідомлення в голові, чим ти хочеш займатися в житті.
Опишіть своє мистецтво кількома словами. Воно постійно змінюється, це постійний пошук якихось нових ідей, тем, форм, кольорів, конструкцій для кріплення і розміщення текстилю.
Якби не мистецтво, то… Не знаю, можливо якась діяльність, яка б приносила людям користь.
Ви інтроверт чи екстраверт? Напевно, більше інтроверт, але треба часто вмикати екстраверта, щоб тебе почули і побачили. Але, насправді, якщо аналізувати свою поведінку, то я, напевно, дуальна особистість, тобто в мені дуже часто поєднуються протилежні стилі поведінки — щось від інтровертів, щось від екстравертів.
Ваш найбільший страх. Страх втратити рідних людей.
В порядку пріоритетності: самореалізація, слава чи гроші? Самореалізація, гроші (бо вони є важливим інструментом досягнення цілей в сучасному світі), слава.
З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися? Хотіла б телепортуватися на Монмартр на початку ХХ ст. і потусити з усіма художниками, які тоді там жили і працювали.
Коли та з чого почався ваш творчий шлях? Чи пам'ятаєте свою першу роботу і якою була реакція інших на неї?
Десь наприкінці навчання в академії мистецтв, я займалась ілюстраціями довгий час, потім дизайном одягу, у нас з друзями було власне виробництво одягу і власний бренд і ця робота насправді була дуже творчою, але через різні обставини ми припинили надалі цим займатися і якось дуже спонтанно у мене з'явилася нав’язлива думка мати свою майстерню, аби там можна було щось робити своїми руками, щось малювати і ліпити. Є майстерня, а отже можна малювати величезні роботи, не боячись щось замазати фарбою і зіпсувати.
А перша робота зображала портрети чотирьох жінок, в яких замість губ були великі червоні краби. Так гіперболічно, але це про жінок, які змінюють свою зовнішність, вдаються до ін’єкцій і стають схожими один на одного. Тобто це про дійсність, яка мене оточувала, яку я бачила на вулицях. Ця перша картина, на мою думку, була елементом соціальної критики, елементом насмішки.
Розкажіть, будь ласка, про техніку малювання, яку ви використовуєте.
Використовую різні матеріали: полотна без підрамників, акрил, пастель, спрей. А також цікавою особливістю є використання текстильного матеріалу. Це шнурки різної товщини, кольору та розміру. Коли кілька років тому ми з друзями працювали над створенням власної колекції одягу, ми використовували ці ж мотузки для декорування курток. Тоді я зрозуміла, що цей матеріал ідеально підійде для моїх картин.
Мені подобається поєднувати їх з полотном. Картини стають схожі на килими або гобелени, чого я й намагалась досягти. Використання текстилю у моїх роботах додає глибину та текстурність до зображень, можливо, символізуючи зв'язок з традиціями, ручною працею та жіночими заняттями.
Чи відбулися якісь зміни у вашому мистецтві протягом творчого шляху? Якщо так, то які? Що було їхнім рушієм, причиною?
Перші роботи були про жіночність, яка зображалась у візуально перебільшених образах жінок неприродної краси з гіперболізованими частинами обличчя. Вони ніби були схожими одна на одну, які втрачали особистісні якості, які відрізняють їх від інших. Вони грали ролі, продиктовані суспільством. Тим самим я досліджувала вплив суспільства на рамки краси і як ці рамки потім впливають більшою мірою саме на жінок, а не на чоловіків. Або як суспільство впливає на уявлення про жіночі ролі, нерівність, стереотипи, а також на обмеження та визначення жіночої краси. Про те як сучасна культура «істерично молодиться», але ми не скасуємо старості, фізіологічних змін, врешті смерті, бо це частина життя, але в публічному просторі про це не прийнято говорити.
Пройшовши особистісну трансформацію, розвиток і дослідження, зараз моя творчість відображає бачення жіночої сили та суб'єктності, розкриваючи жінку як центральну фігуру в своїх картинах. Один із чудових прикладів моєї творчості є картина про Софію Яблонську. Через цю роботу я привертаю увагу до видатної жінки, яка є забутою в історії, але яка має важливе значення для українського культурного розвитку. Яблонська, як перша українка, яка здійснила кругосвітню подорож на початку ХХ ст., стала прикладом мужності та незалежності, стерши стереотипи свого часу та визначивши нові шляхи розвитку для жінок.
