В Українському домі 1 березня відкриється виставка на межі інновацій та мистецтва, що реалізується агенцією та ГО Port of Culture у співпраці з «ООН Жінки в Україні». В рамках експозиції «Випадкові події» відвідувачі побачать спільні проєкти десяти науковиць та десяти художниць.
Протягом місяця вони працювали в лабораторії, досліджуючи нові форми співпраці та розмірковуючи про глобальні виклики сьогодення: ядерну безпеку, ризики технологічного розвитку, зміну клімату та відповідальне використання ресурсів, а також про тілесність та інклюзивність. Виставка «Випадкові події» спрямована на встановлення зв’язків між галузями мистецтва та інновацій, створення інтегрованого простору для жінок, які продовжують жити й працювати в Україні.
Напередодні запуску проєкту ексклюзивно для Harper's Bazaar Ukraine одна з його кураторок — Катя Тейлор написала колонку, в якій розмірковує про історію та жіночий рух, видатних науковиць і художниць, імена яких недостатньо відомі, про значення експозиції «Випадкові події», важливість освіти та інституційної підтримки.
Українська науковиця Світлана Краковська
Жінки в науці й мистецтві, які створюють зміни
Давайте чесно, скільки імен українських науковиць ви знаєте? А художниць? Чи чули ви колись про Зоре Аблямітову? Кримськотатарська вчена в галузях біохімії та морської біології досліджувала, як хімічний склад масових організмів Чорного моря змінюється залежно від умов середовища, пори року, віку та фізичного стану. Цікаво, чи не так?
Чи стикалися з творчістю Галини Зубченко? Художниця й громадська діячка, вона була активною учасницею руху шістдесятників, однією із засновниць Клубу творчої молоді Києва, який боровся за відродження української мови й культури, відновлення перерваної модерністської лінії у мистецтві. Зубченко разом зі своїм чоловіком Григорієм Пришедьком у 1970-х роках створила низку монументальних мозаїк на корпусах наукових інститутів Києва. Ви точно їх памʼятаєте, бо сьогодні ми багато говоримо як про мозаїку, так і про монументальне радянське мистецтво. Але чи ми насправді знаємо когось окрім Алли Горської, яка аж до виставки в Українському домі минулого року була насправді невідома широкій аудиторії?
Чому ми не вивчаємо ці імена глибше, не досліджуємо і не пишаємося ними? Можливо, тому, що немає такої звички. Не було знання про них. Ми не вивчали імена цих жінок в школах, нам не розповідали про них батьки. Фактично в нас не було шансу дізнатися про них більше. У межах виставки про жінок в науці та мистецтві «Випадкові події» ми хочемо розповісти історії видатних жінок, чиї твори й досягнення представлені в експозиції. Це можливість не лише побачити їхню роботу, а й відчути натхнення від їхнього шляху.
Українська науковиця Зоре Аблямітова
Колись нам розповідали, що історія науки й мистецтва — це історія чоловіків, насправді, як і в багатьох інших галузях. Жінки? Вони були на периферії, їхні імена рідко з’являлися в підручниках, їхні відкриття часто підписані чужими іменами, їхня творчість — або проігнорована, або зведена до «жіночої тематики». Проте час змінюється, і нині ми бачимо цих жінок, говоримо про них і робимо їхню працю видимою. Але чи достатньо цього?
Щоб зрозуміти сьогоднішній ландшафт, варто зазирнути в минуле й усвідомити, що саме завдяки жіночому руху XX століття жінки змогли здобути своє місце в науці та мистецтві.
У 1900 році в Тернополі виникає «Жіноча громада», яка стає першим масштабним жіночим рухом в Україні. У 1917-му жінки отримують виборче право в УНР, а згодом і в Польщі. Українські науковиці на початку XX століття починають прориватися крізь патріархальні структури та робити неабиякі успіхи. У 1926 році українська геофізикиня Зінаїда Аксентьєва була однією з перших жінок, які досліджували, як і чому змінюється положення земних полюсів. 1955-го українська програмістка і кібернетикиня Катерина Ющенко створює одну з перших мов програмування, а у 1969-му українські астрономи Світлана Герасименко та Клим Чурюмов відкривають комету, яка згодом стане ціллю космічної місії міжнародного проєкту Європейського космічного агентства «Розетта».
Оксана Чепелик, «Двійня»
Але попри ці досягнення, жінкам усе ще доводилося боротися за своє місце як у науці, так і в мистецтві, тому наші героїні є скоріше виключенням. У 1960-х Алла Горська, Галина Зубченко, Ада Рибачук буквально ламали систему, створюючи монументальні роботи, що виходили за межі офіційного мистецтва. Проте їхні роботи зазнавали жорсткої цензури, а у випадку Горської навіть політичного переслідування.
