У світі мистецтва існує особливе місце, де уява та реальність перетинаються, створюючи унікальні твори. Це місце — мистецька майстерня. Для багатьох митців це не просто робочий простір, це місце сили, де розгортається справжня магія емоцій та творчості. Саме тут з’являються ідеї, випробовуються нові техніки та матеріали, саме тут мазок за мазком створюються майбутні витвори мистецтва.
Ми пропонуємо відчути пульс сучасного мистецтва, занурившись у світ майстерень сучасних українських мисткинь, досліджуючи як унікальність кожного простору відображає індивідуальність своєї господарки.
Спеціально для Harper’s Bazaar Леся Пахарина поспілкувалася з художницями, розпитала про ідеальний день в майстерні та ритуали, які його супроводжують, дізналася що надихає мисткинь на нові звершення та як переплітаються внутрішній стан та зовнішнє середовище, формуючи неповторні художні образи.
Дзвіня Подляшецька
Читати інтерв'ю з Дзвінею для Art Department
За останні 5 років я працювала у 10 різних майстернях: 4 у Львові та 6 в Австрії. Майстерня чимось схожа на людину — кожна зі своєю історією, настроєм та атмосферою. Коли я змінюю майстерню, кожного разу починається новий унікальний період мого дивного, а також дивовижного життя.
Для мене моя майстерня — це другий дім. Це таке місце, де я можу сховатись від шумного міста, яке постійно кудись поспішає, це місце, яке обіймає та зігріває мене як тільки я переступаю поріг. Місце, де немає часу, це інший вимір, де панує любов, спокій та натхнення.
Майстерня — це не просто про роботу, а про кожного разу новий світ, де я можу творити свою власну реальність.
Люблю тихі ранки у майстерні з кавою та книгами про мистецтво. Люблю обідню пору за можливість малювати і паралельно підтанцьовувати, слухаючи на повну гучність старий добрий рок чи класику. Люблю пізніми вечорами створювати роботи слухаючи аудіокниги чи подкасти. Просто люблю це місце.
Лера Деркач
До того як я почала працювати в теперішній студії, я малювала великі полотна вдома, на підлозі. Картини займали майже весь вільний простір, через що було достатньо складно працювати. У квартирі я відчувала, що не можу повністю насолодитися процесом.
Я працюю брудно, експресивно. Люблю розливати фарбу, кидатися нею, багато малюю вугіллям, постійно щось вирізаю. Коли я малюю, то думаю лише про картину, фарба летить в різні сторони, і я не замислююся про те, що можу щось забруднити.
Квартира, звісно, не підходила для такого типу роботи. Щодня я мріяла про місце, в якому буду повністю вільно творити все, що заманеться. І зараз, коли в мене, зрештою, є майстерня, я на сьомому небі від щастя. Нарешті відчуваю себе повністю вільною, відчуваю, що простір мене не обмежує і я можу втілювати у життя всі свої ідеї.
Перший час, коли в мене зʼявилася студія, і навіть тепер я постійно ловлю себе на думці: «Боже, невже це моє життя?! Вау!» Я думаю, що майстерня — це, звісно, не найголовніше, що є в житті художника. Якщо в мене буде щось, чим можна малювати, і щось, на чому можна малювати, — це вже буде великою радістю для мене. Проте я збрешу, якщо скажу, що власна студія не надає тобі набагато більше можливостей.
Я не можу концентруватися, коли дуже шумно і багато чужих думок у просторі. Тому для мене дуже важливо, щоб у студії було мінімум людей.
Студія — це храм, в якому є специфічна атмосфера, яку ніхто не має права порушувати.
Для мене ідеальний день у студії — це будь-який день у студії. Деякі дні бувають не дуже продуктивними, я можу прийти, зробити лише кілька справ або просто просидіти весь день, дивлячись на картини. І такі дні теж повинні бути. В них я вчуся не менше, іноді навіть більше, ніж в суперпродуктивні дні. В такі дні я відпочиваю або аналізую роботи, мені приходять нові ідеї.
Для мене в студії не буває неідеальних днів.
Соломія Зеленська
Читати інтерв'ю з Соломією для Art Department
Памʼятаю, як раніше, щоразу проїжджаючи повз велике складське приміщення з великими вікнами, яке я бачила здалеку, в думках було «Ось там би мати майстерню». Рік тому, у березні, ми заїхали в нашу майстерню саме в цьому приміщенні.
Коли я туди зайшла вперше, це було надзвичайно сіре та холодне місце, але сумнівів не було, це було саме те, що нам потрібно. Нашу майстерню ми орендуємо спільно з чоловіком і на початку планували обʼєднати художню майстерню та його робоче місце для написання музики.
В першу чергу ми перефарбували стіни у білий колір, купили два великі килими, диван, відреставрували крісла та великий стіл, який знайшли на заводі. Придбали програвач та колонки, власноруч зробили два стелажі та тумбу під програвач.
