Однією з найочікуваніших прем'єр травня стала нова стрічка Веса Андерсона «Фінікійська схема», що має не тільки характерну для режисера візуальну естетику, а й зірковий склад. На головні ролі Андерсон, що часто об'єднує у своїх проєктах знаменитостей світового рівня, запросив Бенісіо дель Торо, Скарлетт Йоганссон, Тома Генкса, Майкла Сера, Бенедикта Камбербетча, Мію Треплтон та Матьє Амальріка.
Картина розказує про За-За Корду — одного з найзаможніших людей у Європі, який має дев'ять синів і лише одну дочку, що стала черницею. Він володіє розкішним маєтком, наповненим предметами мистецтва, однак цього бізнесмену замало. За-За Корда намагається побудувати в пустелі власну утопію, але йому протидіють місцеві жителі та інші герої фільму.
В ексклюзивному матеріалі Harper's Bazaar Ukraine розказуємо докладніше про цікаві моменти створення стрічки, роботу над декораціями, костюмами, спецефектами та музикою.
Більшість знімань «Фінікійської схеми» відбувалися на студії Babelsberg у Потсдамі, Німеччина. Це найстаріша у світі велика кіностудія, яка працює з 1912 року. Вес Андерсон раніше створював тут мініатюрні сцени для стрічки «Ґотель “Гранд Будапешт”». «Зазвичай є одне-два ключові місця, довкола яких будується решта. А тут від початку планувалося, що це буде фільм, створений у павільйоні», — зазначає режисер.
Оператором картини став Бруно Дельбоннель, з яким Андерсон раніше працював над рекламними проєктами. Він також відомий співпрацею з Тімом Бертоном, братами Коенами, Жан-П'єром Жене та Альфонсо Куароном. «Бруно привніс у фільм певну темряву, що ідеально пасувала історії. Це не темрява світла, а темрява характеру», — розказує режисер.
Актори також добре знали історію студії Babelsberg. «Ми говорили про “Метрополіс”, який знімали саме тут», — згадує Бенісіо дель Торо. «Це одне з місць, з яких почалося кіномистецтво», — додає Майкл Сера. У березні студія офіційно перейменувала будівлю Haus 5, яка вміщує офіси та майстерні костюмного і художнього відділів, — тепер вона носить назву Будинок Веса Андерсона.
Після того як головний герой потрапляє в авіакатастрофу, ми бачимо За-За Корду у ванній. Початкова сцена титрів була знята зверху в уповільненому русі та є відсилкою до фільмів Браяна Де Пальми, якого Андерсон вважає своїм учителем. Роберт Де Ніро в ролі Аль Капоне в «Недоторканних» голиться, а камера зависає під стелею, охоплюючи цілу кімнату, так і За-За Корда перебуває у своїй стихії: читає, їсть, курить, а шампанське охолоджується в біде. Граційний рух його прислуги в цій приватній зоні нагадує панорамний прохід через роздягальні у стрічці Де Пальми «Керрі». Це ніжна шана Андерсона своєму кумиру і водночас приклад того, що кожне положення камери має свій сенс та задачу.
«Вес поставив камеру під стелю, і ми мали все робити дуже швидко. Швидко — бо знімається в уповільненому русі. Тобто: дай пляшку, відкрий, поверни назад — і все в русі, без жодного монтажу. Я хотів вигукнути: “Стій, я забув перегорнути сторінку!” Але потяг уже рушив. А потяг Веса Андерсона якщо вже рушив, то не зупиниться», — ділиться спогадами Бенісіо дель Торо.
Художник-постановник Адам Стокгаузен зазначає: «Дім За-За був справжньою пригодою. Було кілька ключових референсів — зокрема, дім Калусте Ґюльбекяна в Парижі та палаццо у Венеції. Деякі сцени, звісно, знімали на локаціях, але переважно це були декорації».
«Готуючи велику галерею для появи За-За Корди, ми відвідали замки і вілли біля Берліна, — згадує продюсер Джеремі Доусон. — Багато з них мали мармурові стіни і колони, розписані в техніці тромплея з приголомшливим рівнем майстерності. Ми вирішили відтворити це не як фальшиву імітацію, а в такий самий справжній, ручний спосіб, як це робили колись».
У будинку Корди для оформлення інтер’єру було використано справжні шедеври. «Ми знімали багато фільмів, у яких показували оригінальні твори мистецтва, — розповідає Андерсон. — Але цього разу я подумав: “А чому б не взяти справжні?” Ренуар — із колекції Нахмада, Магрітт — із колекції Піцша. Інші твори — з Гамбурзької картинної галереї. Багато сюрреалізму, фотографії, абстрактного експресіонізму, а також дерев’яна скульптура XIV століття».
Вес Андерсон разом із куратором Джаспером Шарпом вивчали приклади видатних колекцій реальних осіб, одержимих збиранням мистецтва, старожитностей і природничих раритетів, як-от: ботанічні скарби Арпада Плеша; шеститисячна колекція Калооста Гульбекяна — від доісторичних артефактів до творів сучасності; приватний зоопарк Вільяма Рендольфа в Сан-Сімеоні, колись найбільший у світі.
