Показ Maison Margiela осінь-зима — 2026 у Шанхаї був унікальним не лише через перший в історії вихід бренду за межі Парижа, а й тому, що Гленн Мартенс об’єднав колекцію «готового одягу» та кутюрну лінійку. Вироби, що будуть доступні лише у кількох екземплярах, демонструвалися поряд із речами, які вже незабаром потраплять на полиці магазинів. Своє рішення креативний директор пояснює тим, що колекції Дому одразу після його заснування були сформовані саме таким чином.
Після шоу у додатках MaisonMargiela / folders з’явився огляд кожного з 76 образів з подіуму. У них команда розповіла про рішення, що стояли за кожним вбранням, технології, що використовувалися, а також кількість годин, що знадобилася майстрам для виготовлення речей. Деякі з найцікавіших аутфітів — розбираємо у деталях.
Показ Maison Margiela осінь-зима — 2026 відкривав кутюрний аутфіт, що нагадував живу порцелянову ляльку. Драпірована корсетна сукня складалася з кількох шарів «скляної» органзи та оброблена аерографом для підсилення тіней. Вона була виготовлена без використання звичних швів на талії та рукавах, аби підсилити ефект цільності виробу. Процес вимагав 110 годин роботи ательє.
Вбрання доповнювала маска з трьох шарів органзи з надрукованим відбитком обличчя.
Третій образ на подіумі представила українська модель Катерина Гюльмамедова. Для неї команда Гленна Мартенса також створила порцелянову сукню, що потребувала 140 годин роботи.
Наступний аутфіт став першим ready-to-wear на показі — смокінг з буквально вивернутим коміром, доповнений легендарними Tabi та маскою, що імітувала «другу шкіру».
За ним слідом — ще одна порцелянова сукня. Кожен шар її спідниці був створений із суцільного полотна тканини, простроченого у визначених місцях для посилення «анімаційного» ефекту в образі.
Аутфіти ready-to-wear з масками artisanal прямо демонстрували задуману Мартенсом зустріч двох світів. У них жакети декоровані трикотажними шарами, що імітують «другу шкіру». Маски — латексна форма, інкрустована прикрасами, та трикотажна структура.
Для восьмого образу сукня була виготовлена з понад 500 шматочків кераміки, зафіксованих на органзовій підкладці. Спочатку команда зможелювала вбрання з органзи і викроїла лекала. Кераміку — спершу обпалювали, потім глазурували, ще раз обпалювали і вручну ламали для створення частин сукні. Над нею ательє працювало близько 300 годин.
Десятий аутфіт — едвардіанський фрак, обрізаний і з’єднаний з трикотажем для втілення «другої шкіри». Образ доповнювали чоботи Tabi Claw.
Знакову техніку білого фарбування Bianchetto Дім розкриває через едвардіанську сукню, зібрану з окремих фрагментів тканини. Кожен зі шматочків дбайливо вирізали, збирали у цілісний силует і після — фарбували. Bianchetto також застосовували для артизанальних латексних рукавиць і чобіт з «відбитками» прикрас. Для їхнього виготовлення рельєф прикрас відтискали на пофарбованому латексі.
Вбрання доповнювала латексна маска, створена за допомогою Bianchetto.
Образ №15 складався із жакардових кардигана і спідниці ready-to-wear, спеціально оброблених для створення ефекту «зношеного» одягу. Сила аутфіту — у його деталях, зокрема, вручну пофарбованій нижній спідниці, металевому корсеті, рукавицях, чоботах Tabi Claw та масці.
До техніки Bianchetto Гленн Мартенс вдався і в 16-му образі, що знову поєднував ready-to-wear і artisanal — цього разу буквально в одному виробі. Пофарбовану сукню дизайнер комбінував із кутюрним корсетом-бюстьє з латексним відбитком антикварних прикрас. Вони спершу втискалися у глиняну форму, а потім заливалися силіконом для отримання рельєфу. Ця ж технологія була застосована і для маски.
Золотий artisanal-образ складався з п’яти окремих деталей, кожна з яких була позолочена за допомогою листкового золота. Латексний бюстьє, маска та чоботи мали рельєф прикрас, а спідниця була виготовлена на основі архівів Maison Margiela. Над аутфітом команда працювала 200 годин.
Цікавою новинкою наступного образу стали чоловічі черевики Float, виготовлені з лакованої шкіри. Вони доповнювали чорний едвардіанський фрак, сатинову сорочку і вечірні брюки.
Наступна сукня мала на меті максимально розкрити код Bianchetto. Спершу команда створила скульптуру едвардіанської сукні з пластику, вкрила її «панциром» з ювелірних виробів та покрила її латексом, змішаним з фарбою. Після висихання шар зняли, отримавши рельєф сукні та прикрас. Виріб прикріпили до корсета, витративши близько 330 годин.
Ніжна драпірована артизанальна сукня була скроєна «по колу», мов спіраль. Для маски були використані драпіровані вінтажні мереживні сукні, що кріпилися до тюлевої основи. Згодом виріб вручну покрили шаром бджолиного воску.
Інша сукня — вручну покривалася 150 тисячами маленьких золотих зірочок. Над нею працювали 34 майстри протягом 2975 годин.
Для наступного аутфіту команда виготовила жилет із гобелена XIX століття, знайденого на блошиному ринку. До нього додали зношені тканини зі справжнього дивану, а пошкоджені ділянки вкрили лелітками. Час виготовлення жилета — 265 годин.
