Історія ювелірного дому Cartier: від 1847 року до сьогодні

Створення прикрас — це значно більше, ніж про вироблення комерційної продукції, це справжнє мистецтво, що вимагає від майстра власного унікального бачення, вродженого таланту, високого рівня навичок і нескінченного потоку ідей. Ювеліри мають тонко відчувати наш світ, бачити прекрасне навколо та відтворювати його, не боятися експериментів… 

Серед найвизначніших імен ювелірних майстрів — Карла Фаберже, Чарльза Льюїса Тіффані, Даніеля Сваровскі — височіють «королі» цього витонченого мистецтва — династія Картьє. 

Сьогодні, 31 січня, з нагоди Міжнародного дня ювеліра стиліст і fashion-колумніст Єгор Воронкін розповів, як зростав і розвивався ювелірний дім Cartier. 

Історія Cartier почалася 1847 року, коли ювелір-ремісник Луї-Франсуа Картьє заснував свою першу майстерню. Луї-Франсуа був учнем ювеліра Адольфа Пікара, у якого перейняв його майстерність і всі премудрості справи.

Того ж року Картьє взяв позику в банку й придбав невеличкий магазин, де почав виготовляти прикраси за власним дизайном на замовлення. Попри неспокійну обстановку в Європі та передреволюційні процеси, Луї-Франсуа був сповнений рішучості створити ювелірний дім з найвищою якістю та стандартами виготовлення виробів, однак 1848 рік став серйозним випробуванням для його бізнесу. Буржуазно-демократична революція призвела до зміщення панівних класів у Франції, ускладнивши життя ювелірів і виробників предметів розкоші. Замовлень стало значно менше, а знайти постачальників якісних матеріалів було дедалі складніше. Лише завдяки далекоглядності Картьє його справа змогла пережити кризу.

Після закінчення революції Луї-Франсуа інвестував усі заощадження в модернізацію виробництва, закупивши інструменти та матеріали вищої якості, а на початку 50-х років Луї-Франсуа залучив до сімейного бізнесу свого сина Альфреда — юний Картьє демонстрував неабияку ділову жилку. Він шукав шляхи розширення підприємства та розробляв перші піар-інтеграції.

Портрет Альфреда Картьє
Bibliotheque de Geneve

За часів правління Наполеона III Париж повернувся до традиційного способу життя з великими балами та іншими помпезними світськими заходами, що стало одним із факторів розвитку ринку предметів розкоші та шансом для Картьє заявити про свою справу не лише у Франції, а й у всій Європі. Саме завдяки новаторському підходу Альфреда та роботі з інфлюенсерами того часу ім'я Cartier почало звучати в аристократичних будинках країни та за її межами. Окрім цього, зусиллями Альфреда вироби Cartier потрапили до рук імператриці Євгенії та принцеси Матильди, двоюрідної сестри імператора. Після цього про прикраси бренду заговорили у вищому світі.

Однак успіх юного Картьє був затінений революцією 1870 року, відомою як повстання паризької комуни. Вона відстоювала соціалістичні цінності й вела війну проти аристократії та буржуазних засад життя. У страху за свою безпеку еліта шукала способи залишити країну, але, не маючи доступу до свого багатства через обмеження у роботі банків, була змушена продавати ювелірні активи. Нагодою скористався Альфред Картьє — він скупив сотні виробів найвищої проби за мінімальною ціною. За кілька днів будинок Cartier став власником однієї з найкращих ювелірних колекцій у Франції.

Повстання паризької комуни
WikiMedia

У 1871 році Франція стала республікою, заворушення закінчилися і люди знову могли вільно витрачати гроші. Будинок Cartier відкрив двері, пропонуючи покупцям прикраси на будь-який смак і гаманець. Протягом наступних 20 років Cartier зміцнив свої позиції на ювелірному ринку Європи. Після смерті у 1904 році Луї-Франсуа, який був противником індустріалізації та розширення сімейної справи, Альфред вирішив почати експансію бренду Cartier за межі Франції.

Перша світова війна, що почалася у 1914 році, змусила багато в чому переглянути підхід до ведення бізнесу. Ринки збуту були закриті, та й кому потрібні ювелірні прикраси, коли люди щодня гинуть від куль? У ті дні майстерня будинку Cartier працювала виключно як ательє замовлень, що дозволило ювелірам активно експериментувати з матеріалами, оправами та огранкою. 

Згодом Альфред залучив до роботи в ювелірному домі своїх трьох синів: Луї, П'єра та Жака. Хоча достовірних відомостей та патенту немає, але, виходячи з численних даних, саме Луї Картьє розробив перший у світі механічний наручний годинник — у 1917 році бренд Cartier презентував виріб із запатентованим механізмом Tank. За словами Луї, він надихнувся… танками, на яких звільняли французькі землі наприкінці Першої світової війни.

Луї Картьє
Wikimedia

Ще одним новаторством дому Cartier стало використання платини для виготовлення ювелірних виробів. Раніше платина не вважалася найблагороднішим матеріалом, її використовували зазвичай для виготовлення предметів декору та оздоблення меблів. Луї Картьє побачив у ній потенціал, що дозволяв створювати тонші, та водночас міцні оправи. Він почав експериментувати та використовувати платину для роботи над кольє та сережками. 

