Ви замислювались над українськими словами «дружина» та «подружжя»? Це не «супруги» (сопряженные, в одной упряжке), які тягнуть одну життєву лямку на двох. Це двоє друзів! (до речі, й чоловіків в Україні бувало називали «дружинами»). А друзі, погодьтесь, – це рівні партнери, які живуть у взаємоповазі.
Як це відповідає ідеям фемінізму! До речі, слово «фемінізм» походить від латинського femina «жінка». Сам термін позначає боротьбу за визнання рівності жінки з чоловіком, рівності політичної, економічної, особистої та соціальної. Це боротьба з гендерними стереотипами, це усунення сексизму. Не будемо ідеалізувати життя української жінки протягом історії. Бували й не найкращі часи. Передумови до зародження феміністичного руху в Україні, безумовно, були.
Ідеї ж фемінізму потрапили до України з запізненням (наприкінці 19 ст.) через Західну Україну, але вже напочатку 20 ст. у Галичині була заснована одна з найбільших феміністичних організацій в Європі «Союз українських жінок». Жінки закликали до переосмислення своєї ролі в сім`ї та суспільстві. Такі рухи часто називали «емансипацією», що буквально означає (з тої ж таки латини) «звільнятися від опіки». Згодом в Україну прийшли «совєти», навішали ярликів на фемінізм, таких як: буржуазний, антирадянський, контрреволюційний. А звільняючи жінку, звалила на її плечі подвійне навантаження. Та хіба можна зупинити цілеспрямовану жінку, якщо вона вже визначила мету?! Ой, навряд чи. Сучасна українська жінка не припиняє стверджувати себе. У нас навіть в мові з’являються фемінітиви!
Боротьба за права жінок точиться не тільки політичними, а й мистецькими інструментами. Якщо ви цікавитесь цією темою, то зверніть увагу на таких письменниць:
- Ольга Кобилянська творила образ Нової Жінки – інтелектуальної та самодостатньої, європейського характеру, Людини та Царівни. Почніть з «Valse mélancolique» – історію про трьох неординарних жінок.
- Марко Вовчок сама була втіленням фемінізму; принаймні першою емансипанткою у нашій літературі. «Моцарт любовних історій», як її називали, була розумною та норовливою красунею, що не боялась пересудів та умовностей. Скажімо, про її роман з Кулішем Домонтович зауважив приблизно так: Куліш хотів, щоб Марія Олександрівна належала тільки йому, вона ж хотіла належати лише собі.
- Емансиповану та свідому свого людського Я героїню ви побачите й на сторінках творів Олени Пчілки, зокрема в її повісті «Товаришки».
- Леся Українка не марила про кардинальну фемінізацію літератури, не протиставляла письменників за гендерною ознакою, водночас до однобокої «мужеської рації» хотіла додати ще й жіночу. Жінка в її творах – багатомірна, неординарна, інтелектуальна, духовна, до того ж національно свідома.
- Олена Теліга у першій половині 20 ст. змальовувала образ жінки-митця, друга, рівної чоловікові. А от радикальний фемінізм засуджувала.
- Лірична героїня творів Ліни Костенко так нагадує авторку: інтелектуальна, чуттєва, з характером, самодостатня, творча. Для неї найважливішим є рівність душ! Ви не читали її «Марусю Чурай»? Не зволікайте! Воно того варте!
- Оксана Забужко яскрава поборниця феміністичних ідей в сучасній українській літературі. Варто читати «Інопланетянку», «Польові дослідження з українського сексу», «Музей покинутих секретів».
Назагал, у сучасній літературі образ жінки розкривається часто через історичний антураж, в якому героїня намагається звільнитися від обмежень, соціальних або сексуальних. Щоб дізнатися про це більше, варто прочитати такі твори: Наталка Сняданко «Гербарій коханців», Наталя Гурницька «Мелодія кави в тональності кардамону», Софія Андрухович «Фелікс Австрія».
Автор: Ірина Побідаш
