Його називають аристократом от-кутюр — і не лише через те, що він був кровним маркізом. Його стиль благородний, простий, але завжди витончений і бездоганний в деталях. Він започаткував власну справу у 25 років і став одним із перших кутюр’є, хто запустив власну лінію прет-а-порте. На відміну від колег, які прагнули встигнути за модними віяннями, він завжди залишався вірним своїй філософії: стриманість, вишуканість і архітектурна чіткість форм.
Його клієнтками були Жаклін Кеннеді, Грейс Келлі, Софі Лорен, Елізабет Тейлор і ще багато ікон моди XX століття. Проте найголовніший «роман» із його сукнями належить блискучій Одрі Гепберн.
Відчувши, що не встигає за вітром змін, він з гідністю пішов на пенсію, звільнивши місце для розвитку таких талантів, як Джон Гальяно, Александр Макквін та Рікардо Тіші.
Його ім’я — Юбер де Живанші, маркіз от-кутюр. Історію видатного дизайнера ексклюзивно для Harper’s Bazaar Ukraine розповів стиліст і fashion-колумніст Єгор Воронкін.
Юбер Джеймс Марсель Таффен де Живанші народився 20 лютого 1927 року в місті Бове на півночі Франції в родині спадкових французьких аристократів — Люсьєна Таффена де Живанші, маркіза Живанші, та його дружини Беатріс Сіссі Баден.
Коли Юберові було три роки, його батько раптово помер від страшного грипу, і подальше виховання хлопця лягло на плечі його матері та бабусі. Роль глави родини перебрав на себе Жуль Баден, дід Юбера. Йому належала мануфактура з виготовлення гобеленів Beauvais, що, ймовірно, вплинула на формування смаку та любов до мистецтва текстилю у хлопчика. Пізніше Юбер де Живанші часто згадував, як у дитинстві годинами проводив час на виробництві в дідуся, спостерігаючи, як звичайнісінькі нитки з мотків набували вигляду картин зі старовинними сюжетами.
Вихований у мистецькому середовищі, він змалку мріяв про моду та натхненно малював ескізи суконь, що згодом пробував конструювати з клаптів із дідового виробництва. Ключовим орієнтиром для майбутнього кутюр’є став модельєр Крістобаль Баленсіага, чиї роботи визначили естетику Живанші. У майбутньому в одному зі своїх інтерв’ю Юбер скаже:
«Стиль Баленсіаги був моєю релігією. А Крістобаль для мене, як для віруючого, був Богом».
У 1937 році під час поїздки на Всесвітню виставку в Парижі Юбер уперше помилувався колекцією одягу модного дому Ельзи Скіапареллі. Саме тоді він остаточно вирішив стати модельєром. Попри бажання родини, яка мріяла бачити його юристом, хлопець вирішив пов’язати життя з модою.
1945 року після закінчення середньої школи в Бове Юбер вирушив до Парижа, де вступив до Ecole des Beaux-Arts на факультет дизайну жіночого одягу. Менш ніж за рік, продемонструвавши неабиякий талант і навички, хлопець потрапив на стажування до відомого французького кутюр’є Жака Фата, де познайомився з П’єром Бальменом і Крістіаном Діором, з якими в майбутньому зав’язав міцну дружбу.
Саме за рекомендацією останнього юнака взяли на стажування до модних домів Робера Піге, а згодом і Люсьєна Лелонга. Там Живанші вдосконалив навички та опанував нові техніки роботи з тканиною. За два роки завдяки протекції Піге Юбер потрапив на роботу до Дому Schiaparelli, де згодом став першим асистентом Ельзи Скіапареллі, а незабаром і художнім керівником її бутика.
Юбер де Живанші, 1950-ті роки
Попри схвальні відгуки про свою роботу та повну свободу самореалізації, співпраця зі Schiaparelli не тривала довго. Натхнений успіхом Крістіана Діора, який 1946 року зареєстрував власний модний дім, а роком пізніше випустив першу, надзвичайно успішну, колекцію, Юбер де Живанші прагнув того ж самого — і у 1952 році, заручившись підтримкою інвестора Луї Фонтейна, заснував свій Дім на вулиці Альфреда де Віньї.
