Видавництво Старого Лева представило читачам нову книгу, присвячену видатним українським письменникам, — «Живі. Зрозуміти українську літературу». Робота батька та сина, письменника Олександра і літературознавця Павла Михедів, досліджує життєвий шлях авторів та їхні творчі пошуки, аналізує, як родинні традиції, романтичні стосунки, подорожі та глобальні соціальні потрясіння формували їхнє сприйняття світу й унікальний почерк.
Книга охоплює 200 років з історії української літератури. Серед героїв видання — Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Олена Теліга, Григір Тютюнник, Валер'ян Підмогильний, Микола Хвильовий, Микола Гоголь, Іван Багряний, Василь Стефаник, а також сучасний український письменник Тарас Прохасько.
«Це класики, про яких, здається, ми знаємо все. Однак що буде, якщо читати їхні твори як уперше? Пропускати їхнє життя через власні досвіди та постійно запитувати: які були стосунки з батьками? Чи свідомо вони обрали українську мову? Якими підлітками були? Чи формувала їх популярна масова література? З якими проблемами стикалися, коли їм було двадцять? Який непростий життєвий вибір стояв перед ними тридцятилітніми, коли на українську землю приходив черговий терор? Чи є призабуті й маловідомі шедеври поза звичним каноном, які так актуальні зараз?»
— зазначають автори видання.
Пропонуємо вам ознайомитися з фрагментом книги «Живі», присвяченим дитинству та становленню Михайла Коцюбинського — письменника і громадського діяча, що був головою організації «Просвіта» й подарував нам відомі повісті та оповідання «Fata Morgana», «Intermezzo», «Цвіт яблуні» і «Тіні забутих предків». Нагадуємо, що останній текст також був увічнений на екрані Сергієм Параджановим у 1964 році та вважається одним із найкращих українських фільмів.
Михайло Коцюбинський
Михайло Коцюбинський. Між любов'ю і вірою.
17 березня 1904 року. Чернігів. Статистичне бюро губерніального земства. Вона працює тут уже два роки. Їй здається, що між нею та її начальником зароджуються почуття. Недарма ж він говорив їй, які у неї красиві очі. А нещодавно взагалі обійняв, коли в неї піднялася температура. Та зараз — він на порозі її кабінету і каже, що хтось кличе її до телефону. Вона виходить, начальник — за нею. Вона підходить до телефону і розуміє, що ніхто не телефонує. Начальник, Михайло Михайлович, побіля неї.
Дівчина робить рух, щоб іти. Михайло Михайлович хапає її за руку і хоче поцілувати. Вона прожогом виривається і тікає у свій кабінет.
Наступного дня він кладе їй на стіл записку: «Не сердитесь на меня — я виноват только в том, что Вас люблю, горячо и искренно. Если же Вы, все таки, считаете меня виновным, я готов чем угодно заслужить Ваше прощение, только не сердитесь. В знак того, что не сердитесь, взгляните на меня.
Подымите же Ваши глаза, дорогая, любимая!».
Наступного дня в неї на столі ще одна записка від начальника: «Я окончательно измучен неизвестностью — простили ли Вы меня. Я очень сожалею, что не сдержал вспышки своего чувства — но чувство мое искренне и глубоко. Если бы Вы захотели выслушать меня, если бы Вы позволили мне встретить где-нибудь Вас — я рассказал бы Вам целую поэму — или, если хотите — драму о том, как я Вас полюбил. Я уверен, что Вы тогда иначе отнеслись бы ко мне, чем теперь. Не мучьте меня, ответьте мне, напишите хоть несколько слов: неизвестность хуже самой ужасной действительности. Не мучьте же меня».
Наступного дня ще одна записка: «Вы роковым образом ошиблись. Но так как Вы хорошее чувство мое считаете для себя оскорбительным, я никогда больше не позволю себе напомнить Вам о нем и даже о своем существовании».
Та він не втримається. Наступного ж року він напише їй знову. А ще за рік, 1906-го, почнеться їхній любовний зв’язок. І тільки за той один рік він напише їй 90 листів і записок.
Він узагалі «пишучий» чоловік, книжки навіть пише. І на момент їхньої зустрічі Михайло Михайлович, наприклад, уже написав дуже важливе оповідання, що зветься «Цвіт яблуні».
Вони працюватимуть разом у статистичному бюро. Зустрічатимуться ледь не щовечора після шостої. А вдома на нього чекатиме дружина і четверо дітей. Його роман із дівчиною зі статбюро, молодшою на 16 років, триватиме сім років, аж до його смерті.
Її ім’я — Олександра Аплаксіна. Його — Михайло Коцюбинський.
*
На розповідь про життя Михайла Коцюбинського впливають дві обставини. Перша — у його біографії, здається, знайдеться небагато екстраординарних подій. 1902 року в одному з листів він писав: «Про життя своє я міг би написати або дуже багато, або зовсім мало. Коли подати дати, що зазначають моменти зверхнього життя, життя, мушу признатися, доволі одноманітного, — Ви, може, скажете, що цього мало і це нецікаве».
Друга обставина — у тритомнику Коцюбинського з нашої сімейної бібліотеки я знайшов особливий скарб — набір листівок «Михайло Коцюбинський у фотографіях», надрукований 1978 року за впорядкування Петра Колесника. У моєму наборі — 21 листівка, 21 епізод життя Коцюбинського. На звороті фотографії — фрагменти його біографії.
Такий роздроблений підхід, історія життя Коцюбинського, розказана у фрагментах — уявних, реальних і казкових — достоту віддзеркалює його власний метод.
