Її справедливо називають однією з найвпливовіших постатей у світі моди, а її внесок у розвиток панк-культури та андеграундного стилю не лише визначив цілі десятиліття модних тенденцій, але й змусив суспільство переглянути ставлення до високої моди, провокації та соціальної відповідальності.
Її прозвали другою королевою Великої Британії, а перша — вручила їй найвищу нагороду держави. Вона самотужки кинула виклик усталеним нормам і створила новий, самобутній стиль, що зруйнував шаблони haute couture.
Її імʼя — Вів’єн Вествуд, королева панк-революції. Й ексклюзивно для Harper`s Bazaar Ukraine її історію розповідає стиліст і fashion-колумніст Єгор Воронкін.
Вів’єн Ізабель Свір народилася 8 квітня 1941 року в містечку Тінтвістл, що на півночі Англії, в бідній сім’ї з робітничого класу. Батько майбутньої модельєрки працював на фабриці, а мати була домогосподаркою, інколи беручи швацькі замовлення додому.
З дитинства Вів’єн почала цікавитися мистецтвом, проте навіть і не думала, що колись стане дизайнеркою. Вона любила малювати та навчала цього молодших брата і сестру.
Після закінчення школи дівчина переїхала до Лондона, де вступила на курс моди та ювелірної справи до Школи мистецтв при Вестмінстерському університеті. Проте після першого ж семестру їй довелося покинути навчання: вона двічі завалила іспити. Аби не залишитися без грошей і даху над головою, Вів’єн вирішила швидко закінчити курси педагогіки й влаштуватися вчителькою до початкової школи.
Проте цікавості до моди вона не полишила і ночами після роботи майструвала дрібʼязкові прикраси, а у вихідні продавала їх на ринку Портобелло.
У 1962 році Вів’єн Свір вийшла заміж за Дерека Вествуда, власника школи танців, з яким познайомилася під час викладання. Рік по тому в пари зʼявився син — Бен Вествуд. Однак шлюб із Дереком не тривав довго. Вів’єн жила творчістю та мріяла про свободу й реформаторські зміни у суспільстві, для Дерека ж важливим були лад удома і тепла вечеря. Тому за три роки пара подала на розлучення.
Того ж року Вествуд познайомилася з Малколмом Маклареном, який став для неї не лише коханим, але й діловим партнером — саме з ним вона заклала перші цеглини своєї майбутньої імперії.
Малколм Макларен
«Мені здавалося, що переді мною ще стільки дверей, а в нього були ключі буквально від усіх… Плюс у нього були політичні погляди, а мені тоді потрібно було на когось рівнятися»,
— згодом казала дизайнерка, згадуючи їхню зустріч.
Макларену належав невеликий андеграунд-магазин Let It Rock, і таким чином у Вествуд з’явився перший майданчик для демонстрації своїх робіт. Спершу — прикрас, а з часом — футболок з провокаційними назвами і картинками. До речі, саме через такі футболки пара отримала судовий обвинувачувальний вирок, згідно з законом про непристойні публікації.
У 1967 році у Вів’єн і Малколма народився син Джозеф Корре. Проте роль матері й домогосподарки не цікавила Вествуд зовсім. Разом з маленькими Джозефом і Беном вона день і ніч проводила в майстерні при магазині, вигадуючи все епатажніші й провокативніші футболки та сорочки.
Вів’єн Вествуд і Малколм Макларен
London Museum
1974 року, аби позбутися судових переслідувань наглядової ради, пара робить ребрендинг і перейменовує Let It Rock на легендарний SEX. Магазин швидко став культовим місцем для людей, які мали альтернативні погляди на життя. Більшу частину асортименту виготовляла Вествуд. За основу вона брала речі, знайдені на Портобелло, і переробляла їх, додаючи потертостей, швів назовні та провокативної графіки на тему гомосексуальності, моралі та політики. Того ж року Вів’єн і Малколм знову отримують штраф від наглядової ради за одну зі своїх футболок — Two Cowboys.
