В ексклюзивному інтерв’ю для Harper's Bazaar Ukraine після одруження відомий український кіноактор та зірка театру ім. Івана Франка Іван Шаран знайомить із дружиною, розповідає, як його змінило кохання, про невдалі кастинги, любовний щоденник, нові проєкти та плани, які пообіцяв собі здійснити до 45 років.
«Після одруження я став спокійніше дивитися на багато речей, з’явилося більше внутрішньої впевненості й відчуття опори. Це дуже цінно, коли поруч людина, з якою ти можеш бути справжнім», – каже на початку інтерв’ю Іван Шаран.
Іване, вітаємо з весіллям, це важливий крок у житті. Дуже часто твої колеги перетворюють весілля на гучні події. У тебе все сталося приховано, без жодних натяків у публічному просторі. Як пройшло весілля?
У нас була реєстрація, яку ми давно планували. Але через різні обставини вона переносилася. Спочатку – через мої зйомки за кордоном. Потім ми подали заяву, але у Мар’яни виявився прострочений паспорт. І ось зараз вирішили: найкращий час, щоб офіційно стати сім’єю – моя відпустка.
Ми свідомо не робили великого святкування. На реєстрацію запросили лише найближчих людей – наших батьків і рідних. Хотілося, щоб цей день був теплим, спокійним і по-справжньому сімейним.
А вінчання?
Вінчання ми плануємо, коли буде весілля. Коли воно відбудеться – вирішуємо. Не хочемо поспішати з датою, все ще в процесі планування.
Ти зробив пропозицію Мар’яні ще минулого року. Як все відбувалося?
Поетапно. Пропозицію я зробив на першу річницю наших стосунків у дуже особливому для нас місці: на Івано-Франківщині в селі Шешори. Там почалася наша історія кохання. Хотілося, щоб і наступний важливий крок був там. Ми приїхали на святкування річниці весілля наших друзів і колег – Христини та Яніса Корчинських. Для багатьох із нашого оточення Шешори вже стали місцем особливих подій: там освідчувалися, вінчалися, святкували весілля. Тому мені здалося це місце дуже символічним.
Пропозицію я робив на полонині Росохата. Ми разом із друзями піднялися на вершину, де відкриваються неймовірні краєвиди, панує особлива тиша і є маленька капличка. Перед тим як освідчитися, зайшов до неї помолитися. Я дуже хвилювався. Наші друзі знали про мої плани, прихопили з собою шампанське, цукерки, щоб нас привітати.
Найважчим було зробити так, щоб Мар’яна нічого не запідозрила. У певний момент ми відійшли від нашої компанії й залишилися вдвох. Я дістав наш спільний щоденник, який ми ведемо один для одного, і почав читати написані там рядки. Потім читала Мар’яна. А наприкінці, на останній сторінці, замість чергового запису було одне запитання: «Чи станеш ти моєю дружиною?»
Уявляю, як це було емоційно... А який вчинок дав тобі остаточно зрозуміти: «Я хочу прожити з цією жінкою все життя», це моя рідна душа, а не просто захоплення?
Не можу сказати, що був один конкретний вчинок, після якого я зрозумів: це моя людина. У наших стосунках було багато щирих, теплих і важливих моментів, які лише зміцнювали наші почуття.
Найголовніше – ми дуже добре відчули одне одного. Зрозуміли: нам легко бути разом, ми дивимося в одному напрямку, підтримуємо одне одного й можемо будувати спільне життя.
Я часто кажу: сім’я – це теж своєрідний спільний проєкт, який тримається не на ідеальності, а на любові, довірі, повазі та бажанні щодня бути поруч.
Найперше відчуття, яке в мене з’явилося після реєстрації шлюбу, – це ще більша відповідальність, яка лише зростає з часом. Один перед одним, перед собою і перед нашими спільними рішеннями.
У день реєстрації я дуже хвилювався. Напевно, саме через усвідомлення того, наскільки цей день важливий для нас обох. Але вже наступного дня хвилювання змінилося відчуттям спокою. Наче все стало на свої місця. Ми просто зрозуміли: тепер починається новий етап нашого життя, і це дуже тепле та щасливе відчуття.
