Видавництво Projector Publishing представило другу книгу, що увійшла до серії «Історії українських митців». Авторкою роботи, присвяченої художнику Нілу Хасевичу, стала Марчела Можина, дослідниця та дизайнерка, що розробила на основі літерацій митця шрифт «Воля» (нині він є частиною нової айдентики ЗСУ).
Ніл Хасевич — український художник-графік, який також був активним громадським та політичним діячем, і фактично створив візуальний образ УПА. Попри складні життєві вибори і трагічні виклики долі, він завжди залишався активним учасником мистецького процесу першої половини XX століття. Насамперед видавці хотіли розкрити його постать як талановитого худодника, чия майстерність у поєднанні з активною позицією стала голосом українських національних ідей.
Книга вибудована як пригодницька кіносага, в якій Марчела Можина епізод за епізодом відтворює життя митця. Окрім нової інформації тут можна знайти раніше неопубліковані роботи та фотографії, а також есе, що зануряють в тогочасний контекст: політичну боротьбу, мистецькі об’єднання, тему еміграції.
«Ніл Хасевич, він же Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль, — справді видатна фігура як мистецького, так і політичного процесу свого часу. Успішний художник-графік, який був на вістрі подій, при цьому працював у підпіллі в прямому й переносному значенні, й часто підписувався псевдонімами для конспірації, зробивши вибір на користь боротьби за незалежність. Особливо актуальна постать сьогодні, в умовах продовження російської агресії проти України, і рольова модель для багатьох українців»,
— впевнений Гліб Капоріков, креативний директор Projector Publishing і дизайнер видань із серії «Історії українських митців».
Пропонуємо краще познайомитися з новим виданням, прочитавши уривок книги про Ніла Хасевича.
«Частина, в якій Ніл Хасевич оформлює волинські видання та знайомиться зі Степаном Скрипником»
Річка, млин, сільські будинки в далечині. Таким був дереворит Хасевича у збірці «Ватра» 1935 року, який дуже нагадував рідні місця художника, а саме урочище Глиняне* біля Дюксина. На обкладинці збірки — фігури людей навколо багаття, а всередині видання — репродукції картин Ніла Хасевича «Зима» та «Прання».
Збірник «Ватра» вийшов зусиллями учнів Рівненської української гімназії, а саме її найвищого учнівського органу «Молода громада». «Ватра» планувалась як періодичне видання — на титулі позначено «Збірник 1. Рік 1». У вступі наголошується, що це перша спроба опублікувати літературні твори учнів РУГ на широкий загал: «Із шкільних лавок, з-поза гімназіяльних стін відзивається до Вас, Шановні Читачі, молоде українське покоління». В кінці додано хроніки про організаційне життя в стінах гімназії.
У «Ватрі», між іншим, надрукували добірку поета-гімназиста Сергія Кушніренка з десяти віршів з назвою «Серпентинами життя». За кілька років Ніл Хасевич оформить обкладинку першої повноцінної збірки Кушніренка «Пружінь», але про це та про трагічну долю Кушніренка я напишу трохи пізніше.
Нілу Хасевичу починають активно пропонувати роботу над дизайном місцевих друкованих видань. У Луцьку 1936 року в його оформленні виходить декілька номерів часопису «Молоде село», який видавав Волинський союз сільської молоді. 1937-го Хасевич розробляє логотип для луцької газети «Шлях» — «релігійно-громадського часопису для народу». А з 1939 року там починають друкувати його малюнки. Достеменно невідомо, чи художник проживав у місті, можливо, він коротко приїздив. Або ж пересилав ілюстрації поштою чи передавав через когось зі знайомих.
Газету «Шлях» видавало Товариство імені Петра Могили, постійним членом президії якого був не хто інший, як знайомий Хасевича — симпатик гурту «Спокій», сенатор Степан Скрипник*. Пропоную зупинитися на цій непересічній постаті та його значенні в житті Ніла Хасевича.
На момент знайомства з Хасевичем у Варшаві у 1930-х Степан Скрипник уже був сенатором від Волині до польського сейму та активно захищав права українців у Польщі. Він усіляко сприяв діяльності гуртка «Спокій» у Варшаві та підтримував молоді українські таланти. Не забував Скрипник про Хасевича й на Волині, часто запрошуючи його до співпраці (як, наприклад, з оформленням газети «Шлях»). І логотип для дитячого часопису «Сонечко», який видавало у Рівному товариство «Українська школа» (Степан Скрипник був його головою), теж розробив Ніл Хасевич.
Крім того, Скрипник був одним з організаторів і лідерів Волинського українського об’єднання (ВУО, не плутати з УВО*), до якого долучається й Ніл Хасевич. Відомо, що 1935 року Ніл був делегатом крайового з'їзду об'єднання та виконав обкладинку до видання ВУО на вшанування смерті міністра оборони Польщі Юзефа Пілсудського.
Також Хасевич виконав написи шапок документів об'єднання.
Мистецтвознавиця та художниця Любов Крайлюк вважає, що Ніл Хасевич також виконав логотип пресового органу ВУО (зараз би це назвали власне медіа) — газети «Українська нива». Спочатку мені таке припущення здалося хибним, але вдивляючись у дивакуватий, на перший погляд, напис, починаєш бачити дедалі більше логіки в побудові літер. «…У кожному слові чергуються літери, виконані двома різновидами шрифтів — гротескним та геометризованою інтерпретацією уставу», — пише Любов Крайлюк.
Отут все ж дозволю собі уточнення. Літери не чергуються, а є єдиною цілісністю. Ефект візуальної неоднорідності виникає внаслідок відсутності контрасту в округлих формах. Це робить літери як-от -Р-, -С-, -Ь-, -В- темнішими. Можна припустити, що таким ефектом Ніл хотів підкреслити союз та мирне співіснування польського й українського народів, що їх прагнуло ВУО. Але, по правді кажучи, хто його знає, що хотів сказати автор і чи справді це був саме Хасевич.
Нагадуємо, що першим в серії «Історії українських митців» стало видання про українську авангардну художницю Олександру Екстер.