Проте негативний піар — також піар, і це лише збільшує цікавість до SEX, як і його впливовість на андеграундній мапі Лондона.
London Museum
У 1976 році Макларен вирішив спробувати себе у продюсуванні — як менеджер групи Sex Pistols, що стала обличчям зароджуваної панк-культури. А Вествуд своєю чергою почала створювати для них костюми, що стали впізнаваними символами нового стилю: рвані футболки, шкіряні штани, шиповані куртки, а також вироби з провокативними картинками.
Так Вествуд стала першою, хто показав, що мода може бути зброєю протесту, способом вираження незадоволення суспільними нормами та політичним маніфестом.
Вів’єн Вествуд і Сід Вішез, бас-гітарист панк-гурту Sex Pistols
На початку 80-х, так і не одружившись офіційно, Вів’єн і Малколм вирішують розійтися. Як згадувала сама дизайнерка, Макларен втратив інтерес до родини.
Їхній син Джозеф Корре згодом пішов шляхом батьків, заснувавши культовий бренд білизни Agent Provocateur. Він, так само як і бренд матері, став уособленням відвертості та провокації.
У 1981 році Вів’єн Вествуд запустила власний бренд і зареєструвала торгівельну марку. Того ж року світ побачила й перша повноцінна колекція під назвою «Пірати», що символізувала бунт і свободу. Це був прорив у світі моди та великий крок на шляху становлення Вествуд як дизайнерки.
Лінійка була натхнена улюбленою книжкою дизайнерки — «Три мушкетери» Олександра Дюма. У роботі над колекцією дизайнерка звернулася до корсетів, камзолів, жабо та широкого одягу в піратському стилі з яскравих барокових тканин. Вів’єн прагнула продемонструвати, що стиль не обмежується єдиним напрямом, а мода може бути грою та експериментом, що поєднує, здавалося б, непоєднувані речі.
Наступними стали колекції «Дикуни» та «Блукачі», що продовжували революційний підхід до моди. Здебільшого ті роботи не були комерційно успішними, проте Вествуд знову і знову шокувала публіку, розсуваючи сталі консервативні рамки англійської моди минулого століття.
У 1984 році вийшла колекція «Клінт Іствуд», відшита за тотальної нестачі коштів. Грошей не було навіть заплатити за електрику — тому якийсь час швачки Вествуд працювали при свічках. Але це не зупиняло Вів’єн. Вона спускала всі гроші, зароблені в SEX, на створення нових речей.
До кінця 1980-х за дизайнеркою закріпився титул королеви панк-стилю. Про неї заговорили в андеграундних колах за межами Лондона, а її роботи почали зʼявлятися в невеличких шоурумах Берліна та Парижа.
У той же період Вествуд познайомилася з Джорджіо Армані, який запропонував стати інвестором її бренду. Комерційно успішний та популярний, Армані побачив потенціал Вествуд і її дійсно новаторські ідеї. Однак угода так і не склалася через судову тяганину з колишнім чоловіком, що не погоджувався віддати усі права на спільний бренд.
Попри зростання популярності, бізнес котився до хаосу, і Вествуд оголосила себе банкрутом. Це дозволило їй отримати повні права на бренд, за яким тягнулися кредити й позики. Справи в компанії йшли все гірше, і тоді на останні гроші Вествуд вдалася до експериментів.
І не аби з чим, а з легендарним Harris Tweed — єдиною тканиною у світі, яка захищена окремим парламентським актом. За законом вона має бути виготовлена з чистої натуральної вовни, пофарбованої і зітканої виключно на Шетландських островах, що входять до складу Шотландії.
