Його перша колекція для Margiela — не просто couture у звичному розумінні. Це постмодерний театр, в якому пластик, папір і фарба перетворюються на філософію моди майбутнього.
Висока мода завжди була про виключне. Але у 2025 році, коли індустрія балансує між тиском продажів, алгоритмами та спробами «розважити» аудиторію, знайти справжній художній меседж стає дедалі складніше. Саме тому дебют Глена Мартенса на чолі Maison Margiela Artisanal сприймається не як ще одне шоу, а як виклик. Собі, системі, публіці. І як відповідь на питання, чи залишилося місце для моди, що змінює мислення.
За даними Business of Fashion, Мартенс став новим креативним директором бренду в січні, одразу після того, як Джон Ґальяно — попередній візіонер Margiela — показав свою останню Artisanal-колекцію, що вже стала легендою. Та замість того, щоб обережно ввійти в цю історію, Мартенс обрав інше: зруйнувати очікування. Його шоу — на межі сюрреалізму, де тканини замінено папером і пластиком, а висока мода звучить як панк-концерт у соборі.
Як Мартенс прийшов у Margiela
Ще до показу було зрозуміло: це буде щось нетипове. Запрошення на шоу надійшло у коробці з антикварною чайною ложкою — з іронічним підписом:
«Просто я мовчки помішую свій чай, засуджуючи вас усіх».
Таке ж поєднання естетики й сарказму читається у всій колекції. Але найголовніше — в ній відчувається особиста історія.
«Єдина реакція, яку ми отримали після анонсу шоу: “Вау! Яка сміливість виходити одразу після Джона!”»
— розповідає дизайнер у розмові з Business of Fashion.
Проте для Мартенса минулі 18 місяців означали оновлення. «Час пройшов — сторінку можна перегорнути». І він це зробив — у своєму стилі: масштабно, несподівано, неоднозначно.
Пластик, фарба, золото: який вигляд мала колекція
Мартенс не просто відійшов від класичних уявлень про couture — він буквально переформатував мову моди. У колекції — сукні з комп’ютерного дроту, об’ємні фартухи з ембосованої шкіри, речі з паперу, які тримаються завдяки «неможливим конструкціям». Один з ключових образів — сукня з 50 кілограмів золотої електроніки.
«Мене надихнули голландські, іспанські та фламандські шпалери XVI століття. Ми вишивали полотна вручну, потім фарбували їх золотом. А потім — драпірували, згадуючи про той час»,
— пояснює дизайнер.
Усе це — навмисно складно. Мартенс не хоче, щоб одяг «читався» одразу. В нього можна вдивлятись як у картини Марка Бредфорда — він цитує саме його, говорячи про багатошаровість і візуальну дезорієнтацію.
Замість відсилань і переосмислення творінь Гальяно перед глядачами постали предмети одягу з ДНК творця модного дому. Наприклад, маски з металу, кристалів, сітки, тканини, пластику, які Мартенс використовував для того, щоб відвернути увагу від моделі та привернути до самого одягу. Вони то повністю приховували обличчя, то зберігали його обриси.
Фактури — головний інструмент Мартенса у цій колекції. Від прозорого тюлю й золотої вишивки до деніму й шовку, що нагадує зім’ятий метал. Деякі образи ніби зібрані з того, що вже прожило своє: стара шкіра, «іржавий» текстиль, пір’я. Але саме з цього Мартенс ліпить щось нове — і дуже особливе.
Розкіш із паперу і плакатів: матеріальна поетика Margiela
Більшість матеріалів для цієї Artisanal-колекції Maison Margiela було знайдено не у розкішних ательє, а на секонд-хендах. Глен Мартенс і його команда активно працювали з вживаним трикотажем, шкірою, старими тканинами та взуттям, які закуповували в мережі Guérissol — це шість магазинів по всьому Парижу, де ціни рідко перевищують 5 євро за річ. У Мартенса є власна позиція, яку він виклав в інтервʼю: прагнення показати, що ти надзвичайно багатий, просто не вписується в концепцію Margiela. Немає сенсу шити сукні за 75 тисяч доларів з ручною вишивкою, але є сенс знайти іншу форму розкоші, і, можливо, хтось із більш зухвалою натурою до неї звернеться.
