У межах рубрики Look Book талановиті українські дизайнери, артисти, художники, письменники, представники креативних індустрій і лідери думок діляться з Harper's Bazaar Ukraine своїми книжковими рекомендаціями, улюбленими письменниками й найбільшими літературними відкриттями — артбуками, художніми та нон-фікшн виданнями, вартими уваги.
Героїнею нового матеріалу стала співачка, композиторка і ведуча TAYANNA, на рахунку якої сингли «Вітер у волоссі», «Роде мій», «Океан», «Диво» та інші відомі композиції. Співачка випустила EP «Жіноча сила», платівку «Тримай мене», а у 2025 році — альбом мантр «Оминай», записаний українською мовою спільно з Dilja. Ця робота має на меті сприяти емоційному відновленню та досягненню внутрішньої гармонії, зокрема під час занять йогою чи дихальними практиками.
TAYANNA зазначає, що читання для неї — це можливість зупинитися і почути себе, адже у книгах немає правил, тільки історії, які зачіпають, надихають чи змушують по-новому поглянути на буденність. Це спосіб проживати емоції, впорядковувати думки і знаходити свої власні відповіді всередині тексту. Співачка розказала редакції про видання, що залишили слід у її житті, про те, як формує свою бібліотеку та хто з сучасних українських авторів їй відгукується найбільше.
TAYANNA
Книга — це…?
Це можливість трохи зупинитися і побути наодинці з собою. У повсякденному житті так багато всього відбувається, що іноді навіть не встигаєш почути власні думки, а читання ніби повертає в цей внутрішній простір. Я люблю це відчуття, коли занурюєшся в історію і поступово починаєш впізнавати в ній себе, свої переживання, сумніви, радощі. І, мабуть, саме за це я люблю читати — за можливість краще зрозуміти себе.
Чи памʼятаєте ви свою першу книгу? Які ваші улюблені автори дитинства?
У дитинстві мені, як і, напевно, більшості, дуже подобалися казки. Вони переносили в якийсь інший світ. Не скажу, що пам’ятаю якусь одну конкретну першу казку, але добре пам’ятаю це відчуття захоплення і тепла. Мені подобалося, що в них завжди було місце для дива. Казки дозволяли багато мріяти, уявляти себе на місці героїв, проживати разом із ними різні історії.
Як ви формуєте власну бібліотеку? Які видання посідають в ній особливе місце?
Я рідко купую книгу просто тому, що вона популярна. Мені важливо, щоб вона відгукнулася саме в цей момент життя. Часто це рекомендації друзів або книги, на які випадково натрапляю і відчуваю, що мені зараз це потрібно. Особливе місце займають ті книги, які з’явилися в переломні періоди. Ті, які допомогли щось усвідомити або підтримали, коли було непросто. Я можу не перечитувати їх часто, але знаю, що вони стоять на полиці не просто так.
Яких книг у вас найбільше, художня література, артбуки, нон-фікшн? Чи є улюблені жанри?
Найбільше в мене, мабуть, художньої літератури — я дуже люблю романи. Мені подобається занурюватися в історії, проживати їх разом із героями, спостерігати за їхніми рішеннями й внутрішніми змінами. Також я обожнюю книги про внутрішній стан людини, про мислення, про те, як ми реагуємо на події і будуємо стосунки. Це вже трохи інший формат читання: більш усвідомлений, коли ти намагаєшся зрозуміти про себе щось нове.
Де вас зазвичай можна побачити з книгою?
Я читаю всюди. У літаку, в потязі, в машині, в автобусі, вдома — книга завжди зі мною. Я з тих людей, які носять її в сумці, навіть якщо знаю, що не матиму вільного часу. Тому можна сказати, що я буквально всюди з книжками, і це вже давно стало звичкою, без якої складно уявити свій день.
Що любите читати перед сном?
Перед сном я не беру складні або важкі книги. Мені важливо засинати з легким станом, тому це може бути щось надихаюче або книги про усвідомленість. Іноді навіть повертаюся до тих книг, які вже читала, але які заспокоюють і налаштовують на вдячність.
Які книги берете з собою на відпочинок?
На відпочинок я беру щось глибоке, але не надто драматичне. Мені важливо, щоб книга підтримувала стан відновлення, а не занурювала в складні переживання. Наприклад, можу порекомендувати «Творчий акт» Ріка Рубіна — це книга, до якої можна повертатися з будь-якої сторінки, і кожного разу знаходити щось нове про творчість і себе.
Також раджу «Зелене світло» Меттью Макконагі. Вона легка за формою, але дуже жива й чесна. Якщо говорити про щось художнє, то це «Шантарам». Вона про те, що в житті немає чорного або білого, існує безліч відтінків, які створюють її по крихтах.
Яка найцінніша книга, що ви отримали в подарунок?
Це книга «Тигролови» Івана Багряного, яку мені свого часу подарували. Вона справді багато для мене означає. Пам’ятаю, як читала і дуже відгукнувся образ головної героїні — у її характері, сміливості, навіть у якомусь внутрішньому бунті я впізнала себе. Звучить, можливо, трохи дивно, але після прочитання я навіть перефарбувалася. Настільки мене зачепила ця історія і настрій, який вона в мені пробудила.
Які книжки/автори — ваш guilty pleasure?