До речі, знаменитий логотип Vivienne Westwood, що зʼявився в 1987 році, також натхнений саме Harris Tweed. З 1911 року знак цього текстилю — державна королівська куля. Він так сподобався Вів'єн, що вона вирішила зробити його і своїм символом, додавши кільце Сатурна. Керівництво компанії Harris Tweed спершу визнало це кричущим присвоєнням — вони навіть хотіли позиватися, але консультації юристів показали, що це навряд чи принесе успіх.
Першу колекцію Вів’єн Вествуд з твіду прозвали вбранням для Tatler girls, інтерпретуючи це як пародію на стиль вищого класу. Tatler girls — дівчата, які відвідували Бали дебютанток — престижні вечірки в Букінгемському палаці. По суті, це була вітрина на шлюбному ринку, де юні особи шукали собі гідного чоловіка.
У лінійці дизайнерка використала шотландські тартани, піджаки в стилі XVIII століття, одночасно руйнуючи стереотипи та експериментуючи з гендерною належністю. Показ супроводжувався величезним інтересом у світі моди. Роботи Вів’єн вирізнялися оригінальністю, сміливістю та навіть деякою іронією щодо самої індустрії моди. Цікавість до бренду Вествуд зростала, і компанія отримувала перші великі замовлення.
На початку 1990-х років Вів’єн остаточно відійшла від панк-образів і почала створювати більш зрілі та витончені моделі. Вона зосередилася на розробці костюмів, що поєднували б класичні елементи з несподіваними та провокативними деталями, де класика перепліталася з бунтарством.
Також дизайнерка почала створювати високоякісні ювелірні прикраси. Її сережки, каблучки та намиста відрізнялися оригінальними формами і поєднанням історичних мотивів з панк-культурою. Одним із ключових матеріалів стали перли, що відсилають до вікторіанської епохи Англії. У ній дизайнерка й почала черпати натхнення.
У 1985 році Вествуд представила колекцію «Мінікріні», де активно вводила криноліни та пишні коміри, натхнені тою самою вікторіанською естетикою, проте з сучасними акцентами. У цій лінійці дизайнерка почала активно використовувати асиметрію, зовнішні шви та деконструкцію — риси, що згодом стали її фірмовим стилем.
Речі з колекції виглядали так, наче були неправильно зшиті, із завищеними спідницями, нерівними швами, асиметричними рукавами та необробленими краями, що надавали образам загадкової і водночас епатажної привабливості.
У 1991 році Вів’єн отримала престижну премію «Дизайнер року». До цього моменту над нею багато іронізували, називали самоучкою та місцевою божевільною, але тепер fashion-спільноті й журналістам не лишилося нічого іншого, крім як визнати її талант.
Уже за рік королева Єлизавета II нагородила Вествуд почесним орденом Британської імперії, що вчергове підтвердив авторитет і значущість дизайнерки. На врученні в Букінгемському палаці Вів'єн з'явилася у фірмовому елегантному твідовому костюмі, але без спідньої білизни.
Як це помітили? Вона позувала, кружляючи, для фотографів, подібно до Мерилін Монро. Наступного дня знімки розлетілись світом, і Вествуд звинуватили в неповазі до двору.
Того ж року дизайнерку запросили викладати історію моди до Академії мистецтв у Відні, де вона познайомилася зі своїм майбутнім партнером і чоловіком Андреасом Кронталером.
Попри велику різницю у віці — Кронталер молодший за неї на 25 років — їхній союз виявився надзвичайно гармонійним. Андреас став для Вів’єн надійним партнером і співтворцем: з часом він долучився до створення колекцій бренду Vivienne Westwood і став головним дизайнером.
З 1993 по 1999 рік Вествуд досліджувала архівну спадщину англійської моди минулих століть і створювала нову естетику, поєднуючи елегантний британський крій з французьким рококо.
Так, для колекції «Англоманія» сезону осінь-зима — 1993/94 Вів'єн розробила свій фірмовий тартан у блакитних тонах, який назвала McAndreas на честь коханого. Тканину, як і годиться за технологією Harris Tweed, зіткали на старовинній мануфактурі Lochcarron of Scottland.