Я вважаю, що майстерня має надихати на творчість, тож для мене було важливо організувати простір так, щоб це було місце як для роботи, так і для душі. Я з легкістю можу приїхати сюди послухати музику, випити кави, просидіти весь день на дивані та нічого не робити, тут я почуваюся як удома.
Мені подобається, що тут є багато простору, світла і дуже тихо. За вікном лише легкий шум поїздів, що проїжджають повз, і віддалений шум машин. Іноді по підвіконню пробігають білки, яких я намагаюся нагодувати горіхами.
Моє улюблене місце в майстерні — це зона відпочинку. Сидячи на дивані, можна слухати музику з програвача та дивитися на дерева за вікном. Влітку це велика зелена стіна, осінню — листя змінює колір на яскраво-жовтий, взимку — засніжені дерева.
Мій ідеальний день у майстерні — приїхати зранку, коли ще можна застати трошки сонця, приготувати каву, посидіти годину перед роботою та насолодитися тишею. Малювання, обід, кава, іноді я можу навіть подрімати тут на диванчику.
Близько восьмої вечора я залишаю майстерню, і наступного дня все спочатку.
Лілія Небера
Моєю першою майстернею була маленька кімната, яку я знімала в Одесі на «Фабриці». Море, старі стіни, у сусідніх майстернях були студія кераміки, миловаріння і вокальний клас — це було чудово. Іноді проводились якісь івенти й концерти. Обожнюю цей шалений вайб творчості і стилю. У дворі завжди щось пиляли, майстрували, кипіло життя і це все ще більше надихало і давало енергію для мистецтва.
Згодом, через часті обстріли порту, я стала почувати себе там небезпечно, кожна хвилина відчувалась тривожно. Тож, на жаль, прийшлось переїхати у більш безпечне місце. Тепер у мене домашня майстерня, наразі у стані ремонту.
У домашній майстерні є і плюси, і мінуси: з одного боку, більше свободи і простору, можна зробити так, як я захочу, а з іншого — не так легко боротися з прокрастинацією, коли це не окреме місце, куди ти приходиш працювати. Люди, що працюють з дому, мене зрозуміють. Іноді буває важко зібратись з думками і не відволікатись.
Майстерня для мене — дуже важливе, комфортне місце, де краще думається, можна дати собі свободу, творити, танцювати, фотографуватися, а також збирати друзів.
Завжди хочеться запросити до себе людей у майстерню, показати і розказати про нові картини та ідеї. Я вважаю, щоб краще пізнати художника, треба прийти до нього в майстерню.
Простір майже завжди корелює з художньою мовою художника, з тим, як він сприймає світ.
Алекса Агієнко
Читати інтерв'ю з Алексою для Art Department
Моя маленька затишна студія розташована в самому центрі району Золотих Воріт. Хто був у Києві, той знає, що тут приємно знаходитись із самого ранку, бо є багато місць для сніданків, а ввечері можна прогулятися по Рейтарській і зустріти багато друзів та випити вина.
Почну з того, що знайшла її, чи то вона мене, з першої спроби 2 роки тому, вже під час повномасштабної війни. Перше оголошення, перший перегляд — і вона стала моєю. Маленька бабусина квартирка після прибирання стала світлим милим приміщенням для натхнення.
У мене є два відкриті балкони, які обвиває дикий виноград, тому там ну дуже приємно сидіти чаювати або просто відпочивати.
Картини в мене достатньо великі, тому в кімнаті поміщається не більше чотирьох полотен, але мої кольорові роботи та сонечко, яке тут з самого ранку, робить студію дуже затишною.
Все дуже мобільне та пересувне, тому дуже часто роблю перестановки. Ненавиджу одноманітність.
Мій ідеальний день — це кава з кавʼярні напроти. Не знаю, що пахне сильніше — масляні фарби чи чорна кава зранку. Бажано, щоб це був сонячний день. Вмикаю музику під настрій — або рок, або якийсь драйвовий фанк, і ось я вже танцюю над полотнами.
Малювання — це як їзда на мотоциклі або вільне падіння з парашутом: ти ні про що не думаєш, коли малюєш, ти розливаєшся в процесі. Я обожнюю цей стан. Ти можеш втекти у свій власний світ, де можна бруднитись, бавитись, і ніхто тобі за це нічого не зробить.
Це абсолютно точно моє місце сили, тому тут часто можна знайти живі квіти, скейт або платівки. Думаю, скоро зніму старі шпалери, і це додасть студії ще більше шарму з потертими стінами.
Я мрію про великий світлий ангар, але ось ця, моя перша київська студія — така особлива — назавжди залишиться в серці.
Наталія Брічук
Майстерня — це місце, де я відчуваю себе вільною. Я часто вмикаю музику і танцюю або співаю, поки чекаю, щоб висохло полотно. Я дуже люблю купувати квіти для майстерні, приносити книги, люблю, коли до мене хтось приїздить з інших міст, щоб побачити місце, де я працюю, — це завжди цінно.