Узимку того ж року світ побачила й перша колекція Givenchy Haute Couture — Les Separables («Розділення»). Відкривала показ Беттіна Граціані — одна з перших супермоделей минулого століття та близька подруга Юбера. Вона з’явилася на подіумі в білій блузі з мережива з чорно-білими воланами на рукавах. Пізніше цю модель охрестили «блузка Беттіни», а її крій сформував глобальний тренд у паризькій моді першої половини 50-х років.
Показ Givenchy викликав хвилю захоплених обговорень у найавторитетніших модних виданнях: Vogue, Harper’s Bazaar, L’Album du Figaro та інших. Так, The New York Times опублікував цілу статтю, присвячену молодому модельєру, під назвою «Народження зірки». Як зазначалося в ній, на відміну від консервативного та помпезного дизайну Dior, стиль Givenchy — новаторський і сміливіший. А сам Живанші у свої 25 років став наймолодшим дизайнером прогресивної паризької моди.
Через брак коштів перші колекції Юбера характеризувалися використанням досить простих та недорогих тканин — вовни, бавовни, грубого мережива — та мінімалістичною фурнітурою. Проте їхній дизайн був унікальним і одразу ж підкорив серця модної еліти.
Покупці переглядають перший показ Юбера де Живанші в Парижі, 1952 рік
У 1953 році під час ділової поїздки до Нью-Йорка Живанші зустрів свого кумира — Крістобаля Баленсіагу. Метр був вражений новаторством у роботах Юбера та хвалив його відданість архітектурному крою й чистоті ліній, які так само цінував. Баленсіага навіть рекомендував Живанші власним клієнтам, коли ті шукали більш молодіжні та легші образи, і дав згоду своїм кравцям на співпрацю з ним.
Того ж року в житті Юбера відбулося ще одне доленосне знайомство — з молодою британською акторкою, яка тільки починала кар’єру в Голлівуді, — Одрі Гепберн. Разом вони створили впізнаваний стиль актриси, в якому витончена елегантність поєднувалася з її природною грацією. Відтоді Одрі стала головною музою Живанші — більше ніж на 40 років. А він для неї став не просто дизайнером і другом, а членом родини.
«Я так само залежна від Живанші, як американці — від своїх психоаналітиків»,
— жартувала Гепберн.
Юбер де Живанші та Одрі Гепберн у його майстерні в Парижі
Їхня співпраця розпочалася з фільму «Сабріна», для якого Живанші створив кілька центральних образів. Потім були «Кумедне личко» (1957), «Кохання після полудня» (1957), «Сніданок у Тіффані» (1961), «Шарада» (1963), «Паризький пікнік» (1964), «Як вкрасти мільйон» (1966) та «Кровні зв’язки» (1979).
А та сама довга чорна сукня від Givenchy, в якій Хепберн з’являється у «Сніданку у Тіффані», вважається найвідомішим вбранням в історії кінематографа.
Юбер називав її своєю музою, а вона носила його одяг на червоних доріжках та в повсякденному житті, а також знімалась у рекламі його парфумів абсолютно безплатно. Ця дружба тривала аж до смерті акторки.
1992 року, коли в Одрі діагностували термінальну стадію раку, Живанші взяв на себе організацію її комфортного повернення з Лос-Анджелеса до Швейцарії. Разом із композитором Андреасом Домене, ще одним вірним соратником Гепберн, вони організували переліт приватним літаком, адже її стан не дозволяв подорожувати звичайними рейсами.
Останні тижні життя Одрі Гепберн провела у своєму домі в комуні Толошна. Увесь цей час Живанші був поруч: допомагав із побутовими справами та підтримував подругу. Він щедро прикрасив спальню Одрі свіжими квітами, аби потішити її, і щодня оновлював їх, аж до дня її смерті.
