За понад чотири десятиліття на сцені вона встигла побути нареченою у мереживі, голлівудською блондинкою, доміною, гейшею, ковбойкою і королевою диско. Але значно цікавіше інше: багато речей, які сьогодні здаються природною частиною кар’єри великої попзірки, колись зовсім не були такими.
Новий альбом як нова візуальна ера. Дизайнер як повноправний співавтор сценічного образу. Корсет, який більше не потрібно приховувати під сукнею. Музичне відео як fashion statement. Провокація як спосіб говорити про секс, владу, релігію та гендер. І, зрештою, сама ідея про те, що попзірка може нескінченно змінюватися, не втрачаючи власної ідентичності.
Мадонна не винайшла кожен із цих прийомів буквально. Проте саме вона зібрала їх у систему, яка багато в чому визначила образ сучасної попзірки.
Fashion-era: новий альбом — нова жінка
Сьогодні ми майже автоматично говоримо про «ери» артистів. Альбом має власну палітру, силуети, зачіски, обкладинки, сценографію і навіть характер героїні. У Мадонни ця логіка стала фундаментом кар’єри задовго до того, як слово era перетворилося на частину попсловника.
фото: wikipedia.org
Романтичне мереживо і хрести часів Like a Virgin майже не мають нічого спільного з холодною голлівудською красою True Blue. Після них з’являється платинова femme fatale Erotica, духовна й майже ефірна Мадонна Ray of Light, ковбойка Music, а потім — диско-діва Confessions on a Dance Floor. Йшлося не про зміну гардероба. З кожним альбомом вона створювала нового персонажа — і змушувала аудиторію знайомитися з нею заново.
Сьогодні цю модель легко прочитати в кар’єрах Леді Гаги, Бейонсе, Тейлор Свіфт, Майлі Сайрус чи Дуа Ліпи. Попмузика давно стала не лише тим, що ми слухаємо, а й світом, у який артист запрошує нас на кілька років.
Білизна, яку більше не потрібно ховати
Коли під час Blond Ambition World Tour 1990 року Мадонна вийшла на сцену в корсеті Jean Paul Gaultier з конічним бюстгальтером, один сценічний костюм перетворився на один із найвпізнаваніших образів ХХ століття. Корсет існував століттями, а бюстгальтер уже з’являвся як видимий елемент одягу до Мадонни. Її внесок був іншим: вона зробила білизну центральним символом попобразу. Те, що традиційно мало формувати жіноче тіло непомітно, було винесене назовні, перебільшене й перетворене майже на броню. Сексуальність тут уже не була випадковим результатом погляду на жінку — героїня сама контролювала, скільки показувати і навіщо.
фото: Frank Trapper/Corbis via Getty Images
Через десятиліття корсети, бра, боді та прозорі сукні стали постійною частиною червоних доріжок і сценічних гардеробів. А конічна форма, яку неможливо відокремити від тандему Madonna — Gaultier, продовжує повертатися на подіуми.
Дизайнер перестав бути просто людиною, яка «одягає зірку»
Jean Paul Gaultier і Мадонна змінили саму природу стосунків між модою та попмузикою. Їхня співпраця для Blond Ambition була не звичайним celebrity dressing. Дизайнер допомагав будувати персонажа, сценічну драматургію і візуальну мову туру. Пізніше цю модель Мадонна повторювала з Dolce & Gabbana, Versace, Givenchy та іншими великими модними домами. Мода в її світі ніколи не була декоративним додатком до музики — вона була одним із медіумів.
Сьогодні великі тури майже неможливо уявити без десятків custom looks і списків дизайнерів, які наступного ранку розбирають fashion-медіа. Те, що зараз стало індустріальним стандартом, Мадонна перетворювала на попкультурну подію ще кілька десятиліть тому.
Музичний кліп як fashion editorial
Material Girl неможливо відокремити від Мерилін Монро. Vogue — від чорно-білої фотографії та старого Голлівуду. Express Yourself — від костюмів, чоловічих силуетів і фетишистської естетики. Frozen — від чорної сукні, хни та майже готичного мінімалізму. Мадонна дуже рано зрозуміла, що музичний кліп може бути не ілюстрацією до пісні, а самостійним візуальним твором.
Тому її відеографію можна дивитися майже як історію модної фотографії кінця ХХ століття. Одяг тут не пояснює музику — він створює додатковий сюжет. У світі, де сьогодні один кадр із кліпу за кілька хвилин перетворюється на референс для TikTok, Pinterest і дизайнерських moodboards, ця логіка здається очевидною. На початку MTV вона лише формувалася.
Архів замість ностальгії
Мадонна задовго до нинішньої одержимості fashion archives показала, наскільки потужним може бути цитування минулого. Найвідоміший приклад — Material Girl 1985 року, що відтворює номер Мерилін Монро Diamonds Are a Girl’s Best Friend із фільму «Джентльмени віддають перевагу блондинкам". Але Мадонна не просто копіює Монро. Вона бере образ, який аудиторія вже знає, і змінює його значення.
