У межах рубрики Look Book талановиті українські дизайнери, артисти, художники, письменники, представники креативних індустрій і лідери думок діляться з Harper's Bazaar Ukraine своїми книжковими рекомендаціями, улюбленими письменниками й найбільшими літературними відкриттями — артбуками, художніми та нон-фікшн виданнями, вартими уваги.
Героїнею нового матеріалу стала співачка, композиторка і ведуча TAYANNA, на рахунку якої сингли «Вітер у волоссі», «Роде мій», «Океан», «Диво» та інші відомі композиції. Співачка випустила EP «Жіноча сила», платівку «Тримай мене», а у 2025 році — альбом мантр «Оминай», записаний українською мовою спільно з Dilja. Ця робота має на меті сприяти емоційному відновленню та досягненню внутрішньої гармонії, зокрема під час занять йогою чи дихальними практиками.
TAYANNA зазначає, що читання для неї — це можливість зупинитися і почути себе, адже у книгах немає правил, тільки історії, які зачіпають, надихають чи змушують по-новому поглянути на буденність. Це спосіб проживати емоції, впорядковувати думки і знаходити свої власні відповіді всередині тексту. Співачка розказала редакції про видання, що залишили слід у її житті, про те, як формує свою бібліотеку та хто з сучасних українських авторів їй відгукується найбільше.
TAYANNA
Книга — це…?
Це можливість зупинитися і побути наодинці з собою. У повсякденному житті так багато всього відбувається, що іноді навіть не встигаєш почути власні думки, а читання ніби повертає в цей внутрішній простір. Мені подобається це відчуття, коли занурюєшся в історію і поступово починаєш впізнавати в ній себе, свої переживання, сумніви, радощі. І, мабуть, саме тому я люблю читати — це можливість краще зрозуміти себе.
Чи памʼятаєте ви свою першу книгу? Які ваші улюблені автори дитинства?
У дитинстві мені, як і напевно більшості, дуже подобалися казки. Вони переносили в інший світ. Не згадаю свою першу казку, але я добре пам’ятаю це відчуття захвату і тепла. У цих текстах завжди було місце для дива. Казки дозволяли мріяти, уявляти себе на місці героїв, проживати разом із ними пригоди.
Як ви формуєте власну бібліотеку? Які видання посідають в ній особливе місце?
Я рідко купую книгу просто тому, що вона популярна. Мені важливо, щоб вона відгукнулася саме в цей момент життя. Часто це рекомендації друзів або видання, на які я випадково натрапляю і відчуваю, що мені зараз це потрібно. Особливе місце займають ті книги, які з’явилися в переломні періоди. Ті, які допомогли щось усвідомити або підтримали, коли було непросто. Я можу не перечитувати їх часто, але знаю, що вони стоять на полиці не просто так.
Яких книг у вас найбільше, художня література, артбуки, нон-фікшн? Чи є улюблені жанри?
Найбільше в мене, мабуть, художньої літератури — я дуже люблю романи. Мені подобається занурюватися в ці сюжети, спостерігати за рішеннями героїв та їх внутрішніми змінами. Також я обожнюю книги про внутрішній стан людини, про мислення, про те, як ми реагуємо на події і будуємо стосунки. Це вже трохи інший формат читання: більш усвідомлений, коли ти намагаєшся зрозуміти про себе щось нове.
Де вас зазвичай можна побачити з книгою?
Я читаю всюди. У літаку, в потязі, в машині, в автобусі, вдома — книга завжди зі мною. Я з тих людей, які носять її в сумці, навіть якщо знаю, що не буде вільного часу. Це вже давно стало звичкою, без якої складно уявити день.
Що любите читати перед сном?
Перед сном я не беру до рук складні книги. Мені важливо засинати з легким станом, тому це може бути щось надихаюче або видання про усвідомленість. Іноді навіть повертаюся до тих книг, які вже читала, але які заспокоюють і налаштовують на вдячність.
Які книги берете з собою на відпочинок?
На відпочинок я беру щось глибоке, але не надто драматичне. Мені важливо, щоб видання підтримувало стан відновлення, а не занурювало в напружені історії. Наприклад, можу порекомендувати «Творчий акт» Ріка Рубіна — це книга, до якої можна повертатися з будь-якої сторінки, і кожного разу знаходити щось нове про творчість і себе.
Також раджу «Зелене світло» Меттью Макконагі. Вона легка за формою, але дуже жива й чесна. Якщо говорити про щось художнє, то це «Шантарам». Вона про те, що в житті немає чорного або білого, існує безліч відтінків, які формують реальність.
Яка найцінніша книга, що ви отримали в подарунок?
Це книга «Тигролови» Івана Багряного. Вона справді багато для мене означає. Пам’ятаю, що мені дуже відгукнувся образ головної героїні — у її характері, сміливості, навіть у певному внутрішньому бунті я впізнала себе. Звучить, можливо, трохи дивно, але після прочитання я навіть перефарбувалася. Настільки мене зачепила ця історія і настрій, який вона в мені пробудила.
Які книжки/автори — ваш guilty pleasure?