Кутюрна сукня під номером 25 була натхнена едвардіанською траурною сукнею. Виріб було занурено у бджолиний віск та додатково вручну пофарбована воском для підкреслення зборок і плісировок.
29-ю стала сукня, виконана з ефектом «безперервного драпірування». Цей самий прийом бренд використовує і в образі 30.
Досліджуючи архетипи, Maison Margiela показує двобортне твідове пальто до колін з округлим рукавом Stockman. Під ним — підкладка з перев’язаного вінтажного виробу. Маска складалася із залишків драпірувань вінтажних мереживних суконь, прикріплених до тюлевої основи і покритих тонким шаром бджолиного воску.
Наступний аутфіт — сукня з нержавіючої сталі, повністю виготовлена в ательє Дому Margiela. Для роботи з матеріалом майстри були змушені носити захисні рукавички. Вони обробили сталь так, аби отримати з неї люрекс.
Образ 35 — сукня з пров’язаних гачком старовинних тканин, натхнена архівами Maison Margiela. Для з’єднання матеріалів у цілісний образ використовувалася техніка печворк. Після вбрання навмисне зістарили за допомогою вручну нанесеного напилення.
Маска до цього аутфіту має назву Again і була створена митцем Li Gang з нефритових кілець і плетеної мідної дротини.
Основою для аутфіту №39 стала водолазка у вигляді «другої шкіри». Поверх нього на моделі був одягнений топ із вареної вовни та спідниця, що повторювала архівний крій Maison Margiela. Завершувала образ замшева сумка Box із металевим оздобленням.
Наступна сукня була сформована так, ніби плісована спідниця «підлетіла» вгору і накрила голову. Для її виготовлення спочатку взяли звичайну плісовану спідницю, розклали її на площині й закрили складки. Потім до неї додали прямокутний шматок вручну зробленого мережива, а після — кожну складку обережно розрізали вручну, щоб вони знову «відкрились» і створили ефект променів, що розходяться від тіла.
Під номером 43 — куртка, перероблена з 15 шкіряних курток. Один її рукав був оздоблений едвардіанськими мотивами, інший — лакований для глянцевого ефекту. Підкладка була створена з вінтажної квіткової сукні, зануреної у віск. Штани — печворк із перероблених шкіряних курток.
Сукня №46 також була виготовлена з перероблених шкіряних курток та розписана едвардіанськими мотивами скелетів танцюючих птахів.
Далі також вбрання з едвардіанському стилі — сукня з рюшів і мережива. Нижня спідниця була виготовлена за новою унікальною технікою, що дозволила залишити відбитки пошкоджених вінтажних виробів, немов сліди пам’яті.
Ready-to-wear образи: робочий жакет зі знімним перевернутим вельветовим коміром і шкіряна сукня без рукавів.
Варто згадати й образ, що поєднує дві артизанальні техніки. Топ у едвардіанському стилі спочатку занурюють у смолу, аби він став жорстким і тримав форму. Потім цю форму розрізають і накладають на основу з мережива, щоб зберегти її рельєф. Спідницю роблять із кількох шарів: їх з’єднують із пошкодженими вінтажними речами, а потім ці речі відривають. У результаті на тканині залишається лише їхня фактура.
Маска — з об’ємного квіткового мережива, покритого тонким шаром воску.
Цю техніку відривання, що отримала назву rip-off, використано і в кутюрній міді, яка ззаду застібається на 65 ґудзиків.
Наступний образ — пальто з вареної вовни, оброблене парою так, щоб тримати форму.
Для образу 59 драпіровану тканину поєднують з тканиною з меблів. Матеріали комбінують за допомогою спеціальної технології ф’юзингу — термічної обробки, що дозволяє розкрити жорстку оббивку дивана.
З різних дубленок у технології печворк була виготовлена куртка без коміра. Її доповнювала маска з гобеленів.
Артизанальна сукня №67 була викроєна з шовкового оксамиту з використанням того самого безперервного драпірування. Шви були спеціально зроблені невидимими, а складки тканини — підкреслені напиленням.
Сукня №74 зроблена зі старого гобелена, який раніше був оббивкою дивана XIX століття. Пошкоджені місця не приховували, а навпаки — вручну зашили металевими лелітками. Потім сукню задрапірували так, щоб не було видно швів і конструкції — для досягнення фінального результату знадобилося 1000 годин ручної роботи.
В образі №75 Гленн Мартенс знову ж таки прагнув досягти ефекту нескінченного драпірування, проте цього разу — зафіксованого у воску. Тож сукня спершу була сформована вручну так, щоб не було зрозуміло, де драпірування розпочинається, а де — закінчується, після чого виріб занурили у віск, аби він підкреслив форму складок.
Для маски так само було використано покриття воском.
Завершальний аутфіт показу Maison Margiela осінь-зима 2026 — сукня, виготовлена зі справжньої картини XIX століття, знайденої на блошиному ринку.
Картина була пошкоджена, тому спершу її відреставрували. Для створення сукні полотно не розрізали — його драпірували на спеціальній конструкції з двох корсетів: один прилягає до тіла, інший тримає форму зверху. Завдяки цьому картина виглядає як одяг, проте її можна зняти з форми і знову повісити на стіну у цілісному вигляді.