Скільки картин ви створили? Чи є якась певна робота або серія, яка, на вашу думку, була ключовою і/або дуже вагомою у вашій кар’єрі?
Не хочу рахувати, є якісь вдалі роботи, а є не дуже. Напевно, крайня серія, яка є для мене дуже важливою, вона називається «АТЛАНТкИ» (гендерна інверсія). Я відображаю бачення жіночої сили та суб єктності, розкриваючи жінку як центральну фігуру в своїх картинах. Зосереджую увагу на внеску жінки у розвиток історії та культури й акцентуючи на всіх проблемах і складнощах, які пройшли жінки. Я не обмежуюсь живописом, пробую різні матеріали. Раніше робила скульптури маленьких форм, зараз роблю щось більше схоже на невеликі барельєфи з керамічної пластики.
Чи відокремлена ваша ідентичність як мисткині від вашої ідентичності як особистості?
Напевно, не відокремлена, в моїй голові постійно присутні думки про мистецтво, про професійний розвиток, про майбутнє, що б я не робила і де б не була, все зводиться до мистецтва.
Чи стикалися ви з критикою? Як відноситеся до неї? Чи впливає це на бажання продовжувати займатися улюбленою справою?
З якоюсь прямою критикою взагалі не зіштовхнулася, мене це навіть трохи дивує. Часом не вистачає якогось фідбеку від людей, адже, чесно кажучи, це впливає на мою продуктивність.
Реакція людей на мою творчість для мене є важливою, за її відсутності я відчуваю певний страх перед тим, що мої твори можуть бути неприйнятними або недооціненими. Бажання і натхнення в мене з'являється, коли я бачу, що моя творчість відгукується людям. Коли ще хтось позитивно оцінює і схвалює твою роботу, крім тебе самого, це взагалі круто.
Звідки ви черпаєте натхнення? Чи відомі вам так звані муки творчості? Якщо так, то як з ними впоратися?
Натхнення черпаю від таких банальних речей як музика, література і люди. Нічого особливого.
Але бувають і муки творчості, вони є частиною мого творчого життя, це все періодами. Я помітила, що найбільшим критиком моєї творчості є я сама. Дуже часто мені мої роботи не подобаються, можливо, це ще залежить від впевненості і моєї самооцінки. З такими емоціями і відчуттям буває важко ужитися. Проте складні моменти змінюються на періоди продуктивності і піднесення.
Що найбільше сприяє творчості? Якщо говорити як про внутрішні стани, так і про зовнішні фактори?
Особисто для мене баланс, спокій і комфорт сприяють творчості. Зовнішні фактори, такі як мистецьке оточення (адже коли ти працюєш завжди сам, не спілкуєшся з іншими художниками, ти ніби стаєш ізольованим, не помічаєш багато речей), подорожі, підтримка друзів також сприяють творчості. Головне — знаходитись в мистецькій бульбашці, знайомитись з іншими художниками.
До прикладу, в Хмельницькому не багато молодих художників, час від часу я себе почуваю самотньо, але я познайомилась через соцмережі з художницею Діаною Рубан з Кременчука і ми зробили сумісну роботу, навіть ніколи не бачивши одна одну вживу, але завдяки обговоренню ідей в соцмережах і доставкам Нової Пошти, ми змогли зробили круту колаборацію. Звичайно, такі речі сприяють творчості.
Що найскладніше в процесі створення картини? Яка картина далася вам найскладніше?
Найскладніше — це сприйняття власної творчості. Що я маю на увазі? Найскладніше часто полягає в оцінці своєї роботи в реальному часі. В мене дуже часто виникає якесь незадоволення роботою через очікування. Але через тривалий період часу я можу глянути на картину з нової перспективи і далі можу виявляти якісь нові цікаві моменти і цінність роботи.
Буває і таке, що все те, що ти хочеш передати, важко зробити через живопис, і ти не можеш зрозуміти а які ж засоби найкраще підійшли б для вираження ідей і викликали емоції у глядача. Інколи задумуюсь, що музика, наприклад, це робить швидше і якісніше.
