Наївні мозаїки, що прикрашали архітектуру міст України в період з 1950-х до 1990-х років, являють собою унікальний культурний феномен, який поєднує в собі мистецькі та історичні цінності. Ці мозаїки стали невіддільною частиною міського ландшафту, втілюючи дух свого часу і відображаючи багатогранність радянської епохи. Незважаючи на те, що багато з цих творів мистецтва були створені під впливом державної ідеології, вони зберегли свою естетичну та художню самобутність, перетворюючи звичайні міські простори на справжні галереї просто неба.
Традиція створення мозаїк набула особливої популярності в Україні в середині XX століття, коли соціально-політичні зміни стимулювали розвиток нових форм мистецтва та архітектури. Історія української культури потребує перегляду та розширення визначення національної спадщини XX століття, що дозволить переосмислити усталений історичний наратив. Хоча багато українських митців належали до Спілки художників України, вони винаходили та використовували різноманітні стратегії виживання в радянській мистецькій системі, обходячи її ідеологічні обмеження.
Звенигородка, Черкаська область. Універмаг
Створення мозаїк, які були менш контрольованими, ніж живопис, стало однією з таких стратегій. Тому наївні мозаїки, виконані з різноманітних матеріалів, відображали не лише офіційні радянські мотиви, але й елементи народного мистецтва та індивідуальну творчість авторів, невідомих та невизнаних художників.
Ці роботи, розташовані в місцях, які не приваблюють широкої публіки, здебільшого залишаються не атрибутованими і, ймовірно, такими й залишаться. Також можна припустити, спираючись на їхній вигляд, що вони були створені місцевими жителями, які не мали «професійної художньої освіти». Таким чином, ці мозаїки є проявом любові мешканців до своїх місць проживання. Сьогодні ці мозаїки є не лише важливими історичними артефактами, але й невіддільною частиною ідентичності українських міст.
Маріуполь, Донецька область. Кафе «Ілюс»
«Водночас мозаїки фіксують крихкість монументального мистецтва, яке, як чипси, зрештою перетворюється на крихти на дні пачки»,
— зазначає головний редактор видавництва ist publishing Борис Філоненко.
Збереження та реставрація наївних мозаїк є важливими завданнями для сучасних архітекторів, митців та громадських активістів. І це та тема, яку варто постійно підіймати в публічному просторі. Так і зробило українське видавництво ist publishing — представило фотокнигу «Чипси: Українські наївні мозаїки, 1950–90» фотографа Євгена Нікіфорова та історикині мистецтва Поліни Байцим.
Книга «Чипси: Українські наївні мозаїки, 1950–90»
Архів, створений протягом 2013–2023 років і задуманий як книжка у 2019 році, представляє мозаїки невідомих авторів у стані напіврозпаду. Наївні мозаїки часто залишаються непоміченими тлом для місцевих мешканців або ж становлять незручний матеріал під час трансформації публічних просторів. У книжці вони перебувають у центрі уваги як явище, що порушує питання про минуле й теперішнє, самовираження й наслідування.
Унікальна книга «Чипси: Українські наївні мозаїки, 1950–90» прагне дослідити незрозумілий простір поза особистостями митців, зосереджуючись на українських радянських мозаїках другої половини XX століття, створених невідомими та невизнаними художниками.
Новоселиця, Хмельницька область. Будинок культури
Ми поспілкувалися з історикинею мистецтва Поліною Байцим, однією з авторок фотокниги, і проаналізували архітектурне значення наївних мозаїк 1950-90-х років та їхній вплив на сучасний міський пейзаж, а також розглянули їхню роль у збереженні культурної спадщини України.
Історичний контекст
Соціально-політична ситуація в Україні 1950-90-х років значно вплинула на архітектурний стиль, включаючи наївні мозаїки. Періодизація історії Радянського Союзу часто пов'язується з політичними лідерами: «відлига» Хрущова, «застій» Брєжнєва, «перебудова» Горбачова. Важливо розглядати цю періодизацію критично, адже «відлига» супроводжувалася і репресіями, і міжнародними кризами. Після смерті Сталіна та промови Хрущова 1956 року почалися зміни в культурі та мистецтві, але вони відбувалися нерівномірно і залежали від багатьох чинників.
