Минулого року видання Harper's Bazaar Ukraine відновило традицію «Літніх читань» — культурної події, що має на меті об'єднати талановитих українських авторів і познайомити гостей з їх найвідомішими прозовими та поетичними творами.
У рамках події письменники представляють свої улюблені тексти різних років та останні напрацювання, впускаючи слухачів у простір особистих переживань, рефлексій та спогадів, ділячись досвідом проживання війни та пошуку сил та надії навіть у найскладніші часи — в літературі та мистецтві, у взаємопідтримці, спілкуванні та обміні думками.
У 2024 році до участі в «Літніх читаннях» долучилися популярні українські авторки Ірина Цілик, Юлія Мусаковська та Анастасія Левкова. Редакція Harper's Bazaar Ukraine нагадує про книги письменниць, які варто додати до своєї бібліотеки — видання, що допоможуть краще зрозуміти свої почуття, зануритися в українську історію, осмислити травми та зміцнити зв'язок із власною ідентичністю.
Ірина Цілик
Українська письменниця, поетка та кінорежисерка Ірина Цілик відома не тільки завдяки унікальній образній мові своїх текстів, а й за своїми стрічками, що здобули престижні нагороди в Україні та світі.
Ірина Цілик закінчила Київський національний університет театру кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, випустила десять книжок, включно з прозовими виданнями «Родимки» і «Червоні на чорному сліди», поетичними збірками «Ці» та «Глибина різкості». Також твори авторки увійшли до антологій «Поміж сирен», «КнигаLove 3.0. Любов, що перемагає» та англомовного видання Ukraine 22: Ukrainian Writers Respond to War.
Твори письменниці перекладалися англійською, німецькою, польською, литовською, чеською, шведською та каталанською мовами. Ірина Цілик неодноразово брала участь у міжнародних літературних фестивалях, зокрема у Віденському, Ляйпцизькому та Франкфуртському книжкових ярмарках, подіях Poesie festival Berlin та Vilenica International literary festival.
У листопаді 2024 року письменниця випустила першу за вісім років поетичну збірку «Тонкий лід», більшість текстів з якої були створені під час повномасштабного вторгнення. Також у ній представлені й інші архівні твори, що не втратили свого актуального звучання.
«Якось у дитинстві я безстрашно виперлася на середину замерзлого озера в парку. Аж раптом злякалася, бо почула голоси дорослих: “Що ти робиш? Там тонкий лід! Не можна!”... Під час війни всі ми ходимо тонким льодом наших незіставних досвідів. Легко втратити рівновагу, провалитися, поранитися самій чи поранити інших гострими краями власних травм. Ця збірка — спроба дослідити нашу розхитану реальність і вийти обережним кроком на берег. Головне — не опинитися в кінці війни на різних берегах із тими, кого ми любимо. Тож варто розмовляти одне з одним уже сьогодні, допоки ми — ну нібито як живі»,
— описує свою роботу авторка. Ілюстрації до книги створив художник Мітя Фєнічкін.
Пропонуємо також ознайомитися з одним із віршів письменниці, що прозвучав у рамках «Літніх читань» Harper's Bazaar Ukraine.
Паролі
скриня – верета
сукня – статура
дримба – покора
повінь – танок
до твого слова моє маю
так працюють паролі
в пошуку своїх серед чужих
капелюх – пройдисвіт
втеча – рушниця
хвиля – кружальце
спів – каяття
на території нашої мови
промацую тебе язиком
скрути трубочкою
торкнися піднебіння
вимов найважливіше без акценту
ґудзик – отвір
уява – марнослів’я
тортура – цілик
безодня – краєвид
всі значущі союзи утворюються
на небесах
на блокпостах
на перехрестях ніжно викоханих слів
тож диви не схиб
говори до мене моєю мовою
якщо хочеш вижити
Ілюстрація Міті Фєнічкіна до книги Ірини Цілик «Тонкий лід»
Дебютним повнометражним режисерським проєктом Ірини Цілик стала документальна картина «Земля блакитна, ніби апельсин», що вийшла у 2020 році. У центрі сюжету стрічки жінка на ім'я Ганна та її четверо дітей. На момент зйомок родина мешкала в Красногорівці Донецької області, де не припинялися обстріли. Незважаючи на постійний стрес та жах перед війною, сім'я вирішила зняти аматорський документальний фільм про свою реальність. Картина показує рік із життя героїв, але на її створення у команди пішло вдвічі більше часу.
Міжнародна прем'єра фільму відбулася на кінофестивалі «Санденс», де він одержав нагороду за найкращу режисуру в категорії світової документалістики. Пізніше стрічку також показали на Берлінале. Загалом вона взяла участь у понад ста міжнародних фестивалях, увійшла до довгого списку номінантів від України на «Оскар» та була включена до рейтингу «100 найкращих фільмів в історії українського кіно».