Велику роль у створенні колекції відіграв дизайнер Саймон Карл — саме він відповідав за деконструкцію, штучне зістарювання матеріалів та ефект broken doll. Серед найяскравіших рішень — вінтажна апсайкл-куртка, прикрашена колажем із фламандських полотен, взуття зі шпалерами, тканини з ефектом trompe-l'oeil із шовкового паперу на трикотажі, ручний розпис, тиснення і здертий щільний папір, наклеєний на шкіру.
Ще одним шаром цього складного концептуального колажу стала весняно-літня колекція Margiela 1990 року. Зокрема, архівний жилет, виготовлений зі склеєних шарів паризьких афіш і рекламних постерів. Мартенс не цитує архів буквально — він працює з пам’яттю, трансформує дух минулого в мову сьогодення.
Іронія, готика і бельгійська меланхолія
Це шоу народжувалося у складний період — після смерті дідуся Мартенс повернувся у Брюгге, де провів два тижні в будинку бабусі, малюючи колекцію. На його настрій вплинули Мемлінг, фламандські майстри, середньовічна іконографія, Густав Моро. І водночас — особиста втрата. Всі ці емоції були перетворені на образи.
«У Бельгії завжди дощ. У нас немає природи. Це одне велике село. Тож, щоб вижити, ми шукаємо іронію в неочікуваному»,
— каже він.
Ця емоційна складова проявляється в образах із масками: усі моделі на шоу були з прихованими обличчями. Це відсилання до Margiela-епохи, коли одяг мав говорити сам за себе.
«Це не про людину, це про конструкцію»,
— наголошує дизайнер.
Couture як експеримент і основа ДНК
Мартенс чітко розуміє, що Artisanal — це не комерційний продукт, але він потрібен бренду. Саме з цієї колекції він хоче почати «повернення» Margiela до себе, до нової ідентичності.
«Я не святкую Мартіна. Я створюю новий дім. Але частина цього — це відвоювання простору. Я завжди був більше Margiela, ніж щось інше. Навіть у Y/Project його вплив був усюди»,
— каже дизайнер.
І дійсно, його couture виглядає як відповідь на питання «А що таке мода у 2025?» — з елементами перероблення, абстрактною конструкцією, антигламуром і відчуттям високої інтелектуальної гри.
Гра на межі: як поєднати незалежність і реальність
Та попри все, Мартенс не наївний. Він чудово розуміє: мода — це не тільки мистецтво, а й бізнес.
«У мене тут 200 людей, які хочуть купити квартиру, і є Ренцо Россо, який хоче купити третій гелікоптер. Я не вибачаюсь за свою незалежність, але я поважаю завдання, які ставить бренд»,
— сміється він.
Підсумовуючи все побачене на шоу, вже можна сказати, що дебют Мартенса в Maison Margiela — це новий вектор. Він формує мову, атмосферу, інтонацію бренду. Artisanal — як ядро, з якого надалі мають вирости ready-to-wear, аксесуари, нова комунікація.
«Це творче завдання, яке в теорії не має комерційної цінності. Але воно формує художній світ Maison Margiela. І я хочу, щоб цей світ був більш реальним — ближчим до вулиці, ближчим до людей»,
— підсумовує дизайнер.
Мартенс уже не новачок. Але саме тут — у Margiela — він отримав цілий дім. Можливість працювати з тканинами по €80 за метр (що для нього — розкіш), з повноцінною командою, з ресурсами. І водночас — із відповідальністю. Його couture, хоч і перформативний, говорить мовою чесності. Це мода, що не маскує себе під глянець. Це не комерційна мрія, а художнє висловлювання в епоху, коли мода потребує саме таких голосів.
