Про безпрецедентне рішення журі розповідає Катя Тейлор, радниця міністерки культури, засновниця ГО Port of Culture.
Журі заявило, що не розглядатиме для нагородження митців із країн, лідери яких звинувачуються Міжнародним кримінальним судом у злочинах проти людяності. Серед членів журі була і Марта Кузьма — американська кураторка українського походження, яка нещодавно повернулася до активної роботи в Україні після тривалого періоду відсутності. Вона вже реалізувала кілька змістовних і глибоких кураторських проєктів на підтримку України та мистецької спільноти.
Водночас важливо, що це рішення підтримали й інші члени журі, не пов’язані з українським контекстом безпосередньо. Тобто йдеться не про «українську емоційну реакцію», а про принципову позицію міжнародної професійної спільноти.
Попри заяву журі, організатори Венеційської бієнале та італійська влада не заборонили участь Росії, посилаючись на інклюзивність, художню свободу та діалог. Але якщо для журі діалог з агресором важливіший за діалог з демократичними суспільствами, які від цього агресора страждають, то це багато говорить про організаторів.
Також Венеційська бієнале заявила, що через цю ситуацію голосувати будуть відвідувачі наприкінці піврічного показу в листопаді за підрахунком голосів. Нагороди присуджуватимуть у двох категоріях
— найкращому учаснику 61-ї виставки In Minor Keys Койо Куо;
— найкращій національній участі 61-ї виставки.
Цей жест також говорить про те, що експертиза, яка була так важлива для того, щоб оцінити проєкти за найсильнішим висловлюванням і релевантністю темі, замінена на голосування обивателем.
Рішення взяти Росію під своє крило «великого мистецтва, що поза політикою» стає символічним вироком щодо Бієнале як інституції, котра, ховаючись за маскою лицемірства та інституційної корупції, вдає, що не бачить реальності.
Але якщо принципи неважливі для Бієнале, вони важливі для членів журі та країн-сусідок. Латвійський павільйон, наприклад, закликає взяти участь в акції та скористатися безкоштовним дизайном постера Кріша Салманіса для розповсюдження в соцмережах і друку. Дизайн його твору посилається на культову роботу Томаса Манна «Смерть у Венеції», яка в романтично-елегійному тоні розмірковує про крах цінностей та кінець епохи. Що ж, Томасе, ось він для Бієнале і настав.
За декілька днів до цього Єврокомісія зупинила фінансування Венеційської бієнале через її позицію. Але, треба сказати, зробила це за всіма правилами демократії. Спочатку попередила, потім зробила публічну заяву, а коли й це не вплинуло на рішення Бієнале, то скасувала багаторічне фінансування програми. Не треба бути експертом, щоб помітити цікаву закономірність.
Бієнале — це некомерційна інституція, яка фінансується донорами та спонсорами. І коли такий партнер, як Єврокомісія, виходить з гри, то це значно впливає на спроможність. І якщо верхівку Бієнале не лякає скасування фінансування, це означає, що вони отримують його з якогось іншого місця. Цікаво якого?
А якщо їх не зупиняє навіть втрата репутації, то, можливо, йдеться про якусь значно більшу компенсацію, ніж 2 млн євро грантового контракту від Єврокомісії.
Важливо зазначити, що в процес переговорів намагалося втрутитися Міністерство культури Італії, яке рекомендувало керівництву Бієнале ухвалити зважене рішення. Але замість того, щоб визнати свою помилку, організатори Бієнале пішли до кінця. Вони повідомили, що не будуть працювати під тиском ані Міністерства культури, ані когось іншого. І що свобода мистецтва важливіша за політичні ігри. Ну що ж, здається, саме в політичні ігри вони себе і втягнули.
Однак Україну підтримало багато дружніх країн, які виступили проти рішення Бієнале. І події тільки розгортаються в реальному часі. А назва цьогорічної Бієнале — «У мінорних тонах», яка покликана бути аполітичною, за ідеєю кураторки (яка, на жаль, померла за декілька місяців до відкриття), отримує зовсім інший сенс. У мінорних тонах ми тепер уважно дивимося на те, як тоне репутація Бієнале. І здається, це тільки завʼязка сюжету.
Для аватарки використано роботу Krišs Salmanis; автор портрета Каті Тейлор — Роман Пашковський