Мій guilty pleasure — це «Їсти, молитися, кохати» Елізабет Ґілберт. Напевно, її читали вже всі. Це книга про пошук себе, маленькі радощі і моменти, які роблять життя живим. Читаєш й відчуваєш легкість, і сама історія не надто складна. Такі книги іноді потрібні, щоб просто відпочити та усміхнутися.
Яка книга стала для вас найбільшим відкриттям та щось змінила у свідомості?
Для мене відкриттям стала «Трансерфінг реальності» Вадима Зеланда. Ця книга з’явилася в потрібний момент, коли я шукала спосіб краще розуміти себе і своє життя. «Трансерфінг» навчив мене помічати дрібниці, цінувати те, що вже є, і насолоджуватися моментом, замість того, щоб постійно бігти за майбутнім.
Важливо, що вона працює лише якщо застосовуєш її принципи на практиці, але саме це зробило її для мене настільки цінною. Вона допомогла по-новому поглянути на вибір, на людей поруч і на власну внутрішню свободу.
Ваші улюблені українські автори-класики?
Мені близький Микола Хвильовий — у нього багато внутрішньої напруги й глибини, і його тексти й досі звучать доволі актуально. Також люблю Валер’яна Підмогильного, особливо за його вміння дуже тонко показувати внутрішній світ людини, її амбіції, сумніви, боротьбу із собою.
А взагалі, я фанат віршів, тому окрім прози часто засиджуюся саме над поезією. Люблю твори Володимира Сосюри — вони дуже щирі, емоційні, іноді навіть оголені у своїй відвертості. А якщо говорити про найулюбленішого автора, то в поезії це, мабуть, Юрій Іздрик. Його тексти хочеться перечитувати знову і знову.
Хто з сучасних українських авторів найбільше подобається?
Відкриттям для мене став Ілларіон Павлюк. Я думаю, що вже всі читали або принаймні чули про його «Я бачу, вас цікавить пітьма». Це дійсно цікава книга, що показує не лише ту пітьму, яка часто криється у нас самих, але і тотальну байдужість та інші гріхи.
Ще в моїй домашній бібліотеці є твори Сергія Жадана й Віктора Неборака. У Жадана люблю його чесність і ритм тексту, бо він уміє говорити про складні речі просто, але влучно. А в Неборака мені дуже подобаються його інтелектуальні й водночас живі тексти.
А як щодо закордонних?
Мені подобається Люсі Скор. У неї легкі, живі романи з теплими стосунками між героями. Такі книги добре читаються, коли хочеться трохи видихнути і просто поринути в історію без зайвої складності. Також раджу звернути увагу на Едіт Еґер. Вона пише так, що неможливо залишитись осторонь — ти проживаєш кожну сторінку книги.
Чи є у вас дивні особисті звички, повʼязані з читанням?
Я завжди обводжу олівцем фрази або думки, які мене зачіпають. Іноді це просто одне речення, яке потім довго не дає спокою. А ще для читання мені завжди потрібна тиша і спокій, бо це мій момент усамітнення. Важливо, щоб ніхто не відволікав, бо тоді книга працює по-справжньому і можна заглибитися в історію, подумати про себе та просто бути наодинці з текстом.
Ваші найбільші літературні відкриття року?
Я б назвала «Пісня самотніх китів на частоті 52 Гц» Соноко Мачіди. Це дуже ніжний і водночас глибокий роман про людей, які стикаються з труднощами й шукають шлях до зцілення. Назва книги про найсамотнішого кита у світі — чудова метафора для тих, хто відчуває себе одиноким, але прагне бути почутим і зрозумілим.
Ще одне велике відкриття для мене — «Решта — шум: слухаючи 20 століття» Алекса Росса. Ця книга веде через історію музики XX століття, показуючи, як мистецтво відгукується на світ і його події. Вона показує як насправді творчість переплітається з історією, культурою та емоціями людей.
Ваші улюблені літературні екранізації?
Мені дуже подобається екранізація «Маленькі жінки» 2019 року. Вона сучасна, але водночас зберігає всю теплоту і глибину книги Луїзи Мей Олкотт. Мене зачаровує те, як показані характери героїнь, їхні мрії та стосунки. Дивишся і наче бачиш життя своїх знайомих, відчуваєш, що навіть через труднощі можна залишатися собою.
Не менше вразила екранізація «Втрачені квіти Еліс Гарт» Голлі Рінґланд. Вона показує багатогранність пережитої травми і те, як це може тягнутися поколіннями, але при цьому нагадує, що завжди можна вирватися на свободу, знайти сили і почати нове життя.
Ваша особиста книжкова рекомендація для читачів?
Є кілька книг, які для мене стали особливими, і до яких завжди приємно повертатися:
«Природа всіх речей» Елізабет Ґілберт — це дивовижна історія про дорослішання й пошуки себе, жагу пізнання, сексуальність, свободу і відвагу. Мені подобається, як авторка поєднує тему науки, дослідження світу і водночас дуже особисті переживання героїні, її пошук себе й своєї правди.
«Атлант розправив плечі» Айн Ренд — це роман-випробування для думок і переконань. Він змушує поглянути на знайомі моральні правила з іншого боку, переосмислити, що означає відповідальність, свобода і власний вибір. Книга досить філософська, але водночас дуже життєва.
«Шантарам» Грегорі Девід Робертс — моя найулюбленіша книга про життя, кохання, пошук себе і непрості вибори. Вона показує, що у житті майже немає чорного або білого, є лише різні відтінки, з яких складається наша історія. Це яскравий роман, який надихає і змушує замислитися про власний шлях.