Під час того самого показу супермодель Наомі Кемпбел впала посеред подіуму, назавжди вписавши як своє імʼя, так і імʼя Вів’єн Вествуд у світову історію моди. Причиною падіння стали зовсім не підбори на взутті Кемпбелл, а латексні панчохи, що заважали вільно рухати ногами.
У той час, коли топмоделі правили світом і до них висувалися надзвичайно високі вимоги, впасти на подіумі означало справжній провал і вирок карʼєрі. Однак цей випадок став лише кумедним епізодом, який не тільки не зіпсував нікому життя, але й ще раз підкреслив: у світі Вествуд немає місця жорстким правилам і нормам.
На початку 2000-х років Вів’єн почала активно займатися соціальною діяльністю. Вона використовувала свій бренд як платформу для протесту проти політичних режимів, соціальної несправедливості та знищення екології. Дизайнерка виступала за захист природи, брала участь у мітингах і протестах, виходячи на вулиці Лондона.
Її колекції ставала дедалі більш символічними, перетворюючись на маніфести, що надихали людей думати не лише про стиль, а й про етику в моді.
У 2005 році Вів’єн перетворила показ колекції AR, що означає «активний опір пропаганді», на політичний акт непокори. У фіналі шоу вона та її моделі вийшли на подіум у футболках з написом «Я не терористка». Так Вествуд привернула увагу до правок у законі, які дозволяли утримувати підозрюваних у тероризмі три місяці під вартою без пред'явлення звинувачень. До речі, ці правки так і не затвердили в парламенті.
Роком пізніше принц Чарльз посвятив Вів’єн Вествуд у дами Британської імперії — це найвищий державний титул Англії.
У 2012 році дизайнерка відкрила фонд «Кліматична революція», мета якого — рятувати довкілля.
«Тепер мій пріоритет — питання зміни клімату, а не мода»,
— заявила вона виданню The Guardian у 2014 році.
Також Вів’єн неодноразово брала участь у кампаніях на підтримку прав людини, зокрема виступала за звільнення Джуліана Ассанжа та інших політв’язнів. Її соціальні акції часто викликали розголос і показували, що для дизайнерки мода — не лише одяг, а й спосіб передати важливі суспільні меседжі.
У 2019 році Вів’єн Вествуд влаштувала останній фізичний показ своєї колекції під час Тижня моди в Лондоні. Її боротьба за стійкий розвиток стала настільки активною, що вона вирішила повністю перейти на цифрові презентації, мінімізувавши споживання ресурсів.
Останні роки життя Вів'єн присвятила активізму.
Налагоджена робота бренду на чолі з Андреасом Кронталером дали Вествуд можливість займатися тим, що вона вважала по-справжньому важливим: говорити правду. У своїх останніх інтервʼю Вів’єн називала проблеми, масштаби яких людство вочевидь недооцінює: глобальне потепління, експлуатація природи загалом і тварин зокрема, тоталітарний контроль з боку урядів.
29 грудня 2022 року Вів’єн Вествуд померла у своєму маєтку в Лондоні у віці 81 року. Її непублічні похорони відбулися в січні 2023 року в невеличкому місті, де вона народилась і виросла. Як і заповідала дизайнерка, для церемонії церква була прикрашена 45-метровим полотном класичного тартану MacLeod Harris Tweed.
Життя і творчий шлях Вів’єн Вествуд були маніфестом свободи, мистецтвом руйнувати шаблони та рухатися проти течії загальних норм і порядків. Вона стала символом бунту, творчого пошуку і естетичного визволення з кайданів суспільної думки.
Дама Вествуд залишила цей світ з неймовірною спадщиною, що досі лишається живою та актуальною, впливаючи на моду, культуру і суспільство. Вів’єн зуміла продемонструвати, що мода може бути не просто бізнесом, а способом змінити світ.