Водночас інший син Альфреда — П’єр — шукав нові шляхи масштабування сімейного бізнесу. Розорена війною Європа та нестабільна політична й соціальна обстановка в Азії змусили його звернути увагу на США, де відбувалося бурхливе економічне зростання. У 1917 році П'єр купив особняк на 5-й авеню за 100 доларів і низку морських перлів. З того дня почалася експансія ювелірного дому на території Америки.

П'єр Картьє 
Wikimedia

Ще маловідомому в США бренду було необхідно привернути увагу широких мас. Тож П'єр вирішив зробити найбільшу PR-купівлю в історії будинку, завдяки якій бренд з’явився на перших шпальтах американських і європейських газет. На одному з нью-йоркських аукціонів він придбав знаменитий, та, як вважається, проклятий алмаз Хоупа (діамант масою 45,52 карата глибокого синього кольору). За легендою, на всіх його власників неодмінно чекають нещастя та дочасна смерть.

Однак у колекції будинку Cartier діамант так і не з’явився. За кілька місяців П'єр перепродав його нью-йоркській світській левиці Евелін Волш-Маклін. Щоправда, до договору продажу було включено пункт, згідно з яким «якщо протягом шести місяців із сім'єю Едварда Б. Макліна станеться нещасний випадок, діамант буде обміняний на ювелірні прикраси будинку Cartier такої ж цінності». За збігом обставин або ж під впливом справжнього прокляття алмаза Хоупа незабаром у родині помирають обоє дітей Евелін: син гине під колесами авто, а дочка — від передозування снодійним. Едвард Маклін не зміг впоратися з втратами та почав вживати алкоголь, його життя завершилося в клініці для душевнохворих та наркозалежних. Та навіть попри це Евелін Волш-Маклін не захотіла розлучитися зі своїм діамантом та заповіла його внукам.

Так про дім Cartier дізналися та заговорили у всіх штатах Америки. Тоді ж П'єр вирішив відкрити представництво бренду в Лондоні, яке очолив його брат Жак.

На відміну від багатьох компаній, Cartier вдалося легко пережити епоху Великої депресії 30-х років — усе завдяки потаємним планам П’єра підкорити азійський ринок. Вчасно змістивши вектор роботи та ведення бізнесу з постраждалих від Великої депресії США та країн Європи, він розпочав роботу з Далеким Сходом, що забезпечило стабільний приплив капіталу та шляхи збуту продукції Дому.

Взявши на себе всі технічні та комерційні нюанси бізнесу, П'єр дозволив старшому братові творити — за майже чотири десятиліття роботи Луї Cartier випустив свої найкращі вироби. Зокрема, колекцію Tutti Frutti, до якої увійшли намисто, сережки та браслети з незвичайним для тих часів поєднанням смарагдів, рубінів та сапфірів. Лінійка була натхнена стилем ар-деко, що стрімко розвивався у Франції та в Західній Європі загалом. Луї Картьє став одним із перших ювелірів, які почали експериментувати з поєднанням різнокольорового каміння.

Колекція Cartier Tutti Frutti

Колекція Cartier Tutti Frutti

Окрім цього, компанія виготовила легендарне кольє Патіала на замовлення індійського махараджа Бхупіндера Сінгха. Робота над намистом тривала понад три роки, на його інкрустацію було витрачено 2930 діамантів загальною вагою 962,25 каратів, а також кілька найчистіших бірманських рубінів.

Махараджа Бхупіндер Сінгха
Wikimedia

До середини XX століття дім Cartier досяг популярності та авторитету, отримавши кілька королівських патентів та ставши одним з найпрестижніших ювелірних брендів у світі. Послугами братів Картьє користувалися майже всі королівські двори Європи.

«Картьє — ювелір королів, король ювелірів»,

— промовив одного разу король Англії Едуард VII.

Король Іспанії Альфонсо XIII виходить із магазину Cartier на Rue de la Paix у Парижі, 1922 рік 
Getty Images

Усе змінилося у 1939 році — з початком Другої світової війни. Франція була окупована Німеччиною, і попри те що частина світського суспільства все ж перебувала в Парижі, співпрацювати з нацистами брати Картьє не хотіли. Французьке виробництво і штаб-квартиру бренду перенесли з Парижа до Лондона, де Жак Картьє вже налагодив роботу ювелірної майстерні та магазину. Завдяки спільним зусиллям Луї та Жака, а також умілим інвестиціям П'єра в умовах війни та нестабільного ринку дому Cartier вдалося зберегти себе, свій вплив та статус.

У 1942 році брати Луї та Жак Картьє померли, залишивши керівництво будинком братові та своїм спадкоємцям.

У повоєнний час з подачі П'єра будинок Cartier переформатували на три окремі підрозділи: нью-йоркський, лондонський та паризький — ними керували спадкоємці трьох братів відповідно. Однак після смерті П'єра Картьє у 1964 році нащадки вирішили розділити компанію на три гілки та продати окремо. Лише за 8 років французький консорціум, очолюваний героєм Руху опору Другої світової війни Робертом Гоком, викупив усі гілки Cartier та знову об'єднав їх у єдиний дім.