Цей принцип проходитиме крізь усю її кар’єру: Голлівуд 1930–50-х, Марлен Дітріх, католицька іконографія, кабаре, диско, панк, BDSM, вестерн. Сьогодні цитування архівів стало однією з головних мов попкультури: знаменитості виходять на червоні доріжки у вінтажному Mugler, Versace чи Bob Mackie, а кожен такий вихід миттєво породжує порівняння «тоді й зараз». Мадонна десятиліттями доводила: минуле моди цікаве не тоді, коли його відтворюють буквально, а коли з ним сперечаються.
Провокація як культурний інструмент
Мадонну часто називали скандальною. Значно цікавіше запитати: для чого їй був потрібен скандал? Like a Prayer поєднав релігійну образність, сексуальність і расову проблематику. Justify My Love виявився настільки відвертим для свого часу, що MTV відмовився транслювати відео. Книжка Sex 1992 року зробила її сексуальність не натяком, а предметом авторського висловлювання.
Важливо, що провокація у Мадонни майже завжди мала тему: хто контролює жіноче тіло? Хто вирішує, яка сексуальність допустима? Чому чоловіче бажання сприймається інакше за жіноче? Що відбувається, коли сакральне опиняється поруч із тілесним? Задовго до соціальних мереж вона зрозуміла одну з основних законів сучасної attention economy: суперечка теж може бути медіумом.
Запозичувати субкультуру — і виводити її в мейнстрим
Voguing не був винаходом Мадонни. Він сформувався у нью-йоркській ballroom-культурі, створеній переважно Black і Latino LGBTQ+ спільнотами. І саме тому говорити що танок Vogue лише як про «тренд Мадонни» було б неправильно. Її роль полягала в іншому: вона винесла культуру, яка існувала поза мейнстримом, на одну з найбільших сцен світу. Цей епізод залишається важливим і складним прикладом взаємин попкультури із субкультурами — від видимості та можливостей до неминучих питань про авторство й апропріацію.
фото: Dave J Hogan/Getty Images
Андрогінність як гра з владою
Чоловічий костюм на жінці, звісно, існував задовго до Мадонни — достатньо згадати Марлен Дітріх. Але в попкультурі 1980–90-х вона зробила гру з чоловічими й жіночими кодами однією зі своїх постійних стратегій. У Express Yourself вона може бути одночасно об’єктом бажання і фігурою влади. У Vogue — змінювати ролі буквально за кілька кадрів. Чоловічий костюм, корсет, монокль, бра, оголене тіло — не суперечності, а частини одного гардероба.
фото: Dimitrios Kambouris/Getty Images
Тепер gender-fluid dressing настільки інтегрований у моду й попмузику, що іноді легко забути, наскільки провокативною була сама відмова чітко вибрати між «жіночим» і «чоловічим» образом кілька десятиліть тому.
Попзірка як власний creative director
Можливо, це найважливіша спадщина Мадонни. Вона зрозуміла, що попзірка може бути не просто виконавицею пісень, яку фотографують, одягають і ставлять перед камерою. Вона може контролювати цілу систему образів навколо себе. Фотографи, дизайнери, режисери, хореографи, художники, танцівники — у найсильніші періоди її кар’єри всі вони ставали частиною одного авторського світу.
фото Стівена Майзела для кампейну Versace
Саме тому її співпраці з Стівеном Мейзелом, Гербертом Рітцем, Жан-Батістом Мондіно, Девідом Фінчером, Жан-Полем Готьє. та багатьма іншими залишили не просто красиві фотографії чи кліпи. Разом вони створювали культурні образи, які переживали рекламні кампанії, альбоми й тури, для яких були придумані. Сьогодні від великої попзірки майже автоматично очікують такого рівня візуального авторства.
І головне — право нескінченно ставати кимось іншим
Можливо, найбільшим трендом, який Мадонна подарувала попкультурі, взагалі не був предмет одягу. Це була зміна. Попкультура традиційно любить упізнаваність: знайти формулу, яка спрацювала, і повторювати її. Мадонна побудувала кар’єру на протилежному принципі. Щойно публіка вирішувала, ким вона є, вона ставала іншою. Особливо радикально ця стратегія виглядає сьогодні, коли до неї додається вік. Попкультура давно дозволяє чоловікам-музикантам старіти, залишаючись рок-зірками. Від жінок вона значно частіше очікує переходу до «відповідної віку» елегантності й поступового зникнення сексуальності.
фото: James Devaney/GC Images
У 68 років Мадонна все ще відмовляється виконувати цю роль. І, можливо, саме тому суперечки навколо неї не закінчуються. Вона десятиліттями змінювала правила того, як жінка може виглядати, говорити про секс, використовувати моду й контролювати власний образ. Тепер вона ставить значно незручніше запитання: чи дозволено їй робити все це й надалі? За сорок років змінилися музика, мода, медіа і сама швидкість, з якою народжуються та помирають тренди. Але головний принцип Мадонни залишився напрочуд сучасним. Не чекати, доки культура вирішить, ким тобі бути. Вирішити першою.