20 січня 1993 року Одрі Гепберн померла. Дизайнер ледве не втратив свідомість на її похороні. Вона була для нього не лише музою, а й спорідненою душею. У своїх пізніших спогадах він називав Гепберн втіленням елегантності, доброти та людяності — саме їй Юбер присвятив останню колекцію Haute Couture весна-літо — 1995 року, якою попрощався зі світом моди.
Юбер де Живанші та Одрі Гепберн, 1990-ті роки
У 1954 році Живанші представив культову сукню-сорочку, яка згодом трансформувалася в не менш знакову сукню-мішок. Ці силуети стали інноваційними й до сьогодні активно використовуються сучасними дизайнерами. Два роки по тому Юбер здійснив першу спробу запустити лінію готового одягу Givenchy Universite, орієнтовану на молодіжну аудиторію. Колекція пропонувала доступні версії його елегантних убрань, що майже не поступалися Haute Couture за якістю тканин і крою.
Живанші став першим дизайнером високої моди, який створив розкішну прет-а-порте-колекцію, виготовлену в Парижі на обладнанні, імпортованому зі США. Розуміючи перспективи, він узяв кредит у банку та позичив гроші у друзів, щоб викупити в Луї Фонтейна контрольний пакет акцій свого модного дому.
Того ж року Живанші разом із Баленсіагою представив свою колекцію в Нью-Йорку на благодійному гала-концерті на підтримку американської лікарні в Парижі. Це стало початком активної експансії бренду на ринку Сполучених Штатів, і якщо раніше Givenchy асоціювався виключно з кутюрним вбранням для кіно, то тепер пропонував готовий одяг, на примірку якого не потрібно було виїздити до Парижа.
1957 року світ побачив дебютний аромат від Givenchy — L’Interdit, створений спеціально для музи дизайнера, Одрі Гепберн. Це був перший в історії випадок, коли знаменита голлівудська акторка стала обличчям парфуму. Шалений успіх квітково-альдегідної композиції визначив новий вектор для бренду — створення окремого підрозділу Givenchy Parfums, який очолив старший брат Юбера — Жан-Клод, маркіз де Живанші.
За два роки Дім переїхав до нового приміщення на авеню Жоржа V, прямо навпроти бутика Balenciaga. Наступне десятиліття стало епохою золотого розквіту бренду: популярність Givenchy серед зірок та аристократії зростала. Його клієнтками ставали Грейс Келлі, Жаклін Кеннеді, Марлен Дітріх та інші.
У 1968 році Живанші перезапустив лінію прет-а-порте, перейменовуючи її в Givenchy Nouvelle Boutique, яка, на відміну від попередньої, пропонувала повний гардероб: верхній одяг, взуття та аксесуари. Наступного року Givenchy запустив чоловічу лінію одягу під назвою Gentleman Givenchy — елегантну та стриману, і вона одразу знайшла своїх клієнтів.
Юбер де Живанші у бутику чоловічої лінійки власного бренду, 1970-ті роки
Роком пізніше Юбер створив культову колекцію вишитих пальт, присвячену художникам Жоржу Браку та Жуану Міро. Це була перша спроба дизайнера після роботи у Schiaparelli поєднати моду з мистецтвом. У вишивці й декорі яскраво читались мотиви кубізму (Брак) і сюрреалізму (Міро), а сама колекція вирізнялася нехарактерними для Живанші яскравими червоними, жовтими та синіми кольорами.
Згодом Юбера запросили оформити інтер’єри готелю Hilton у Парижі. Дизайнер створив проєкти для кількох поверхів — включно з номерами, лобі та рестораном. Саме в цей час Givenchy розширив діяльність і запустив лінії предметів для інтер’єру: посуд, меблеву оббивку та шпалери, частково використовуючи їх в оформленні готелю.
У 1976 році Givenchy відкрив офіс із виставковим залом на П’ятій авеню в Нью-Йорку. Тоді ж дизайнер підписав контракт з Ford Motor Company на оформлення салонів їхніх преміальних автомобілів Lincoln Continental Mark. Це стало знаковою подією для обох сторін та демонстрацією впливу високої моди на автомобілебудування. Співпраця між компаніями тривала до 1983 року, а її результатом стали чотири абсолютно унікальних дизайни інтер'єрів Lincoln Continental Mark IV та Mark V.