Завдяки старанням Роберта Гока Cartier починає бурхливо розвиватися. Відтепер бренд пропонує не лише ювелірні вироби високого мистецтва, а й портсигари, ремені, візитівниці та гаманці. Пізніше Cartier почав випускати парфумерію та сумки.

Після трагічної загибелі Роберта Гока у 1979 році власником Дому став його друг та бізнес-партнер Антон Руперт. Він продовжив тенденцію Гока та зробив бренд більш доступним широкому загалу. 

Нині Cartier є частиною конгломерату Richemont Group з річним доходом близько 6,5 мільярдів доларів. Однак якою б захопливою не була історія Дому, якого б високого гатунку не були б їхні твори, як, наприклад, «Змія Марії Фелікс», широкому загалу він відомий годинником Panthere, браслетом Love і, звісно ж, цвяхом Juste un Clou — творами ювеліра Альдо Чіпулло.

«Змія Марії Фелікс»
Instagram: @_bossjiang_

Народився Альдо у 1936 році в Неаполі в сім'ї Джузеппе Чіпулло — власника компанії з виробництва біжутерії. З юних років майбутній ювелір виявляв інтерес до батьківської справи, і вже у шкільні роки здобув базову освіту та стажування на його підприємстві, де й було закладено майбутній фундамент ювелірної майстерності Альдо.

Після закінчення школи він вступив до Школи дизайну у Флоренції, прагнучи ще глибше розвинути свої навички та майстерність у ювелірному дизайні. Паралельно з навчанням Альдо працював над прикрасами для батьківської компанії. 

Амбіції юного Чіпулло були більшими за скромний сімейний бізнес, а тому у 20 років Альдо вирушив до Нью-Йорка. У 1959 році він переїхав до США і вступив до Мангеттенської школи візуальних мистецтв. Будучи старанним і талановитим студентом, Альдо вже за часів навчання почав виконувати приватні замовлення і користувався певною популярністю у вузьких колах нью-йоркської богеми. По завершенню навчання він влаштувався до ювелірної майстерні Девіда Вебба, але незабаром залишив її, щоб приєднається до команди Tiffany & Co.

Вироби Альдо відрізнялися лаконічним дизайном і сміливим поєднанням коштовного та напівкоштовного каміння, він експериментував з різними стилями та епохами, обрамляючи їх ідеями нового часу.

Альдо Чіпулло
Getty Images

У 1969 році Чіпулло надійшла пропозиція від дому Cartier, і прихід Альдо збігся зі зміною комерційного директора та пошуком нового вектора розвитку бренду. Ідеї ​​ювеліра виявилися свіжим ковтком повітря, який був так необхідний Cartier.

За кілька місяців після свого працевлаштування Альдо розробив гладкий золотий браслет, натхненний давниною, але виконаний у модерністській інтерпретації. Браслет Love складався з двох половинок, які закривалися на зап'ясті крихітною викруткою на два гвинти. Спочатку браслет виготовляли з позолоченого срібла, але потім його замінили на 18-каратне золото.

Крім новаторського та оригінального вигляду Альдо вклав у браслет не менш глибокий зміст. За його задумом, Love — це символ вічного і нероздільного кохання. Попри те що любов — це ніжна і тонка матерія, як і сам браслет, її неможливо зняти або втратити, не маючи на це волі двох людей (власника браслета та хазяїна маленької викрутки).

Instagram: @cartier

Наступний тріумф Альдо чекав на нього буквально за рік. У 1971 році Cartier випустив ще один браслет, який став культовим, — Juste un Clou (цвях). Чіпулло, як ніхто, вмів відчувати настрої, що панували у суспільстві: 1970-ті, час бунтарів, панк-культури та божевільних клубних вечірок, епоха становлення Енді Воргола та «Студії 54» — час, коли попкультура зійшла з глянцевих сторінок та захопила вулиці Нью-Йорка. І саме в той момент провокаційна естетика Juste un Clou від Альдо виявилася дуже доречною. Браслет припав до смаку Лайзі Мінеллі, а за нею — і широкій публіці. 

Оригінальна каблучка Juste un Clou 1972 року
Instagram: @george.cramer

Наступним шедевром Чіппуло для Cartier стала колекція Panthere. Вона була представлена ​​у 1983 році і являла собою інтерпретацію символу бренду Cartier — пантери. Спочатку до колекції увійшли кільця, браслети та кольє із зображенням пантери, дещо згодом Альдо додав до неї знаменитий годинник. Однією з особливостей Panthere стало використання різних видів золота у виробі.

Instagram: @sothebyswatches

За час роботи в Cartier Альдо Чіпулло створив кілька абсолютних бестселерів та легендарних колекцій, що дозволило йому закріпити свій авторитет у ювелірному світі. Він був єдиним дизайнером того часу, якому було дозволено підписувати авторство на виробах Cartier.

Альдо залишив ювелірний дім у 1974 році, щоб заснувати власне ательє, але це вже зовсім інша історія.