Уявіть простір, де можна зупинитися і відчути тепло та спокій. Тактильні виставки — це більше, ніж просто експозиції. Вони запрошують взаємодіяти: торкатися та фізично відкривати нові сенси. У цих просторах люди знаходять важливе для себе — від необхідного сповільнення до натхнення та підтримки. Такі проєкти не лише про знайомство з мистецтвом, а й про відновлення зв’язків, особистих і спільних.
Для українців, які сьогодні знаходяться під постійним тиском, такі простори мають особливу цінність. Вони стають місцем зустрічі, де людина може відчути себе почутою. Тут стираються бар’єри й народжується емпатія.
Коли та як виникли інтерактивні виставки
Забудьте про звичні музеї, де експонати розміщені на відстані, — мистецтво тут не лише для очей, а й для рук, адже тактильні виставки дозволяють відчути його через дотик. Перші експерименти в цьому напрямку розпочалися ще у XX столітті в Європі та США. Їх основна мета полягала у забезпеченні доступності експонатів та культурних об’єктів для людей із вадами зору.
Свідченням втілення мрії у реальність стала виставка «Touch The Prado» в Музеї Прадо у 2015 році. За допомогою 3D-друку тут створювали тактильні копії картин, що дозволяють людям з вадами зору «бачити» мистецтво через дотик, зберігаючи кольори та композиції оригіналів. Серед картин, які тепер можна відчути руками, «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі, «Парасоля» Франсіско Гої та «Не торкайся мене» Антоніо да Корреджо (що досить іронічно).
Ініціатива стала важливим поштовхом для розвитку подібних проєктів в інших музеях світу. Наприклад, ініціативи Touch Gallery в Луврі або Hands on the Wall у Сантьяго активно використовують дотикові панелі та аудіогіди, що дають змогу різним людям, зокрема глядачам з інвалідністю, інтегрувати мистецтво у своє життя.
Інші установи, такі як Канадський музей прав людини у Вінніпезі, запровадили інклюзивний дизайн з тактильними картами та турами, що дозволяють людям з вадами зору пізнавати мистецтво через дотик і звук. Пам’ятаєте, як наглядачі в музеї часто уважно за вами спостерігали й голосно зазначали «Експонати руками не чіпати»? Цього ви точно не почуєте в Національній галереї Праги, адже завдяки VR-досвіду Touching Masterpieces відвідувачі взаємодіють з відомими скульптурами через тактильні рукавички. Детальніше про цей досвід можна почути в інтерв’ю на YouTube.
Монтаж виставки «Структури взаємности»
Міжнародні приклади інклюзивних та інтерактивних музеїв надихнули на розвиток подібних ініціатив і в Україні. У Києві та Львові почали представляти відвідувачам експозиції, що дозволяють не лише спостерігати, а й активно взаємодіяти з мистецтвом. Доведено, що творчі практики, особливо в межах арттерапії, допомагають знижувати рівень стресу і тривожності, та сприяють процесу зцілення. Наприклад, організація A Window Between Worlds понад 25 років проводить арттерапевтичні майстер-класи для жертв насильства, де творчість стає способом звільнення від болю. Завдяки цим активностям учасники можуть не лише висловити свої емоції, а й знайти внутрішні сили для відновлення.
Три українські проєкти, про які варто знати
Кожна з представлених експозицій має свій унікальний підхід і місію та виникла у відповідь на потребу суспільства в емоційній підтримці.
Виставка «Структури взаємности»
Цьогорічна експозиція в Jam Factory Art Center у Львові — важливий крок у процесі розвитку соціального мистецтва. Виставка акцентує на концепції взаємної підтримки, зокрема через інсталяції, з якими можуть взаємодіяти відвідувачі. Кураторками проєкту виступили Катерина Ботанова, Ілона Демченко та Ксенія Малих. Кожен артоб’єкт на виставці функціонує в поєднанні з іншими. Відвідувачі можуть не лише спостерігати за ними, а й брати активну участь у процесі, відчуваючи залученість.