1979 року Живанші отримав одразу дві почесні нагороди — «Людина року» і «Найелегантніший чоловік року» за версією журналу The Best.
За два роки Givenchy передав управління парфумерною лінією компанії Veuve Clicquot. Це стратегічне рішення було ухвалене братами Живанші, аби передати ліцензування продукції більш професійній структурі. У результаті бренд значно розширив присутність на глобальному ринку косметики та збільшив свою впізнаваність.
За рік Нью-йоркський технологічний інститут моди організував ретроспективу робіт Givenchy, яку очолила Одрі Гепберн, а ще роком пізніше Юбер де Живанші отримав найвищу нагороду Франції — орден Почесного легіону.
У 1988 році дизайнер ухвалив стратегічне рішення продати контрольний пакет акцій компанії холдингу LVMH. Це було не жестом поразки, а навпаки — бажанням забезпечити майбутнє власній спадщині. У контексті невпинної глобалізації та зростання конкуренції на ринку люкс-одягу Живанші вирішив, що бренд потребує фінансової стабільності, інфраструктури з дистрибуції та маркетингової підтримки, яку міг надати лише великий конгломерат.
1991 року бренд випустив свій найкомерційніший аромат — Amarige, створений одним із найкращих парфумерів в історії індустрії Домініком Ропіоном, у флаконі, який спроєктував особисто Юбер де Живанші. Тоді ж у палаці Гальєра відбулася масштабна ретроспектива, присвячена 40-річчю модного дому.
За чотири роки Живанші вирішив залишити посаду креативного директора власного бренду. Це не було зумовлено падінням продажів чи творчим виснаженням. Дизайнер тонко відчував вітер змін і вирішив не зраджувати собі й не пристосовуватися до нових реалій.
Останній показ Юбера де Живанші
Вийшовши на пенсію, він викупив занедбану віллу на півдні Франції та поринув у її реставрацію. Саме в резиденції Le Jonchet, ренесансному замку XVI століття, він повністю віддався закладанню саду, який став його останнім великим проєктом. Окрім того, Живанші продовжував створювати індивідуальні замовлення для приватних клієнтів, експериментував з архітектурою та ландшафтним дизайном.
Його наступником став Джон Гальяно, молодий і перспективний дизайнер з Великої Британії. Перша ж його колекція миттєво приголомшила публіку. Театралізоване шоу та несподівані, а часом і провокативні силуети буквально перевернули весь модний світ з ніг на голову. Роботи Гальяно сміливі, новаторські, та водночас елегантні й вишукані, як заповідав Живанші.
Популярність дизайнера стрімко зростала, й Бернар Арно вирішив перевести його до Dior — модного дому, справи якого на той час були геть погані. Гальяно залишив Givenchy після року роботи й лише чотирьох колекцій.
Наомі Кемпбелл і Шалом Гарлоу для Givenchy від Джона Гальяно
1996 року новим креативним директором призначили нову зірку британської моди — Александра Макквіна. Однак перший показ дизайнера виявився абсолютно провальним. Попри талант, бачення Александра виявилось надто радикальним для Givenchy. Віддані клієнти бренду критикували його за надмірну костюмованість колекцій, а керівництво Дому — за падіння продажів.
Напевно, єдиною знаковою подією для Макквіна на посаді креативного директора Givenchy стало шоу весна-літо — 1999. У фіналі шоу зʼявилася Шалом Гарлоу в багатошаровій білій сукні. Вона стояла на подіумі, що обертався, і під драматичну музику роботизовані руки розмальовували сукню прямо на ній.
У 2001-му році Макквін залишив бренд, і його місце посів Джуліан Макдональд. Під керівництвом нового креативного директора бренд ожив: зріс попит як на колекції прет-а-порте, так і на кутюрні речі. Макдональд розширив лінійку аксесуарів і випустив декілька знакових пар взуття. Однак 2005 року LVMH не продовжив із ним контракт. Причини такого рішення компанія не коментувала.
