Сьогодні українське мистецтво дедалі частіше говорить зі світом не через прямі заяви, а через досвід — емоційний, фізичний, майже інтимний. Саме так працює COLOROPERA Алевтина Кахідзе — масштабний імерсивний проєкт, який цієї весни представили в Токіо, Кобе та Осаці у межах культурної програми платформи Spilne Art та Tokarev Foundation.
COLOROPERA народилася під час повномасштабної війни — із розмов, спогадів і звуків, які залишаються з людиною навіть тоді, коли навколо знову стає тихо. Для створення роботи художниця зібрала свідчення 60 українців: військових, цивільних, дітей, митців та людей, які були змушені залишити свої домівки. Усіх їх об’єднувало одне питання: який звук війни вони пам’ятають найсильніше — і який колір він має.
Так з’явилася робота на межі інсталяції, опери та сенсорного перформансу. Усередині простору глядач опиняється ніби в чужій пам’яті: звук тут перетворюється на колір, світло — на тривогу, а тиша — на окремий емоційний стан.
Особливо вражає те, що найболючішими виявилися не лише вибухи чи сирени. У COLOROPERA є сцена, побудована навколо шуму прапорів на військовому кладовищі — звуку, який багато українських військових називали страшнішим за саму лінію фронту.
«Для деяких військових звук прапорів на кладовищі — найстрашніший звук війни. Не вибухи, а саме цей звук», — говорить Алевтина Кахідзе.
Проєкт показали під час Golden Week — одного з головних культурних сезонів Японії. Програма об’єднала виставки, VR-презентації, публічні дискусії та академічні зустрічі, створюючи простір для розмови між Україною та Японією — не лише про війну, а й про пам’ять, чутливість та спосіб переживати реальність через мистецтво.
COLOROPERA не намагається пояснити війну. Вона працює тонше — через відчуття, які залишаються з людиною вже після того, як згасає світло інсталяції.