Як ви вважаєте, ваша творчість більше виражає ваші внутрішні почуття чи відображає зовнішній світ? Що ви хочете транслювати своїми роботами?
Напевно, повністю відображає зовнішній світ.
Чи потрібно додавати пояснення до картин, на вашу думку?
Це індивідуальний вибір, але це може значно зблизити художника і глядачів. Пояснення можуть надати певний контекст, розповісти історію або розкрити перспективу художника.
До однієї з своїх картин я би все ж таки додала пояснення, надіюсь, це б стимулювало допитливість глядачів. Наприклад, моя робота «Теура». Чому така назва? Про кого вона? Це про Софію Яблонську, мандрівницю, письменницю, її називали Теурою місцеве населення на острові Бора-Бора, де вона однією з перших з’явилася з фото- та кінокамерою, що означає червона пташка, тому і на своїй картині я її зобразила в червоних яскравих тонах. Напевно, коротке пояснення може бути інтригуючим моментом і буде спонукати глядача поцікавитись історією цієї видатної жінки.
Ідеальна атмосфера для творчості — це…
Коли в тебе є ресурси на власні побутові потреби і закриття всіх витрат на матеріали, тоді ти більше фокусуєшся на творчості. А ще коли ти маєш в собі сили і дисципліну не відволікатися на різні подразники, такі як соцмережі.
Як ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтво? Які є проблеми? І які шляхи їх вирішення можуть бути?
Позитивним є те, що з'являється дуже багато молодих талановитих художників, починає створюватися професійне середовище, де художники не відокремленні і не самотні, де зароджуються зв'язки між митцями і менеджерами, кураторами, галеристами і дилерами.
Проте, на мою думку, в Україні не вистачає державної підтримки. Звичайно, розуміючи теперішню ситуацію, ми знаємо куди в першу чергу мають виділятися державні кошти, адже коли нависає пряма загроза знищення, потреби змінюються. Але сподіваюся, що після нашої перемоги, культура і мистецтво не будуть другорядними в нашій країні, що з'явиться державний музей сучасного мистецтва, можливо і не один, і не тільки в Києві. Буде якась спрощена комунікація з державними музеями і галереями, бо зараз українським художникам простіше зробити виставку у Лос-Анджелесі, ніж в якійсь місцевій державній галереї.
Зараз українське мистецтво зосереджене у великих містах — Київ, Львів, до війни Харків. Хотілося б децентралізації мистецтва. До прикладу, з власного пережитого досвіду на мистецькій резиденції у Німеччині, я помітила, що мистецьке і культурне життя вирує навіть у маленьких німецьких містах чи селища, виділяється достатня кількість коштів та грантів для підтримки і організацій виставок, на які з’їжджаються з навколишніх міст, на такі виставки ходять люди, бо є традиція відвідування таких подій. І це все організовується на хорошому професійному рівні.
В Хмельницькому, до прикладу, крім художнього музею, більше немає жодних галерей. Це сумно і прикро. Хочеться, щоб такі державні інституції як музеї, арт центри, галереї в Україні мали статусність, престижність, щоб вони були сучасними і так сприймалися суспільством.
Які перспективи розвитку ви бачите для сучасного українського мистецтва?
Буду оптимістом, вважаю, що в майбутньому буде тільки зростання міжнародного визнання українського мистецтва, можливо ,завдяки відсутності якихось традицій, через історичні умови, пригноблення і т. д., зараз сприятливі умови для створення інноваційних проєктів, які будуть цінуватися у всьому світі.
Важливо розвивати мистецтво як частину сучасного суспільства, не відокремлене від нього, щоб мистецтво взаємодіяло з іншими сферами життя, з технологіями, з бізнесом.
Зараз помітно як українське мистецтво починає бути залучене в міжнародний контекст, українські художники беруть участь в міжнародних виставках, резиденціях, створюють міжнародні проєкти, відкриваються українські галереї в Німеччині, Великобританії. Тим самим з’являється престиж української культури за кордоном.
Кого з українських митців ви можете виділити? Хто вам близький по духу?