Коли людина закохується, вона змінюється. Як тебе змінило кохання?
Змінилося багато речей. Я став набагато відкритішим. Мар’яна створила навколо нас особливу атмосферу довіри й тепла, у якій я відчув себе по-справжньому в безпеці. Саме це дало мені можливість відкритися ще більше.
Я дуже вдячний їй за любов, турботу й підтримку, якими вона мене оточує. Для мене це стало справжнім відкриттям. На початку будь-яких стосунків завжди є певна обережність, внутрішня закритість, коли ти ще тільки вчишся довіряти іншій людині.
Завдяки Мар’яні це відчуття поступово зникло. Поруч із нею я зміг розслабитися, стати собою і, якщо можна так сказати, глибше вдихнути. Це дуже цінне відчуття, коли поруч є людина, з якою ти можеш бути справжнім.
Мар’яна навчила мене довіряти. Помічати й цінувати прості, на перший погляд, моменти та радіти маленьким речам. Подарувала важливе усвідомлення – життя не складається лише з роботи. Я дуже люблю свою професію і часто повністю в неї занурююся, але Мар’яна допомогла мені зрозуміти, що поруч є люди, які дарують тобі любов, підтримку й відчуття дому. І саме ці люди є найціннішими.
Жодні професійні досягнення не можуть замінити тепло близької людини. Тому сьогодні я ще більше ціную час, проведений із рідними, і намагаюся знаходити баланс між роботою та особистим життям.
Про твою дружину майже нічого не відомо, крім того, що вона також акторка. Вона продовжує працювати чи заради сім’ї принесла в жертву кар’єру?
Моя дружина – Мар’яна Вінтоняк, вона з Івано-Франківщини, народилася в селищі Манява. До переїзду в Київ працювала акторкою в Івано-Франківському національному академічному драматичному театрі.
Коли в нас почалися стосунки, ми зрозуміли: щоб бути разом, комусь із нас доведеться переїхати. Після довгих розмов вирішили, що Мар’яна переїде до Києва.
Зараз у неї період адаптації. Ми свідомо домовилися дати собі приблизно рік, щоб вона не поспішала одразу занурюватися в нову роботу чи шукати театр. Попередні роки були дуже насиченими й виснажливими через щільний робочий графік, а переїзд – це теж серйозний життєвий крок, який потребує часу для адаптації.
Найважливіше – спокійно освоїтися в новому місті, відпочити й відновитися. Мар’яна активно допомагає мені з моїми творчими проєктами, ми багато речей уже робимо разом.
Два роки тому в інтерв’ю ти говорив про те, що в тебе є запит на сім’ю, але не зараз, бо багато роботи й немає часу. Коли ти сказав собі, що настав час завершувати парубоцьке життя?
Рішення прийшло, коли в моєму житті з’явилася Мар’яна. Наша зустріч стала моментом, коли я відчув, що поруч – моя людина. Коли ти це відчуваєш, питання про те, чи готовий ти до сім’ї, зникає саме собою. Залишається лише бажання будувати спільне життя й іти далі разом.
А як починалася ваша love story?
Ми познайомилися п’ять-шість років тому. Мар’яна приїжджала до Києва на гастролі зі своїм театром. Але кожен із нас був в інших стосунках і наше спілкування на цьому й завершилося.
Потім ми не раз згадували ту нашу першу зустріч. Обоє зійшлися на думці, що між нами вже тоді виникла симпатія й внутрішня синергія. Просто на той момент час ще не настав. І лише через роки життя знову звело нас разом.
Ти вже давно не тільки актор, а ще й викладач, режисер. Чи плануєш залучити Мар’яну до своїх режисерських проєктів чи вистав Театру Франка?
У мене є ідеї, де я хотів би залучити Мар’яну як акторку. Вона дуже характерна, яскрава, має чудове відчуття гумору й сильну сценічну енергію. Мені дуже подобається її акторська природа, я впевнений, що вона ще матиме багато цікавих ролей.
А якщо так станеться, що Мар’яна увійде до трупи Театру Франка, ти не боїшся пліток про протекцію чи кумівство?
