Продовжуємо знайомити вас із новинками сучасної української прози. Цього разу в центрі уваги — романи, герої яких вирушають у подорож, зовнішню або внутрішню, і завжди знаходять щось більше, ніж передбачали. Південні міста, гірські стежки, самотність та зустріч із собою.
Ці п’ять книг від українських авторок Крістіни Нгуєн, Світлани Бєлоусової, Людмили Таран, Галини Матвєєвої та Роксолани Жаркової дуже різні за стилем, темпом і голосом, та їх об'єднує тема мандрівки, яка змінює особистість. Докладніше про видання читайте в нашій добірці.
Крістіна Нгуєн, «Я покажу тобі Ріо»
Це психологічна історія про людину, що роками ховається за фасадом вигаданого успіху. Головний герой — блогер, який ніколи не показує себе справжнього. Його простір — це онлайн-естетика, ретушовані історії та обережно керований віртуальний світ. Одного дня цей фасад руйнує зустріч із сусідською дівчинкою, що змушує його вперше подивитися на себе без фільтрів. Крістіна Нгуєн написала книгу про внутрішню втечу, що дивним чином все ж таки приводить у місце мрії. Ріо-де-Жанейро тут скоріше не конкретна локація, а стан свідомості. Водночас описи Ріо, химерний хаос і пляжі настільки конкретні та насичені образами, що створюють відчуття майже фізичної присутності. Ілюзія стає пригодою, а вигадане місто — простором особистої трансформації.
Світлана Бєлоусова, «Приходь без дзвінка»
Головна героїня книги Яна несподівано опиняється в потязі «Київ — Рахів», що прямує до Карпат. У дорозі вона знайомиться з харизматичним чоловіком, і їхнє спілкування запускає процес внутрішніх змін. У Карпатах героїня зупиняється в селі, де красиві пейзажі та місцевий побут стають дзеркалами її стану. Авторка показує, як навколишній простір може впливати на хід думок та особисті рішення. Це роман-сповідь про те, як людина повертається до себе без великих заяв, через випадкові розмови, свіже повітря й тишу гір. Епізодичність структури лише підкреслює плинність емоційної мандрівки. Це історія про те, як дорога змінює, а подорож закінчується не там, де планувалося, а там, де насправді потрібно опинитися.
Галина Матвєєва, «Ключ соль»
Це роман про харківських музикантів — скрипаля Семена та піаністку Інну. І хоча тут немає далеких подорожей, книга відчувається як суцільна мандрівка у часі, звуках і спогадах. У кожному розділі своя інтонація: герої згадують, грають, сваряться, слухають, прощають. І сам Харків тут — не просто локація, а простір емоцій, тиші, ритмів. «Ключ соль» — це історія про втрати й збереження, а ще про музику як мову почуттів і життя, яке звучить у мажорі та мінорі. Це книга про внутрішню подорож, написана мовою музики. Її варто читати повільно, наче слухаєш улюблену платівку.
Людмила Таран, «Обійми»
«Обійми» — це мозаїка жіночих голосів, спогадів і спроб бути поруч: із собою, з іншими, з минулим. Героїні проживають буденність, але з глибокими роздумами про стосунки, втрати й час. Тут немає гучних подій, але багато заглиблення та внутрішніх монологів, які відкривають приховані сенси історії. Це не класична роуд-сторі, а саме та внутрішня подорож, яка починається з простого жесту або звичної розмови на кухні. Людмила Таран точно працює з паузами, напівтонами та відтінками. Її проза — глибока, камерна, але з відкритим фіналом. Це мандрівка до себе крізь побут і мову.
Роксолана Жаркова, «Розсипані кордони»
«Розсипані кордони» — це збірка короткої прози, в якій героїні стикаються з досвідом втрати дому, ідентичності, опори. Історії відбуваються у перехідних просторах: на вокзалах, у готелях, у нових містах — і в кожному з них героїня шукає опору або себе. Це подорожі не заради пригод, а заради збереження: свого голосу, внутрішньої рівноваги, мови, зв’язку. В основу цієї книги лягли історії реальних людей, здебільшого жінок, яких авторка зустрічала в Україні та за кордоном. Книга нагадує, що нерідко дорога — це не про втечу, а про повернення до себе.
Текст: Марина Яцкевич