За два роки Ірина Цілик презентувала свій повнометражний художній дебют — драму «Я і Фелікс», засновану на романі українського письменника та чоловіка авторки Артема Чеха «Хто ти такий?». Світова прем'єра стрічки відбулася на 38-му Варшавському міжнародному кінофестивалі, а головну роль у ній виконав Юрій Іздрик. У червні 2024 року фільм вийшов на стримінговій платформі Netflix.
У 2022 році Ірина Цілик стала першою українкою у складі журі нагороди «Золоте око» Каннського кінофестивалю, яку вручають за документальні проєкти. Також авторка є лавреаткою Шевченківської премії, членкинею Європейської кіноакадемії та Українського ПЕН. У червні нову картину Ірини Цілик — анімаційну роботу «Червона зона» — представили на фестивалі в Ансі, де вона здобула відзнаку Ciclic. У ній авторка розмірковує про типовий день у Києві під час війни.
Юлія Мусаковська
Українська поетка та перекладачка Юлія Мусаковська живе та працює у Львові. Вірші авторки перекладені понад тридцятьма мовами та публікувалися, зокрема, у США, Швеції й Польщі.
Юлія Мусаковська закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка, працювала у сфері маркетингу та комунікацій, та два роки тому призупинила 20-річну кар’єру в ІТ, щоб зосередитися на творчій діяльності й популяризації української культури.
Авторка публікувалася у виданнях «Київська Русь», «Четвер», «Літературна Україна», «Березіль», «RADAR» та інших. У 2010 році письменниця представила свою дебютну збірку віршів «На видих і на вдих», яку присвятила природні жінки та багатогранності її станів. За нею послідували книга «Маски» (2011), яка пропонує погляд на світ, як на театр, у якому є свої декорації, шукачі пригод, містичні істоти та загадкові зустрічі, і видання «Полювання на тишу» (2014). Його авторка охарактеризувала як свою «першу усвідомлену книжку». Робота досліджує тему дуальності та взаємозалежності.
«Це стосунки типу «любов-ненависть»: з одного боку, прагнення тиші як спокою та умиротворення, а з другого — боротьба з нею, адже тиша — це також стагнація, порожнеча, відсутність звуку, його стримування та пригнічення, мовчання — і, як наслідок, відсутність порозуміння. Зараз нівелюється цінність реального спілкування, ми втрачаємо вміння говорити одне з одним. Потрібно усвідомити, що тиша може стати ворогом, і знайти у собі сміливість протистояти їй»,
— так описала свою третю книгу письменниця.
За рік авторка презентувала збірку «Чоловіки, жінки і діти». Вона вийшла у «Видавництві Старого Лева», що й надалі активно співпрацюватиме з письменницею. Ця робота осмислює наш досвід та почуття післа початку війни у 2014 році: біль, сумніви та втрати, але в той же час нагадує про моменти світла і тепла, можливості щастя навіть у період кризи та кардинальних змін.
Також серед найвідоміших книг Юлії Мусаковської поетичні збірки «Бог свободи» (2021) та «Каміння і цвяхи» (2024). Перша є рефлексією на тему внутрішніх трансформацій і становлення особистості, боротьби та вразливості, пошуку свободи та жертв, які доведеться заради неї принести. Видання потрапило до шортлиста львівської «Премії міста літератури ЮНЕСКО», було номіноване на Шевченківську премію та опубліковане не тільки в Україні, а й у США.
Книга «Каміння і цвяхи» символічно розділена на «до» і «після» 24 лютого — день початку повномасштабної війни. У ній авторка міркує про насильство та захист свого дому, про нашу ідентичність, моральну стійкість та вміння опиратися. Ілюстрації до видання створив український художник Олекса Манн.
«Каміння і цвяхи — це те, з чого будують дім, і те, на що він розпадається від ворожого влучання. І водночас — давні знаряддя покарання і вбивства, якими не гребує ворог, що сам є втіленням архаїчного зла. Коли я зібрала ці тексти, то побачила, що попри великий розлам, це єдина цілість, де перша частина рукопису перетікає в другу. З образністю та історіями. А межа між ними показує, як ламається і перезбирується мова поезії в умовах великої війни і великих потрясінь. Коли голос мусить постійно продиратися крізь оніміння, щоб фіксувати і свідчити»,
— розказала про книгу письменниця.
Пропонуємо також ознайомитися з одним із віршів авторки, що прозвучав у рамках «Літніх читань» Harper's Bazaar Ukraine.
***
Коли він говорить,
навіть стіни обертаються до нього
всіма обличчями портретів,
у столів і стільців підгинаються ноги
вони стають перед ним навколішки, мов коні чи олені.
Ми притримуємо серця, щоб стрімко не вилітали з грудей.
Він розщіпає тісний комірець сорочки і випускає
нескінченну історію.
Ось за його плечима з’являються суворі, усміхнені,
прямолінійні, дивакуваті, прості і не дуже.
Ті, що ходять важкими шляхами любові
з баулом за плечима й автоматом напереваги.
