Наприкінці березня харківське видавництво Vivat представить читачам 5-ту книгу із серії романів про Бріджертонів. Твори американської письменниці Джулії Квінн, що лягли в основу однойменної костюмованої драми Netflix, здобули популярність в усьому світі.
Книги розказують про дітей благородних родин, що прагнуть знайти кохання в Лондоні XIX століття, а також про загадкову «пліткарку» — леді Віслдаун, яка викриває їхні найпотаємніші секрети. Кожен із романів фокусується на окремому герої чи героїні та їхніх спробах налагодити особисте життя. 5-те видання присвячене постаті Елоїзи Бріджертон.
Кадр із серіалу «Бріджертони»
Коли сер Філліп наважився зробити героїні пропозицію, він був переконаний, що вона радо погодиться стати йому тихою і скромною супутницею життя. Однак, коли зухвала молода жінка буквально увірвалася до нього на поріг, він на якусь мить засумнівався, чи це справді та сама особа, з якою він протягом року так зворушливо листувався.
Елоїзі Бріджертон шість разів освідчувалися, але вона повсякчас відмовляла. Жінка не бачила сенсу в союзі, де немає поваги, розуміння, теплоти й пристрасті. Близькі героїні вже знайшли кохання, а вона тільки й робила, що відвідувала вечірки, на яких можна було б зустріти вдалу партію. Однак Елоїзі все набридло.
Сер Філліп, такий відвертий у листах до неї, під час знайомства виявився не тим ідеальним чоловіком, якого собі уявила Елоїза, звикла до уваги лондонських джентльменів та галасливого життя у великій родині... Проте він усміхнувся до неї й хутко збагнув, що балакливу героїню можна стишити щирим поцілунком.
Елоїза Бріджертон розгладила на колінах списаний акуратним почерком аркуш. Щоб роздивитися слова, світла було замало, навіть попри повню, що лила сяйво у вікна карети, але це не так уже й важливо. Весь лист вона вже знала напам’ять, а ніжна засушена квітка, яка насправді була радше рожевою, аніж червоною, покоїлася між сторінками книжки, що її Елоїза поцупила з братової бібліотеки.
Вона не надто здивувалась, отримавши відповідь від сера Філліпа. Гарні манери не давали нехтувати листами, хоча навіть мати Елоїзи — справжня верховна суддя з етикету — казала, що її донька сприймає кореспонденцію аж занадто серйозно.
Звісно, для таких леді, як вона, було нормою по кілька годин на тиждень писати листи, та в Елоїзи давно вже з’явилася звичка приділяти цьому по кілька годин на день. Їй подобалося писати, а особливо людям, яких вона роками не бачила (дівчина полюбляла уявляти їхній подив, коли вони розпечатують конверт), тож діставала перо й папір мало не з будь-якого приводу: народження, смерть, кожна подія, що заслуговує на вітання чи співчуття.
Вона й сама не знала, нащо продовжує розсилати свої послання, але стільки часу проводила за написанням листів братам і сестрам, котрі жили не в Лондоні, що їй було неважко накидати й невеличке повідомлення комусь із далеких родичів, якщо вже вона й так сидить за секретером.
Дарма що всі завжди писали коротеньку відповідь, — звісно, адже вона Бріджертон, а ніхто не бажає ображати їхню родину, — але ніхто ніколи не вкладав у конверт подарунків, хай навіть таких скромних, як-от квітковий гербарій.
Елоїза замружилась, згадуючи ніжні рожеві пелюстки. Важко уявити чоловіка, який не пошкодив би настільки тендітний цвіт. Усі четверо її братів були здоровими, сильними, широкоплечими чоловіками з великими долонями, які обов’язково ненароком понівечили б сердешну квітку.
Відповідь сера Філліпа її зацікавила, а особливо те, що він звернувся в письмі до латини, тож вона відразу написала нового листа.
Шановний сер Філліп!
Красно дякую за такий чарівний гербарій. Для мене стало приємним сюрпризом, коли він вилетів із конверта. І водночас це дуже цінний спогад про сердешну Марину.
Не могла не зауважити, що ви зазначили наукову назву квітки. Ви ботанік?
З повагою, міс Елоїза Бріджертон
Підступно з її боку закінчувати лист запитанням. Тепер сердезі доведеться відписати у відповідь.
Він її не розчарував. За якихось десять днів Елоїза отримала його наступного листа.
Шановна міс Бріджертон!
Я справді ботанік, навчався в Кембриджі, утім, нині не маю зв’язків із жодним університетом чи науковою радою. Тут, у Ромні-голлі, у мене є теплиця, де я ставлю досліди.
А ви часом не з науковців?
З повагою, сер Філліп Крейн
Щось у цьому листуванні викликало в неї захват: може, це просто радість від того, що вона поза межами родинного кола знайшла людину, якій справді цікаво листуватися з нею. Хай там як, Елоїза миттю відписала.
Шановний сер Філліп!
Господи, ні, боюся, у мене не науковий склад розуму, хоча я напрочуд добре пораюся з розрахунками. До кола моїх зацікавлень більше належить гуманітарна галузь; можливо, ви зауважили, що мені до вподоби листуватися.
Дружньо ваша Елоїза Бріджертон
Елоїза не була певна, чи варто підписуватися аж так неформально, але вирішила ризикнути. Серові Філліпу це листування вочевидь подобалося не менше, ніж їй, адже в іншому разі чи закінчував би він свою відповідь так само запитанням?
Його лист надійшов за два тижні.
Моя люба міс Бріджертон!
Але ж листування — це різновид дружби, чи не так? Зізнаюся: тут, за містом, я певною мірою усамітнений, а коли не бачиш усміхненого обличчя за сніданком, то хочеться принаймні одержати привітного листа, погоджуєтеся?
Кладу вам ще одну квітку. Це Geranium pretense, відоміша як журавець лучний.
З найкращими побажаннями, Філліп Крейн
Елоїза добре пам’ятала той день. Вона сиділа в себе в спальні, у кріслі біля вікна, і, здавалося, вічність розглядала обережно притиснену висушену фіолетову квітку. Невже він намагається залицятися до неї? У листуванні?
А одного дня вона отримала листа, який дуже відрізнявся від інших.
Моя люба міс Бріджертон!
Ми вже досить довго листуємось, і, дарма що ніколи не бачились, я відчуваю, що добре вас знаю. Сподіваюся, ви почуваєтеся так само.
Пробачте, якщо це занадто прямолінійно, але я хочу запросити вас у гості до себе в Ромні-голл. Маю надію, через прийнятний період часу ми вирішимо, що підходимо одне одному, а тоді ви погодитеся бути моєю дружиною.
Безумовно, ви матимете відповідний нагляд. Якщо приймете моє запрошення, до Ромні-голлу відразу приїде моя овдовіла тітка.
Сподіваюся, ви пристанете на мою пропозицію.
Завжди ваш
Філліп Крейн
Елоїза відразу заштовхала цей лист у шухляду, неспроможна навіть збагнути таке прохання. Він хоче побратися з незнайомкою?
Ні, справедливості заради, це не зовсім правда. Вони таки знають одне одного. За рік листування вони сказали одне одному більше, ніж багато чоловіків і дружин говорять за весь свій шлюб.
Але все одно — вони ж бо жодного разу не бачилися. Елоїза подумала про всі шлюбні пропозиції, які роками відхиляла. Скільки їх було? Щонайменше шість.
Зараз вона навіть не пригадує, чому відмовила деяким із тих чоловіків. Власне, причини й не було, просто жоден із них не був… Ідеальним.