Обожнюю, коли сонце заливає майстерню і я чую, як співають птахи. Зараз просто ідеальні червневі дні.
Ідеальний день у майстерні — це знати, що мене чекають нові матеріали для роботи, які я тільки-но купила. Принести свіжі квіти, полити вазони; знати, що полотно, над яким я працюю, вже на фінальній стадії, увімкнути музику і закінчити його.
Ліза Обуховська
Читати інтерв'ю з Лізою для Art Department
Цікавим моментом стало те, що три роки тому в мене з'явилася нав'язлива ідея мати власну студію, де я могла б малювати. До цього я переважно займалася графічним дизайном та дизайном одягу. І ось буквально через дуже короткий час мої друзі, які шукали приміщення для своєї діджей-школи, допомогли мені знайти майстерню. Вони випадково натрапили на це приміщення і запропонували його мені. Коли я вперше увійшла всередину, то зрозуміла: це саме те місце, де я зможу реалізувати свої творчі ідеї.
Цей досвід ще раз підтвердив для мене, що наші думки можуть матеріалізуватися, варто лише щиро вірити у свої мрії та прагнути до їх здійснення.
Моя майстерня розташована недалеко від центру міста, дому та «Епіцентру», тобто ідеальне розташування. Для мене вона більше, ніж просто місце для роботи, це місце, де творча енергія народжується з хаосу.
Вона не має сучасного ремонту чи ідеально гладких стін. Навпаки, тут панує атмосферний безлад. Цей простір наповнений різними речами, які можна зносити сюди без жодних обмежень — від мішка з синтепоном і великих картонних гільз до випадково знайдених предметів, що можуть ніколи не знадобитися, але краще, коли вони є під рукою. (Сміється. — Прим. ред.)
Це місце, де можна дозволити собі свободу, не переймаючись, що фарба потрапить на стіни чи підлогу.
Моя майстерня — це невеликий простір, але в ньому є велике вікно. Зазвичай я працюю в другій половині дня і ввечері, коли сонце заходить, його відблиски від вікон будинку навпроти створюють у моїй майстерні якусь магію світла й тіні. Дуже люблю цей час.
Ідеальний день у майстерні — це день, коли робота мене настільки захопила, що я не відволікалася на соціальні мережі та інші речі. Це день, коли я відчувала потік творчості, а час пролетів непомітно. У такий день я виходжу з майстерні десь пізно ввечері, трохи втомлена, але задоволена, що день пройшов недаремно.
Міра Бачкур
Першою повноцінною майстернею, яка значно допомогла моєму розвитку, розумінню, яка це цінність — мати таку схованку для пошуку своєї мови, було приміщення у Львові на заводі РЕМА. Воно слугувало майстернею, домом, а іноді й виставковим простором для інших — Zefirina. (Галерея сучасного мистецтва у Львові. — Прим. ред.)
Раніше я думала, що ніколи не покину його — у ньому багато світла, велика площа, щоб привести його до ладу, потрібно було докласти неймовірних зусиль. Я памʼятаю, як уперше туди зайшла і побачила краєвид з вікна: цей індустріальний пейзаж був мрією. Памʼятаю, коли друкарня видала мені 300 кг поліграфічної фарби, це був подарунок мого колекціонера.
Тепер я розумію, що моя майстерня — це я, незалежно від того, куди я їду чи як фізично змінюю простір. Воно починає змінюватися від взаємодії зі мною.
Я завжди асоціюватиму майстерню з образом моєї мами, яка сидить у довгому темному коридорі. Через відкриті двері майстерні на неї падало дуже кінематографічне світло, коли вона чистила старий паркет, який ми пізніше поклали в приміщенні. Це був такий гарний кадр цієї монотонної роботи. Я просто поставила камеру і зняла це, тепер маю чотиригодинне відео цього процесу, що є найпрекраснішим, що в мене є. Думаю, це одна з кращих моїх робіт.
За ці понад десять років роботи простори та їхні супутні історії змінювалися. Я могла б говорити про них годинами, але насправді це місце — сховок. Я закриваю двері й не впускаю нічого непотрібного, але вікно у світ залишається відкритим для спостереження. Ідеальний день. (Посміхається. — Прим. ред.)
Насправді всі дні ідеальні, навіть якщо я не пишу, а лише думаю, намагаюся щось вловити. Але, безумовно, коли відбувається робочий процес, особливо коли я експериментую з новими матеріалами або змінюю свій підхід до них, це направляє і диктує, який вигляд матиме картина. Це така ілюзія контролю, і вона заворожує, просто цікаво, у що воно виллється.
Найкраще — це бачити життя, помічати, здавалося б, неважливі речі, і з цих маленьких спостережень у свідомості народжується щось дуже суттєве. Ви ніколи не знаєте, що може привести вас до нової роботи.
