Дебютний повнометражний фільм Жанни Озірної «Медовий місяць», що вже встиг підкорити Венецію, Францію, Болгарію та Київ, з 11 вересня виходить у широкий прокат. Стрічка присвячена історії кохання молодої пари, що опинилася в пастці російської окупації. Герої зберігають свою близькість всупереч страху та темряві, а їхні стосунки стають свідченням часу і способом зцілення.
За сюжетом, молоде подружжя тільки-но придбало власне житло у маленькому містечку неподалік Києва. Творчі амбіції, вибір кольору стін, безліч планів на майбутнє, що змінюються за одну ніч. 24 лютого їхні мрії стають попелом: росія розпочинає повномасштабну війну проти України.
Головні герої фільму, Тарас і Оля, фактично стають закапсульованими у власній квартирі. Вони опиняються без їжі, електрики, звʼязку, але з постійним відчуттям смерті, що дихає у потилицю, — медовий місяць пари стає грою на виживання. Хоч і створений на основі документальних матеріалів, «Медовий місяць» не є абсолютним відтворенням реальності. Режисерка Жанна Озірна зазначає, що зосередила увагу на стосунках пари, а не на самій темі окупації.
Команда стрічки на 81-му Венеційському кінофестивалі
Авторка стала першою в Україні, хто отримав кошти на створення стрічки — 200 000 євро — від Biennale College Cinema. Програма надає гроші на створення проєкту за умови, що ця сума буде єдиним джерелом фінансування. Час на виконання обмежений 9 місяцями: з листопада до серпня — але команді вдалося з цим впоратися.
Світова прем'єра «Медового місяця» відбулася у 2024-му році на кінофестивалі у Венеції, після чого фільм вирушив у подорож 15 країнами світу, отримав найвищу нагороду Гран-прі на КМКФ «Молодість» у Києві, гран-прі журі «Золотий атлас» на міжнародному кінофестивалі в Аррасі у Франції та гран-прі на кінофестивалі у Софії вже у 2025-му. Стрічка про те, як пара долає страх, розгубленість і біль на початку повномасштабного вторгнення, стає важливим свідченням епохи та доказом української стійкості.
Кадр із фільму «Медовий місяць»
«Іноді важко осягнути, що пройшло вже три роки повномасштабного вторгнення — це як один страшний сон, рутина терору, коли почуття притуплені. При перегляді фільму приходить усвідомлення, якого масштабу трансформацію — колективно та особистісно — ми переживаємо», — зазначає виконавиця головної ролі Ірина Нірша.
Актор Роман Луцький погоджується і порівнює «Медовий місяць» з поглядом у дзеркало — фільм є документацією і водночас аналізом внутрішнього стану людини в екзистенційних обставинах.
Команда стрічки вибудовує простір, який ні на що не схожий і страшний у своїй всеохопності, він змушує персонажів досліджувати себе, свої стосунки та звичний світ у смертельно небезпечних обставинах. Тарас і Оля здаються простими, щирими, подекуди наївними. Вони аналізують нову реальність, намагаючись вибудувати систему координат, щоб продовжувати жити. Не «як раніше», але в любові.
«Я вивчав відео, статті, інтервʼю реальних людей, які опинилися в таких самих обставинах, як герої фільму, — розповідає актор Роман Луцький. — Але насамперед мене цікавили внутрішні процеси, бажання, думки, фізичне відчуття». Також Роман консультувався зі спеціалістами в області психіатрії й терапії.
Ірина додає, що на власні очі бачила бої, які точилися в Києві у перші місяці вторгнення, одразу після деокупації Бучі, Ірпеня та Бородянки спостерігала залишені там росіянами жахи: закатованих людей у братських могилах, розбомблені будинки, спалені танки… «В мене є багато власного документального матеріалу, записи інтерв'ю з місцевими — цей досвід став моєю основою в підготовці до ролі», — ділиться акторка.
Знімання картини відбувалися швидко. Актори пригадують роботу нон-стоп попри обстріли, певні обмеження через малий бюджет, але мета створити вагому стрічку-свідчення додавала сил.
Головна героїня картини Оля є мисткинею, що створює вироби з кераміки. Якби не російський напад, вона б експонувала свої скульптури у Відні в межах персональної виставки. Насправді ці вироби належать двом українським митцям: Дмитру Красному та Максиму-Стефану Лозовому, що перетворюють уламки статуеток радянських часів на нові скульптури. За словами Максима-Стефана, ці артефакти часто мають неоднозначну репутацію через привидів епохи, в яку жили та творили їхні автори.
Ця іронічна гра з уламками минулого, на думку Жанни Озірної, перегукується з сюжетом фільму: «Переважно кітчеві радянські статуетки масового виробництва перетворюються на унікальні макабричні об’єкти. Примарна цінність власної роботи постає у момент екзистенційного вибору та стає тягарем, причиною залишитися у квартирі, не виїхати далі. Те, що було лише побитою порцеляною, трансформується у наївну, радше символічну, але все ж таки зброю».
Також у «Медовому місяці» вражає багатство та вагомість звуку, кольорова палітра, що підсилює внутрішній стан героїв; змушують відчувати простір по-новому нетривіально обрані ракурси… Оператором-постановником фільму став Володимир Усик, що долучився до лав ЗСУ.
Жанна Озірна не експлуатує зображення насильства, не акцентує на екстремальності обставин, не перенавантажує глядача деталями побуту — в результаті «Медовий місяць» сприймається як фільм про найдорожче: любов, що допомагає пройти найскладніші випробування з гідністю.
«Для мене важливо, що це українська перспектива на війну з росією, — додає акторка Ірина Нірша. — Знаєте, кажуть про необхідність дистанції для якісної екранізації теми. В нас її немає, і невідомо, коли вона з'явиться. Але ми не можемо чекати, а мусимо самі говорити про неї, самі формувати наратив, бо замість нас його формує ворог, який дуже добре розуміє важливість інструменту кіно для пропаганди та витрачає на його виробництво великі кошти». «Медовий місяць» — це спосіб розповісти нашу історію та правду самотужки.
Знятий цілком за невеликі грантові кошти та в дуже стислі терміни, цей фільм є прикладом якісної роботи з делікатними темами на екрані; проживання наших спільних травм крізь перегляд як форма суспільної терапії. Кіно дає можливість знову й знову переживати цей досвід у безпечному просторі та поступово його інтегрувати. Через десятки років такі фільми, як «Медовий місяць», стануть історією — розповіддю про відчуття того, «як це було насправді»: страх, хаос, темрява й водночас світло людяності.
Текст: Анастасія Тимусь