Тоді ж на зміну Джуліану Макдональду прийшов італієць Ріккардо Тіші. Його першу колекцію сприйняли неоднозначно, проте критики одноголосно говорили, що почалася абсолютно нова глава в історії Дому.
Тіші привніс у колекції Givenchy чуттєвий романтизм, готику, релігійні мотиви і стріт-кутюр, оформивши все це в бездоганний архітектурний крій, подібний до крою самого Юбера де Живанші. Він розширив хроматичну палітру бренду, додавши яскраві кольори та сміливі принти, що з часом стали культовими, як-от фотопринти з іконою Мадонни чи собачими мордами.
Спочатку дизайнер відповідав лише за напрям жіночого Haute Couture та прет-а-порте, але пізніше, зважаючи на його комерційну успішність, Тіші довірили й розробку чоловічого одягу та аксесуарів.
У 2010 році світ побачила сумка Antigona, що одразу стала хітом завдяки стриманій елегантності та сучасному виразному дизайну. Роком пізніше під керівництвом Тіші презентували новий аромат від Givenchy — Dahlia Noir.
2014 року розпочалася плідна співпраця Рікардо Тіші з компанією Nike. Спершу вони випустили лінію кросівок Nike+RT Air Force 1, а 2016-го — колекцію одягу під назвою NikeLab x RT: Training Redefined, орієнтовану на спортсменів.
Упізнаваність і популярність бренду стрімко росла, так само, як і комерційний успіх. Проте у лютому 2017 року Ріккардо Тіші раптово оголосив про вихід з Givenchy. Попри значний успіх, якого дизайнер досяг на посаді креативного директора, йому почало здаватися, що після 12 років роботи Givenchy потребує нових ідей і нового творчого підходу. Як пізніше заявляв сам Тіші, він відчував, що прийшов час рухатися далі й отримати нові виклики та нові віхи розвитку кар’єри.
Givenchy весна-літо — 2015
2 травня 2017 року було оголошено, що новою креативною керівницею бренду стала Клер Вейт Келлер — перша жінка на цій посаді. До приходу в Givenchy Келлер вже встигла попрацювати у Chloé, Calvin Klein, Ralph Lauren, Gucci та Pringle of Scotland.
Дизайнерка дбайливо підійшла до спадщини Юбера де Живанші, і кожна зі створених нею колекцій була симбіозом делікатної роботи з архівами Дому та її власним баченням його майбутнього. Однією з головних перемог Вейт Келлер стало створення весільної сукні для майбутньої герцогині Сассекської. Сукню Меган Маркл, як і весілля загалом, обговорював увесь світ. Інтерес до бренду миттєво злетів до небес, а продажі стрімко пішли вгору.
Після успішного проведення трьох послідовних комбінованих показів під керівництвом Келлер бренд оголосив про повноцінне повернення календаря чоловічих колекцій.
10 березня 2018-го у віці 91 року Юбер де Живанші помер вдома уві сні. Церемонія прощання з кутюр’є відбулася в сімейному маєтку в Жавані, де його й поховали. Похорон був непублічним, як і заповідав дизайнер.
Попри схвальні відгуки критиків про роботу Клер Вейт Келлер, її колекції прет-а-порте так і не стали комерційно успішними, і 2020 року керівництво LVMH не продовжило з нею контракт.
У червні того ж року оголосили, що крісло креативного директора бренду зайняв Метью Вільямс, засновник молодого бренду вуличного одягу класу люкс 1017 ALYX 9SM. Це викликало хвилю бурхливих обговорень і побоювань з боку відданих клієнтів Givenchy, адже гранжові роботи Вільямса аж ніяк не асоціювалися з витонченою елегантністю Дому.
Так і сталося: у першій же колекції дизайнер зробив акцент на мінімалістичних формах, жорстких силуетах і великій кількості металевих деталей. Його стиль базувався на стрітвеарі, технічних тканинах та ugly-естетиці. Критики були нещадні у своїх рецензіях. Вони звинувачували Вільямса в тому, що він однією колекцією знищив понад пів століття елегантної історії бренду, і раділи, що Юбер де Живанші не дожив до цього показу.