Інтерактивний простір «Теплі зв'язки»
У Національному музеї Тараса Шевченка відкрили простір, який задумувався як емоційно безпечне середовище. Тут відвідувачі мають змогу взаємодіяти з м’якими артоб’єктами, які можна обіймати чи одягати на себе, фокусуючись на відчутті тепла та затишку. Це інтерпретація теми безпеки та емоційної рівноваги в умовах війни й соціальних потрясінь. Відвідувачам пропонують розташуватися на м'якій ковдрі в центрі простору, сховатися у величезному коконі, що звисає зі стелі, чи обгорнутися шубою, створеною з іграшок. Окрім того, у глядачів є можливість самостійно доповнити ілюстрації Олександра Грехова.
У цьому проєкті представлені роботи українських художників, які через свої інсталяції говорять про важливі емоційні стани. Мисткиня Василина Буряник створила великі кокони, у яких можна сховатися, ніби повертаючись у часи безтурботного дитинства. Леся Патока, відома завдяки своїй роботі зі сценічними образами, зшила ковдру та шубу з іграшок, а Олександр Грехов відтворив шість історій людей, які пережили війну, підкреслюючи їхню стійкість і силу. Доповнюють експозицію гармонійні звуки міста, що передають атмосферу Києва, — проєкт реалізував Олег Шпудейко. Відвідати виставку можна до 15 грудня.
Виставка «Картини, що оживають»
Експозиція, організована музеєм «Третя після опівночі» у Львові. Відвідувачі можуть торкатися тактильних копій знаменитих картин, наприклад «Катерини» Тараса Шевченка чи роботи «Звір» Марії Примаченко, отримуючи новий досвід. Взаємодія з об’єктами відбувається в умовах повної темряви, а екскурсію проводить незрячий гід. Програма складається з двох частин. Перша — це дослідження живопису на дотик, а друга — навчання письма шрифтом Брайля, розшифровка тематичних послань та інші інтерактивні активності.
Мета проєкту — створити рівні умови для всіх учасників, сприяти єдності в суспільстві та забезпечити доступ до культурних проєктів для людей з інвалідністю. В умовах війни ініціатива є особливо актуальною, адже відповідає на запит інтеграції та підтримки постраждалих, вчить суспільство чути їхні потреби та реагувати на них.
Майбутнє інтерактивних просторів: японський, німецький та британський підходи
Різні країни по-своєму формують майбутнє інтерактивного досвіду в мистецтві та дизайні, враховуючи при цьому свою історичну спадщину, технологічний прогрес і культурні особливості. Ознайомимося з прикладами найяскравіших проєктів.
«Кімната знищення» від Яйої Кусами
Уявіть ідеально білу кімнату — білі меблі, стіни, світильники, що випромінюють холодне біле сяйво. Стерильний простір поступово оживає, наповнюючись кольоровими наліпками, які залишають відвідувачі. З часом кімната перетворюється на яскраву мозаїку, що пульсує барвами. Простір під назвою Obliteration Room, або «Кімната знищення», вперше з’явився у 2002 році й протягом наступних 15 років залишався одним із найулюбленіших проєктів Кусами.
Він відображає особисті переживання авторки. Її знамениті крапки з’явилися через дитячі галюцинації, які транслюють «самооблітерацію» — стан, коли людина відчуває, що її особистість зникає та стирається. Крім того, Obliteration Room став своєрідним способом терапії, допомагаючи людям позбутися стресу та відчути себе частиною творчого процесу.
Цікаво, що кожна інсталяція Obliteration Room наповнена локальними предметами — меблі та побутові речі збираються завдяки пожертвам з місцевих спільнот. Наприклад, під час виставки в Клівленді у 2018 році меблі надавали самі мешканці міста. Це робить проєкт ще ближчим до глядачів, адже вони взаємодіють зі знайомими предметами, які стають частиною мистецької практики. Яйої Кусама свідомо відмовляється від традиційних концепцій музейного простору, перетворюючи його на місце, де кожен стає співтворцем.