Давид Бурлюк, Олександра Екстер, Марія Приймаченко, Соня Делоне і багато інших українських художників. Але найбільше дивує еволюція Казимира Малевича від предметного мистецтва до абстракції, якою він висловлює ідеї вищого духовного життя. Для мене Малевич навіть більше філософ, що є максимально цінним і значущим. Він виражав складні філософські ідеї, тобто це злиття образотворчого мистецтва і філософії. Для мене це показник художника найвищого рівня.
Чи важлива відповідна освіта для митця, на вашу думку?
На мою суб'єктивну думку, відповідна освіта важлива, але знову ж таки, я аналізую про це з власного досвіду. Можливо хтось може обійтись і без неї. Проте роки навчання в академії мистецтв у Львові були найкращими. Стільки всього навчилась і дізналась, познайомилась з цікавими людьми і викладачами. Для мене це було ідеальне місце, де можна було займатися чим ти хочеш і де були навкруги люди, які по духу близькі, адже у мене був досвід навчання ще в педагогічній академії, куди мене відправили батьки, тому маю з чим порівняти.
А також, що є важливим — це те, що під час навчання розвиваються особистісні якості, такі як витривалість і дисциплінованість.
Як митцю-початківцю заявити про себе та почати продавати свої роботи?
Завдяки сучасним технологіям, інтернету і соцмережам можна заявити про себе і продавати картини, але не за один день чи місяць, все одно це потребує часу, як мінімум три роки. Наприклад, для моїх батьків, це досі щось нереальне, типу як можна стати відомим художником, робити виставки в класних галереях чи музеях, якщо ти народився не багатим і якщо ти без зв'язків. Але це все радянське мислення. Думаю, моя мама це буду читати. (Сміється. — Ред.)
Чи пам'ятаєте ви, як уперше продали свою картину? Які це були емоції? Що купили на зароблені кошти?
Напевно, всі українські художники продавали свої роботи через групу у фейсбуці «Хліб-Сіль», там вперше купили і роботу в мене — якийсь чоловік із Німеччини. Було захоплення і піднесення, одразу самооцінка виросла. Купила на заробленні кошти матеріали, рулон полотна, нові фарби кращої якості.
Що, на вашу думку, робить митця великим, видатним?
Фактори успіху можуть бути дуже індивідуальні, але працьовитість, постійне вдосконалення себе і свого мистецтва, високий рівень майстерності, унікальний стиль — це все робить митця великим. А також важливим є вміння вражати і захоплювати глядача. Яким способом він це робить, не так важливо.
Про що ви мрієте як мисткиня та як людина?
Щоб настала перемога і закінчився цей страшний сон під назвою війна.
Чим ви любите займатися, крім малювання?
Минулого року, я зрозуміла, що мені треба знайти хобі чи якусь діяльність, яка повністю буде відрізнятись від образотворчого мистецтва аби мати можливість переключитись. Я почала займатись діджеїнгом, це хороша можливість виражати себе через музику і це своєрідний спосіб взаємодії з людьми.
Як вплинула війна на ваше мистецтво?
Війна, яку росія принесла у мою країну, змінила моє бачення світу і людей. Я почала досліджувати ідентичність українського народу, історію і зараз прагну привернути увагу до важливості визнання та вивчення ролі жінок в історії формування та розвитку української культури, яка часто залишається недооціненою або забутою. Нарешті настав час, коли Україна залишилась наодинці зі своєю історією та культурним спадком, емансипована від усього російського і радянського. Цей простір, незайманий та вільний, тепер заповнюється українськими цінностями, оживленням української ідентичності, відновленням зв'язку із власним минулим та нарощенням потужної сучасної культури.
Українська культура багата на талановитих жінок: наприклад, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Софія Окуневська, Наталя Кобринська, Соня Делоне та Софія Яблонська, яка часто залишається непомітною. Тобто війна — це, звісно, негативне явище, проте це спосіб побачити своє рідне, яке залишається найціннішим і яким варто пишатись!
Чи є картини, які були намальовані в період, коли ви відчували себе дуже щасливою, і навпаки? Як вони називаються?
Багато творів створювалися в різні періоди мого життя, в різні емоційні стани, але я б не сказала, що це відображається якось у формах, до прикладу, чи кольорах. Мій стан рідко коли простежується на картинах, адже для мене є важливішим показати не себе, а стан речей і проблем у навколишньому світі.