Попри розширення можливостей, жінки в науці та мистецтві продовжували стикатися з численними бар’єрами. У 1997–1998 роках українські жінки-науковиці вперше беруть участь в антарктичній експедиції. І це можна було б вважати проривом, проте з 1998 до 2018 року жодна жінка не була включена до складу річної експедиції на станції «Академік Вернадський». Ми говоримо не про якесь давнє минуле — це наш час.
Здається, що сьогодні жінки можуть бути будь-де — у наукових лабораторіях, у музеях тощо. Але чи означає це, що ми подолали всі бар’єри? За даними Національної академії наук України, станом на 2022 рік серед 189 дійсних членів (академіків) лише п'ятеро були жінками. А в шкільних кабінетах хімії, фізики та біології й досі висять портрети лише чоловіків.
На цю тему художниця Ксенія Гнилицька створює іронічний і водночас надзвичайно важливий проєкт «Альтернативне жіноцтво в історії».
Ксенія Гнилицька, «Альтернативне жіноцтво в історії»
Гнилицька пропонує серію портретів, стилізованих під класичні зображення науковців зі шкільних класів, але замість традиційних чоловічих постатей тут з’являються жінки, яких історія або забула, або не визнала. Наприклад, Олена Стохастична, скіфська композиторка, яка у VIII-VII столітті до н. е. заснувала стохастичну музику, що базується на випадковості. Або Тайра Немилосердна (185-115 рр. до н. е.), яка була воїнкою й стратегинею, здійснила культурну експансію Середземномор’я та заснувала перші шпиталі.
Здається, що в мистецтві ситуація трохи краща, ніж в науці, бо це ж творча сфера, а творчість — це «жіноче» заняття. Але і тут сотні, та що там, тисячі років панували чоловіки. Наприклад, мистецький ринок досі залишається нерівним: картини художників-чоловіків продаються дорожче, їхні кар’єри розвиваються швидше. У статті «Чого варта її робота» згадують, що найдорожчий мистецький твір, створений жінкою, — «Біла квітка №1» Джорджії О’Кіф — був проданий за $44,4 мільйона у 2014 році. Якщо порівняти, найдорожчий проданий твір чоловіка-художника — «Спаситель світу» Леонардо да Вінчі — обійшовся покупцю в $450 мільйонів у 2017 році.
Візуальна культура довгий час вибудовувалась як чоловіча, і, навіть коли на виставках з’являється більше жінок, доступ до фінансових ресурсів та впливових платформ залишається нерівним. Ця боротьба триває ще з 1970-х років, коли художниці та активістки почали відкрито говорити про системну гендерну нерівність у мистецтві.
Ксенія Гнилицька, «Альтернативне жіноцтво в історії»
Яскравим прикладом цього стала перша акція Guerrilla Girls у 1985 році, коли анонімна група художниць вийшла з протестом проти Музею сучасного мистецтва (MoMA) в Нью-Йорку. Приводом стала виставка An International Survey of Recent Painting and Sculpture, на якій зі 169 представлених митців лише 13 були жінками. Відтоді Guerrilla Girls проводять провокаційні акції, а їхні постери вже стали мемами. Найвідоміший з них «Чи повинні жінки бути голими, щоб потрапити в музей?» (1989). На плакаті написано, що менше ніж 5% художників у відділі модерного мистецтва Метрополітен-музею — жінки, тоді як 85% оголених зображень у мистецтві — це жіночі тіла.
Цей дисбаланс у репрезентації жінок у мистецтві залишається актуальним і сьогодні. Художниці продовжують не лише працювати в системі, що історично виключала їх, а й переосмислювати цю реальність. Коли українська мисткиня Оксана Чепелик створює свої проєкти на межі мистецтва та науки, вона не просто експериментує, а говорить про ті ж самі проблеми невидимості й виключення, які десятиліттями залишаються непоміченими.
Як ми можемо змінити ситуацію? По-перше, ми повинні знати імена цих художниць і науковиць, розповідати їхні історії, робити їх видимими. Освіта, культурна політика, інституційна підтримка мають бути орієнтовані не лише на символічне представлення жінок, а й на рівний доступ до ресурсів.
Саме це стає ключовим фокусом виставки «Випадкові події», що відкриється 1 березня в Українському домі. Її куратори досліджують, як переплітаються наука і мистецтво, як мисткині черпали натхнення в наукових відкриттях, а науковиці — у творчості. Важливою темою виставки стає повернення втрачених імен — жінок, чий внесок у науку і культуру був незаслужено забутий або недооцінений.
Текст: Катя Тейлор