Мій guilty pleasure — це «Їсти, молитися, кохати» Елізабет Ґілберт. Напевно, її читали вже всі. Це книга про пошук себе, маленькі радощі і моменти, які роблять життя наповненим. Такі видання іноді потрібні, щоб просто відпочити та посміхнутися.
Яка книга стала для вас найбільшим відкриттям та щось змінила у свідомості?
Для мене відкриттям стала «Трансерфінг реальності» Вадима Зеланда. Ця книга з’явилася в потрібний момент, коли я шукала спосіб краще зрозуміти себе і своє життя. «Трансерфінг» навчив мене помічати дрібниці, цінувати те, що вже є, і насолоджуватися моментом, замість того, щоб постійно «бігти» за майбутнім.
Важливо, що вона працює лише коли застосовуєш принципи на практиці, але саме це зробило її для мене настільки цінною. Вона допомогла по-новому поглянути на мій вибір, людей поруч і власну внутрішню свободу.
Ваші улюблені українські автори-класики?
Мені близький Микола Хвильовий — у нього багато внутрішньої напруги й глибини, і його тексти досі звучать актуально. Також люблю Валер’яна Підмогильного, особливо за його вміння дуже тонко показувати внутрішній світ людини, її амбіції, сумніви, боротьбу з собою.
А взагалі, я фанат віршів, тому окрім прози часто засиджуюся саме над поезією. Люблю твори Володимира Сосюри — вони дуже щирі, емоційні, іноді навіть оголені у своїй відвертості. А якщо говорити про найулюбленішого автора, то в поезії це, мабуть, Юрій Іздрик. Його тексти хочеться перечитувати знову і знову.
Хто з сучасних українських авторів найбільше подобається?
Відкриттям для мене став Ілларіон Павлюк. Я думаю, що вже всі читали або принаймні чули про його «Я бачу, вас цікавить пітьма». Це дійсно цікава книга, що показує не лише темряву, яка часто криється в нас самих, але і тотальну байдужість та інші гріхи.
Ще в моїй домашній бібліотеці є твори Сергія Жадана й Віктора Неборака. У Жадана люблю його чесність і ритм тексту, бо він уміє говорити про складні речі просто, але влучно. А в Неборака мені дуже подобаються інтелектуальні й водночас живі тексти.
А як щодо закордонних?
Мені подобається Люсі Скор. У неї легкі романи, що описують теплі стосунки між героями. Такі книги добре читаються, коли хочеться трохи видихнути і просто поринути в історію без зайвої складності. Також раджу звернути увагу на Едіт Еґер. Вона пише так, що неможливо залишитися осторонь — ти проживаєш кожну сторінку книги.
Чи є у вас дивні особисті звички, повʼязані з читанням?
Я завжди обводжу олівцем фрази або думки, які мене зачіпають. Іноді це одне речення, яке потім довго не дає спокою. А ще для читання мені завжди потрібна тиша, бо це мій момент усамітнення. Важливо, щоб ніхто не відволікав, бо тоді книга працює по-справжньому і можна заглибитися в історію, подумати про себе, побути наодинці з текстом.
Ваші найбільші літературні відкриття року?
Я б назвала «Пісня самотніх китів на частоті 52 Гц» Соноко Мачіди. Це дуже ніжний та глибокий роман про людей, які стикаються з труднощами і шукають свій шлях до зцілення. Назва книги про найсамотнішого кита у світі — чудова метафора для тих, хто відчуває себе одиноким, але прагне бути почутим.
Ще одне велике відкриття для мене — «Решта — шум: слухаючи 20 століття» Алекса Росса. Ця книга веде крізь історію музики XX століття, показуючи, як мистецтво відгукується і реагує на події у світі. Вона демонструє, як насправді творчість переплітається з нашою історією та культурою.
Ваші улюблені літературні екранізації?
Мені дуже подобається екранізація «Маленькі жінки» 2019 року. Вона сучасна, але водночас зберігає теплоту і глибину книги Луїзи Мей Олкотт. Мене зачаровує те, як показані характери героїнь, їхні мрії та стосунки. Дивишся, і наче бачиш життя своїх знайомих, відчуваєш, що навіть у складні часи можна залишатися собою.
Не менше вразила екранізація «Втрачені квіти Еліс Гарт» Голлі Рінґланд. Вона показує багатогранність пережитої травми і те, як це може тягнутися поколіннями, але при цьому нагадує, що завжди є шанс вирватися на свободу та почати нове життя.
Ваша особиста книжкова рекомендація для читачів?
Є декілька книг, які для мене стали особливими, і до яких завжди приємно повертатися:
«Природа всіх речей» Елізабет Ґілберт — це дивовижна історія про дорослішання, жагу пізнання, сексуальність, свободу і відвагу. Мені подобається, як авторка поєднує тему науки, дослідження світу, і водночас дуже особисті переживання героїні, її пошук себе і своєї правди.
«Атлант розправив плечі» Айн Ренд — це роман-випробування для думок і переконань. Він змушує поглянути на знайомі моральні установки з іншого боку, переосмислити, що означає відповідальність, свобода і власний вибір. Книга філософська та життєва.
«Шантарам» Грегорі Девід Робертс — моя улюблена книга про життя, кохання та непрості вибори. Це яскравий роман, який надихає і змушує замислитися про власний шлях.
