Усі картини, що увійшли до цього списку, посіли своє місце в історії кіно, здобувши нагороди одного з найпрестижніших світових кінофестивалів. Вони нікого не залишили байдужими, викликаючи сильні емоції та провокуючи палкі дискусії серед глядачів і критиків.
Канни завжди були платформою для режисерів, готових ламати шаблони, кидати виклик суспільним нормам і шокувати аудиторію. Пропонуємо згадати 7 сміливих стрічок — від горору «Субстанція» з Демі Мур до південнокорейської драми «Паразити», які в різні роки здобували «Золоту пальмову гілку» та інші премії кінофестивалю.
«Субстанція», реж. Каролі Фаржа
«Епічний боді-горор — такий, якого ви ще ніколи не бачили», «найкраща робота в кар’єрі Демі Мур і Маргарет Кволлі», «фільм, що не просто вимагає вашої уваги, а й повністю на неї заслуговує» — ось що писали критики після прем’єри «Субстанції» на цьогорічному Каннському кінофестивалі. Стрічка була відзначена нагородою за найкращий сценарій та отримала 13-хвилинні овації. У центрі сюжету фільму Елізабет Спаркл (Демі Мур) — ведуча популярного фітнес-шоу, що втрачає роботу через свій вік. Тоді у житті героїні з’являється «Субстанція» — загадковий препарат для реплікації клітин, який здатен створити нову версію людини. Так народжується прекрасна С'ю (Маргарет Кволлі): молодша, гарніша, досконаліша... Але наслідки цього рішення стають непередбачуваними. Картина висміює ейджизм та стереотипи, пов'язані з жіночою зовнішністю, темою старіння та соціального успіху. 10 жовтня «Субстанція» вийшла в український прокат.
«Титан», реж. Жюлі Дюкорно
Боді-горор французької режисерки Жюлі Дюкорно отримав «Золоту пальмову гілку» та став одним із найбільш обговорюваних фільмів 2021 року. Назва стрічки відсилає до титанової пластини, яка після страшної аварії стає частиною тіла головної героїні Алексії (Агата Руссель). Вона змінює особистість дівчини, робить її відстороненою та агресивною. Алексія відчуває дивний потяг до машин, однак не може знайти порозуміння з людьми. Фільм викликав неоднозначну реакцію через свою яскраву образність, і є яскравим прикладом картини, що розширює межі кіномистецтва.
«Життя Адель», реж. Абделатіф Кешиш
Стрічка про кохання двох молодих жінок — Адель (Адель Екзаркопулос) та Емми (Леа Сейду). Картина здобула «Золоту пальмову гілку», а ще приз Міжнародної федерації кінопреси. Фільм відзначився своїми довгими та чуттєвими інтимними сценами, що розкривають тему зародження і втрати близькості. Така відвертість у зображенні стосунків, в яких є як романтичні, так і токсичні та болісні моменти, в одних критиків викликала захоплення, тоді як інші звинуватили режисера в експлуатації акторок. Так чи інакше, картина «Життя Адель» стала однією з найяскравіших прем'єр в історії Каннського кінофестивалю.
«Піаніно», реж. Джейн Кемпіон
У 1993 році Джейн Кемпіон стала першою режисеркою, що отримала «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю. Також нагороди за найкращу жіночу роль удостоїлася виконавиця головної ролі Голлі Гантер. Стрічка розказує про жінку на ім'я Ада, яка разом із дочкою переїжджає у Нову Зеландію, щоб взяти шлюб «за домовленістю». Однак майбутній чоловік позбавляє героїню її інструменту — піаніно, єдиного, що робить Аду щасливою. Для героїні це не просто захоплення, а єдиний спосіб виражати емоції, адже Ада не може говорити. Сміливість фільму полягає у чесному та безкомпромісному зображенні жіночого бажання і прагнення до свободи на тлі обмежень консервативного суспільства XIX століття. Картина також одержала три премії «Оскар».
«Паразити», реж. Пон Чжун Хо
Картина південнокорейського режисера Пон Чжун Хо удостоїлася не тільки «Золотої пальмової гілки» Каннського кінофестивалю, а й премії «Оскар». У стрічці майстерно поєднуються елементи комедії, трилера і драми про соціальну нерівність. В основі сюжету історія про дві родини, Паків та Кімів, які живуть у паралельних реальностях. Сім'я Пак успішна, заможна та мешкає у просторому будинку, куди батьки та діти родини Кім один за одним наймаються на роботу — в ролі репетитора, водія, психолога і кухарки. Чим більше часу вони проводять у розкішному будинку роботодавців, тим гостріше відчувають свою пригнобленість. Протистояння героїв перетворюється на небезпечну гру з фатальними наслідками.
«Антихрист», реж. Ларс фон Трієр
Один із найбільш приголомшливих фільмів в історії кінофестивалю. Головні ролі в стрічці виконали Віллем Дефо та Шарлотта Генсбур. Картина розповідає історію подружньої пари, яка після трагічної втрати дитини ізолюється в лісі. Герої прагнуть краще пізнати один одного і разом опанувати біль, однак в процесі переживають епізоди насильства та небезпечні видіння. Фільм відзначився графічною жорстокістю та психологічною напругою, викликавши суперечки серед критиків. І хоча Шарлотта Генсбур одержала нагороду за найкращу жіночу роль, екуменічне журі водночас присудило фільму спеціальну «антинагороду», заявивши, що «це найбільш женоненависницький фільм режисера, який сам себе проголосив найкращим у світі».
«Дерево життя», реж. Терренс Малік
Поетичний і філософський фільм американського режисера Терренса Маліка отримав «Золоту пальмову гілку» Канн за витончене дослідження питання життя та смерті, того, що значить бути людиною і як ми сприймаємо безкрайній всесвіт. Стрічка, зірками якої стали голлівудські актори Бред Пітт, Джессіка Честейн і Шон Пенн, поєднує в собі розповідь про родину з Техасу в 1950-х роках та космологічні теми. Картина «Дерево життя» викликала дискусії критиків через свою абстрактну та нелінійну форму, але її візуальна краса і духовна глибина зробили її однією з найвизначніших стрічок 2010-х.