Міжнародний проєкт IKONO у 5 містах світу
IKONO — це унікальний міжнародний проєкт, представлений у таких містах, як Мадрид, Рим, Барселона, Відень, Будапешт, Копенгаген і Берлін. Кожна локація має свою концепцію та експонати, але особливу увагу привертає IKONO в Берліні. Цей інтерактивний музей розташований у самому серці міста — на Александерплац. Він пропонує відвідувачам 14 захопливих кімнат, створених для занурення у світ мистецтва, де поєднуються елементи гри та сучасних технологій.
Назва IKONO ідеально передає суть проєкту. Вона асоціюється з іконами, символами та образами, які стають ключовими елементами простору. Кожна з кімнат пропонує свої унікальні та еклектичні світи. Однією з найяскравіших локацій є Motherboard Arcade (Аркада материнської плати), де відвідувачі можуть випробувати свої ігрові навички в науково-фантастичній аркаді, що переносить у світ 8-бітних ігор. Кімната Infinity Balloons, своєю чергою, заповнена кульками, А Yococho Alley (Алея Йокочо) запрошує гостей на вулицю, натхнену магічною енергією Сходу та оздоблену традиційними японськими елементами.
Інтерактивний простір «Парадоксальний музей Лондона»
Інтерактивний музей Paradox Museum London відкриває перед відвідувачами неймовірний світ оптичних ілюзій і парадоксів. Проєкт Paradox Museums має філії в таких містах, як Париж, Маямі, Стокгольм, Берлін, Барселона, Лас-Вегас, Нью-Джерсі, Шанхай, Лімасол, а тепер і Лондон. Розташований у самому серці британської столиці, музей складається з 25 захопливих кімнат.
Однією з найпопулярніших локацій є Zero-Gravity Room (Кімната нульової гравітації), де відвідувачі можуть відчути себе в невагомості. Також тут є Ames Room (Кімната Еймса), де гості стають маленькими або великими, ніби потрапили на божевільну чайну вечірку. Крім того, музей славиться своєю колекцією тематичних кімнат, таких як London Underground (Лондонське метро), де представлені експонати, натхнені знаменитою підземкою. Особливістю музею є створення ефектних фотозон у кожній локації.
Виставка «Органи чуття: Дизайн поза межами зору»
The Senses: Design Beyond Vision — це виставка, яка відбулася у 2018 році в музеї Smithsonian Design Museum у Нью-Йорку. Вона представила новаторський підхід до дизайну, орієнтуючись на мультисенсорні досвіди, що включають не лише зір, а й інші органи чуття. Виставка продемонструвала, як дизайн може впливати на тактильні відчуття, слух та смак відвідувачів.
Експонати, як-от ароматичні шпалери Cherry Forever Майкла Анджело, що містять мікрокапсули з ароматними оліями, створювали яскравий сенсорний досвід. Для того, щоб об'єкти не пошкодились, музей використовував спеціальні зразки. Це дозволило зберегти інтерактивність виставки, одночасно захищаючи експонати. Для поціновувачів м'якості та текстильних об'єктів розробили спеціальну подушку ostrichpillow. Її можна було надіти на голову і полежати, уникаючи зайвого освітлення.
І звісно, важко оминути увагою улюблений десерт поціновувачів солодкого — шоколадні плитки від Compartes. Їхній аромат швидко наповнював зал, і відвідувачі не могли встояти перед спокусою скуштувати їх. Однак, щоб зберегти привабливий вигляд плиток і не провокувати бажання з'їсти їх, команда музею покрила їх спеціальним клеєм. Це рішення дозволило зберегти естетичний вигляд шоколаду та уникнути порушення цілісності експозиції.
Текст: Діана Цимбал, комунікаційна менеджерка агенції Port of Culture