Один із них постійно потрапляє в халепу, інший
вірить у пласку землю, той
рубає правду в лице всім чинам,
а цей віддає все своє товаришам без останку.
В приміщенні стає людно, безпечно,
тепло від їхнього дихання.
Думаю: як же не хочеться його відпускати.
Але він мусить іти.
Обертаю його слова тричі навколо запʼястя,
останні два стискаю в долоні — до кривавого сліду.
Вдома не можу відірватись від сина
З так само коротко стриженою головою.
Юлія Мусаковська є членкинею Українського ПЕН та брала участь у численних фестивалях, зокрема українських Book Forum, Meridian Czernowitz, Book Space та Air Fest, Каунаському літературному тижні у Литві, в Katowice Jazz Art Festival у Польщі, Середземноморському літературному фестивалі на Мальті, Норвезькому літературному фестивалі, події Poetry Africa у ПАР та інших. Авторка долучилася і до 13-го «Книжкового Арсеналу», приєднавшись до публічних читань «Не поїду я до моря: український південь в поезії».
Також Юлія продовжує працювати над перекладами текстів шведських та сучасних українських авторів. У 2024-му у британському видавництві Jantar Publishing вийшов її переклад збірки українського поета-військового Артура Дроня «Тут були ми» (We Were Here).
Анастасія Левкова
Анастасія Левкова є випускницею Києво-Могилянської академії. До початку власної літературної кар'єри авторка працювала у сфері культурного менеджменту, пройшла стажування в Парижі за програмою Courants du monde від Дому культур світу, займала посаду редакторки в «Українському журналі» та очолювала арт-напрям мережі книгарень «Є».
У 2017 році Анастасія представила свій дебютний роман для підлітків «Старшокласниця. Першокурсниця», що розказує про переламний період у житті головної героїні Лілії — час завершення школи та вступу в університет. Це частково автобіографічний твір, дія якого розгортається в містечку на Луганщині на початку 2000-х років, коли наша буденність ще не підпорядковувалася гаджетам та соціальним мережам, а Україна проходила власний непростий період трансформацій після здобуття незалежності.
У фокусі авторки опиняється тема першого кохання та формування особистості, стосунки з друзями та вчителями, пошуки своїх ідеалів та розчарування. Лілія розмірковує над вибором професії і своїм подальшим життєвим шляхом. Врешті героїня вчиться приймати себе та інших такими, як вони є.
У 2020 році авторка презентувала дитячу ілюстровану книгу «Ашик Омер». Дія твору розгортається у Кримському ханстві з величними палацами та мечетями, де живе мрійливий хлопчик Омер. Його сварять за неуважність, а діти жартують з нього, аж ось одного разу він знаходить музичний інструмент саз і починає складати власні вірші, що перетворюються на пісні. Так він став славетним кримськотатарським ашиком — народним співцем. Обдарований герой об'їздив півсвіту, та врешті все одно повернувся додому.
Того ж року видавництво «Лабораторія» опублікувало роботу письменниці «Спільна мова. Як народжуються і живуть слова», у якій вона досліджує природу та зміни в українській мові, що відбулися протягом століть, аналізує, як на мову впливають соціальні процеси та як вона стає частиною культурної спадщини.
Найвідомішим на сьогодні твором Анастасії Левкової став роман «За Перекопом є земля», що вийшов у 2023 році, потрапив до шортлиста конкурсу «Книга року ВВС» та списку найкращих книг року за версією ПЕН. Уривок саме з цього видання почули гості події «Літні читання» Harper's Bazaar Ukraine.
Робота присвячена Криму, де минуло дитинство та юність головної героїні, — саме тут вона усвідомила, що є українкою. Авторка охоплює період від 1990-х до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію. Зокрема, письменниця нагадує читачам про кримських татар, які були депортовані в 1944 році. Працюючи над цим твором, Анастасія Левкова провела понад 200 інтерв'ю з кримчанами, щоб правдиво передати їх досвід. Книга розкриває як особисті почуття героїні, так і ширші теми національної ідентичності та історичної справедливості.
Анастасія Левкова є членкинею Українського ПЕН, кавалеркою французького Ордена Мистецтв та літератури, літредакторкою видань The Ukrainians та Reporters, а також кураторкою письменницько-перекладацького конкурсу конкурсу «Кримський інжир / Qirim inciri». За результатами четвертого конкурсу (2021–2022) було видано однойменну антологію, до якої увійшли відібрані твори українською і кримськотатарською мовами, поезія і проза, що дозволяє більше дізнатися про культуру та історію півострова Крим.
Також ці тексти нагадують про важливість збереження власної ідентичності і боротьбу за незалежність, оприявнюють зв'язки між стародавніми кримськотатарськими традиціями та сучасними викликами.
Твори надійшли з різних куточків України та світу, а деякі автори, зокрема перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял, громадянський журналіст Сервер Мустафаєв та активіст Асан Ахтем перебувають в російському ув'язненні за абсурдними звинуваченнями. Укладачами видання стали Анастасія Левкова та Алім Алієв.