«Знадобилося трохи вмовлянь, щоб отримати твори в оренду, — каже Шарп, який працював з Андерсоном над підбором предметів мистецтва. — Дехто просто сміявся й кидав слухавку. Але зрештою цікавість і жага до пригод перемогли, і присутність справжніх творів на знімальному майданчику мала вражаючий ефект».
Андерсон додає: «Я думав, що для акторів буде важливо перебувати поруч з ними. І це помітно у фільмі — відчуття справжності, аури. А ще на зйомках постійно були люди в рукавичках, які пильнували ці об’єкти».
Полотно Ренуара колись належало Ґреті Ґарбо і багато років висіло в її квартирі з видом на Іст-Рівер у Нью-Йорку. У 1990 році воно було продане на аукціоні й нині перебуває у приватній колекції. У стрічці картину можна побачити над ліжком доньки За-За Корди — Лізел.
Для створення костюмів дизайнерка Мілена Канонеро використала підхід, який уже випробувала в попередніх роботах з Андерсоном: «З Весом ми завжди обмінюємось ідеями, які напряму пов’язані з епохою, у якій відбувається дія фільму, а також черпаємо натхнення з фотографій, інших фільмів, живопису. Результат цього обміну — унікальний вигляд персонажа, який затверджується Весом, а потім узгоджується з актором».
«Мене запитали: “Як ти створюєш персонажа?” — згадує Бенісіо дель Торо. — Я відповів: “Текст Веса, трохи від мене і — гардероб Мілени”. Вона й Вес ідеально відчувають одне одного — від капелюха до шнурівок».
«Працюючи над костюмами з Весом, треба входити в особливий настрій, — розповідає Канонеро. — Це дуже витончена концепція, яка має точно вписатись у художнє оформлення, операторську роботу й гру акторів — як надреалістична головоломка».
Декорації Адама Стокгаузена буквально були такими головоломками — їх постійно збирали й розбирали. Вражаючий недобудований греблевий комплекс, знятий на натурному майданчику, насправді розташовувався не в пустелі, а в піщаному кар’єрі під Потсдамом. «Це була справжня скульптура в піску», — пояснює Стокгаузен. — «Гребля була повністю побудована, з видом на наші штучні дюни».
«Моя улюблена локація, мабуть, — бальна зала єгипетського готелю», — зізнається Стокгаузен. — «Еріка Дорн і Люсіль Ґовен з командою графіків створили всі ієрогліфи в стилі єгипетського ренесансу, а наша чудова команда каліграфів усе це вручну розмалювала».
Спецефекти були зроблені переважно практичними засобами. «Для бабки, що з’являється на вікні літака За-За, ми використали ляльку, — розповідає продюсер Джеремі Доусон. — А для заднього проєктора за вікном побудували небо з ватяних кульок». Приголомшливу модель усього інфраструктурного комплексу створив Саймон Вайссе — той самий, що працював над мініатюрою Готелю «Ґранд Будапешт». Тільки цього разу модель була достатньо міцною, щоб на неї зміг видертися Бенедикт Камбербетч. Стокгаузен вражено каже: «Я навіть не можу усвідомити, як це зроблено, настільки це неймовірно».
Щоб відтворити світ Корди, музичний куратор Рендал Постер дослідив популярну музику відповідної епохи, що доповнює величну партитуру композитора Александра Деспла. Джерелами натхнення, зокрема, стали джазові легенди Ґленн Міллер і Джин Крупа.
«Фільм не має єдиного джерела, — пояснює Андерсон. — Історія формується з уривків: ми з Бенісіо переглядали "Громадянина Кейна", адже це класика про магната. "Справа Маттеї" Франческо Розі — дуже цікава, музика стрічки нас надихала, а ще тематика близька. "Давид Гольдер" — теж чудовий приклад: картина про старого чоловіка і його партнерів, які відриваються від своїх коренів, потрапляючи в Біарриц. Це є і в нас, у підґрунті».
Колекційна пристрасть За-За Корди, як і його жага до знань чи вигідних угод — це не лише про естетику. Це стратегія в безперервній грі, та, коли схема ускладнюється і він ризикує втратити все — статки, Лізел, власне життя, — йому доводиться переосмислити суть «успіху».
«Так, це про успіх, але ще більше — про знання, про момент, коли герой усвідомлює щось важливе. І водночас здобуває скромність. Це не про те, щоб когось “переграти”, — і не про те, щоб програти. А про те, щоб не ставити виграш понад усе», — підкреслює Андерсон.
«Мені подобається фінал, — підсумовує Бенісіо дель Торо. — У ньому не важливо, хто виграв чи програв. Головне — родина, друзі і жага до дії. І він таки зробив правильний вибір. Це завжди було в ньому. Хоча я не здивуюсь, якщо він усе ж схитрує за картярським столом», — усміхається дель Торо.
Нагадуємо, що світова прем'єра стрічки «Фінікійська схема» відбулася на 78-му Каннському кінофестивалі, а в український прокат картина вийде 29 травня.