Архітектурна реформа середини 1950-х, зокрема масова побудова дешевих будівель, сприяла зростанню кількості мозаїк як засобу оздоблення міського ландшафту. Мозаїка стала популярною, оскільки була менш контрольованою, ніж живопис, який цензурувався сильніше. Художники часто переходили на мозаїки через менший ризик репресій.
Київський палац дітей та юнацтва
«Наївні мозаїки — це взагалі така собі окрема маленька гілочка на гілці історії мозаїк в радянській Україні. Тому що вони виконувалися не художниками-монументалістами, а людьми, які хотіли прикрасити свій щоденний простір, і там отримали доступ до залишків кераміки чи каменю з виробництва або будівництва. Тобто, скоріше за все, це все відбувалося за ініціативи місцевих жителів і не за алгоритмом, який був звичайний для мозаїк, які створювалися професійними художниками, — без розробки ескізів, затвердження їх, перегляду тощо. Відповідальний за будівлю дав добро, а місцеві умільці зробили гарно, як вони це розуміли»,
— розповідає Поліна Байцим.
Архітектурне значення
Наївні мозаїки, ймовірно, позитивно впливали на сприйняття архітектури та місць, де вони були розміщені. У країні з жорстким контролем над творчістю такі спонтанні прояви креативності викликають особливий інтерес. Багато людей пам'ятають ці мозаїки з дитинства, вони залишилися яскравими образами минулого. Хоч одні мозаїки можуть здатися комічними або дивними, інші зачаровують.
Одеса, житловий будинок
«Дійсно, наївні мозаїки вирізняються: деякі з них доволі комічні, деякі трохи крінжові, а деякі зачаровують. Ми підходили до впорядкування візуального ряду також із гумором і отримали велику насолоду в процесі роботи з ним. Тут я маю згадати ще нашого дизайнера Остапа Ящука, якого я вважаю куратором цієї книги; нам взагалі якось пощастило знайти й триматися спільної хвилі з усією командою»,
— коментує Поліна Байцим.
Вплив на сучасний міський пейзаж і культурне значення
На сьогодні збереглася лише невелика частина наївних мозаїк, створених з 1950-х років. У книзі представлено 119 мозаїк з усієї України, відібраних з приблизно семи сотень, задокументованих під час експедицій. Стан багатьох мозаїк невідомий, особливо тих, що перебувають на окупованих територіях, проте деякі з них, як готель «Українка» в Рубіжному, були знищені.
Книга «Чипси: Українські наївні мозаїки, 1950–90»
«У нас немає систематичної практики доглядання за мозаїками, тому багато з них у поганому стані, але є й ті, які доволі непогано збереглися. Мозаїка, в принципі, витривалий медіум»,
— зазначає Поліна Байцим.
Мозаїки сьогодні можна знайти на автобусних зупинках, житлових будинках, а також на фасадах ресторанів, кафе та магазинів.
Прикладів відновлення та реконструкції мозаїк у сучасних умовах доволі багато, що дозволяє думати про створення гайдбуку з їх реставрації. Спільноти «Де Не Де» та «Чернігівський монументалізм» активно займалися цим ще до вторгнення. Менш відомі, але не менш важливі кейси включають роботу Надії Ставицької та її чоловіка, які доглядають за мозаїками на автобусних зупинках (Instagram @pro_mosaic_art), а також дослідницький дует Олени Борисової та Ельміри Еттінгер, які нещодавно врятували залишки монументальних робіт Олександра Міловзорова та Віктора Блінова.
Книга «Чипси: Українські наївні мозаїки, 1950–90»
Роль наївних мозаїк у збереженні культурної спадщини України
Наївні мозаїки, ймовірно, не відіграватимуть значної ролі в процесі збереження культурної спадщини. Визнання спадщини, особливо мозаїк, створених професійними художниками, викликає багато суперечок.
«Мистецтво українських художників, які жили за радянських часів, залишається темою напруги, і про неї майже неможливо говорити без тисячі виправдовувань. Мені здається, що в дослідженнях мистецтва нас ще чекає тривале побачення з 20-м століттям»,
— підкреслює Поліна Байцим.
Варварівка, Дніпропетровська область. Дорожня стела
Проте за останні п’ять років ставлення до мозаїк серед мистецьких кіл в Україні змінилося від нерозуміння до виваженого захоплення та активних розвідок. Це свідчить про можливі перспективи розширення розуміння «культурної спадщини» в майбутньому.