Ставка Бернара Арно не спрацювала, і феномен Гвасалії для Balenciaga так і лишився феноменом. Наступні колекції Вільямса для Givenchy пройшли так само посередньо, і у грудні 2023 року LVMH оголосив про звільнення креативного директора, і про те, що на час перехідного періоду над колекціями працюватиме внутрішня команда Дому.
У вересні 2024 року Бернар Арно оголосив, що посаду креативного директора Givenchy зайняла Сара Бертон.
Сара Бертон
Дизайнерка народилася у 1974 році у Великій Британії. У 1997-му з відзнакою закінчила легендарний Central Saint Martins. Під час навчання на останньому курсі вона потрапила на стажування до студії Alexander McQueen, а після закінчення університету остаточно приєдналася до команди бренду.
Спочатку Сара працювала молодшою асистенткою в студії жіночого одягу, але досить швидко довела метру свою компетентність, і вже за три роки Макквін призначив її головою відділу. Відтоді Сара Бертон стала правою рукою Олександра Макквіна й найвірнішою його соратницею. Після трагічної смерті дизайнера у 2010 році Бертон призначили виконувачкою обов’язків креативного директора на перехідний період.
Багато хто сумнівався, чи зможе Сара зберегти дух настільки емоційного, провокаційного й театрального бренду. Але вона змогла не лише зберегти ДНК Alexander McQueen, а й надати йому нової чуттєвості, глибини й фемінності. Після першої ж колекції Сару остаточно затвердили на посаду креативної директорки Дому.
Протягом 13 років Бертон формувала естетику бренду, зберігаючи драматизм, характерний для робіт великого майстра, але робила його більш м’яким, поетичним та жіночним. З часом у її роботах почало з’являтися більше традиційних британських ремесел, вишивки та складного крою Haute Couture.
Її найвідомішим виробом на посаді керівниці бренду стала весільна сукня Кейт Міддлтон 2011 року. Цей образ був не тільки символом британської елегантності та майстерності, але й гучною заявою про нову еру Alexander McQueen.
У 2023 році Сара Бертон оголосила про рішення залишити Дім. Її прощальний показ на Тижні моди в Парижі став емоційною даниною вчителеві — Александру Макквіну, та ретроспективою власного 26-річного шляху в компанії. Критики характеризували шоу як «неперевершену майстерність» та «еталонність стилю Haute Couture».
У фіналі шоу на подіумі зʼявилася Наомі Кемпбелл у складній сукні з бахроми з бісеру. Модель крокувала зі сльозами на очах, а по завершенню ніжно обіймала Бертон та дякувала за чудові роки її роботи.
Дебют Сари Бертон для Givenchy відбувся на Паризькому тижні моди в березні цього року. Вона представила колекцію, в якій дбайливо поєднувалися спадщина бренду та сучасне бачення його майбутнього. Багато хто очікував, що колекція буде натхнена іконічним стилем Одрі Гепберн та її роллю в історії Дому.
Проте Бертон взяла за основу архіви першої колекції Юбера де Живанші 1952 року, прагнучи відтворити її чистоту й мінімалізм.
«Щоб рухатися вперед, потрібно повернутися до початку»,
— прокоментувала Бертон.
Ключовим елементом колекції стали жакети з акцентованою талією та округлими лініями стегон, що відображають класичний силует Givenchy. Також Сара представила й новий логотип Givenchy Paris 1952.
Колекція відзначалася стриманою палітрою з акцентами лимонно-жовтого кольору та поєднанням характерних елементів 1950-х років із сучасними силуетами й деталями. Подібно до великого метра, дизайнерка зробила акцент на бездоганний крій і елегантний мінімалізм.
Перша колекція Сари Бертон для Givenchy отримала багато позитивних відгуків найавторитетніших критиків і модних видань. Її хвалили за шану до історії бренду й сучасний підхід до переосмислення його спадщини. Нова глава в історії Дому розпочалася так, як, певно, хотів би сам Юбер де Живанші.