Відкрию таємницю. Нещодавно Мар’яна проходила відкритий конкурс у Театрі Франка. Я допомагав з підготовкою. Ми разом прийшли на прослуховування. Про це майже ніхто не знав – я свідомо нікому не говорив. Для мене було принципово, щоб усе відбувалося чесно й прозоро. Всі учасники були в однакових умовах.
На жаль, Мар’яна не пройшла відбір. Звісно, мені хотілося б іншого результату, я знаю її можливості й бачив, як серйозно вона готувалася. Декілька колег, які були на прослуховуванні, відзначили її хорошу роботу. Ми сприйняли все спокійно. Нікуди поспішати не потрібно. У творчій професії завжди будуть нові можливості, конкурси й ролі. Тому ми рухаємося далі, кожен займається своєю справою, а час покаже, що буде наступним кроком.
Акторська професія вимагає колосальної емоційної віддачі. Чи стала для тебе родина місцем, де можна зняти маски й побути собою?
Створення сім’ї дуже впливає на внутрішній стан. З’являється своє безпечне коло, простір, у якому ти можеш бути собою, відкрито говорити, разом мріяти, генерувати нові ідеї та будувати спільні плани на майбутнє.
Мене цей етап дуже збалансував. Я став спокійніше дивитися на багато речей, з’явилося більше внутрішньої впевненості й відчуття опори. Створення сім’ї для мене – це не обмеження, а новий ресурс, який дає сили рухатися вперед і реалізовувати свої мрії.
Чи уявляєш ти себе в ролі батька?
Бути батьком – велика відповідальність. Роль, до якої хочеться бути готовим. Дитина потребує не лише любові, а й часу, уваги та мудрості.
Мені здається, що я буду хорошим і, сподіваюся, веселим татом. Хочеться, щоб моя дитина завжди знала: поруч є батько, якому можна довіряти, разом сміятися, вчитися й пізнавати світ.
Якось ти зізнався, що бачиш своє життя після 50 років у власному будинку в горах. Чи змінилися зараз погляди на майбутнє?
Так, я колись казав: якщо все складеться добре, то приблизно у 45 років хотів би відійти від активної акторської професії. Не тому, що перестану її любити. Просто хочеться присвятити більше часу власним проєктам і життю в іншому ритмі.
У мене є мрія. Хочу збудувати кілька будиночків у Карпатах, переїхати туди разом із сім’єю та жити ближче до природи, у тиші й спокої. При цьому я не планую повністю відмовлятися від творчості. Навпаки, хотілося б реалізовувати власні локальні культурні й мистецькі проєкти, але вже без постійного шаленого темпу.
Найприємніше те, що ми з Мар’яною однаково бачимо наше майбутнє. У нас схожі цінності й однакове бажання колись жити саме так. І хоча це поки що лише мрія, вона вже поступово стає реальністю. Ми рухаємося до неї маленькими кроками, і я дуже сподіваюся, що одного дня вона здійсниться.
Якби прямо зараз ти міг залишити аудіоповідомлення для дружини, яке вона послухає через 10 років, що б ти їй сказав?
«Я ж казав, що наше сімейне життя буде успішним проєктом» (усміхається).
Можливо, щось не запитала, а ти хочеш про це росказати... Які нові роботи нам очікувати від Івана Шарана в наближчий час?
Цей рік був дуже насиченим: багато вистав, зйомок і творчих проєктів, поки триває моя відпустка в театрі, є можливість трохи перепочити та відновитися.
Але навіть у відпустці я не можу повністю вимкнутися з творчого процесу. У мене є кілька режисерських задумів, які хотілося б реалізувати найближчим часом.
Активно працюю над розвитком моєї освітньої театральної платформи ProScena, яку я започаткував рік тому. Разом із командою бачимо нові можливості для її розвитку. Також є цікаві плани в кіно – як в Україні, так і за кордоном. Тому зараз в мене період, у якому я поєдную відпочинок, відновлення й підготовку до нового творчого етапу. А далі – час покаже.
Авторка інтерв'ю:Ірина Міліченко
