Незабаром в Україні стане доступним бестселер The New York Times «Кравчині Аушвіцу» від британської письменниці та дослідниці історії одягу Люсі Адлінґтон. Жінка проаналізувала численні документальні свідчення і навіть змогла поспілкуватися з останньою живою працівницею ательє Аушвіцу — 98-річною Бертою Когут, аби опублікувати історії 25 жінок, переважно єврейок, які змогли врятуватися від газових камер табору смерті завдяки своєму вмінню шити.
Наприкінці 1930-х — початку 1940-х років Гедвіґа Гьосс, дружина коменданта Аушвіцу Рудольфа Гьосса, створила модне ательє Obere Nähstube («Вищу кравецьку майстерню»). У ньому працювали жінки — бранки табору, які виготовляли одяг для німецької еліти.
Для деяких полонянок Третього рейху модне ательє стало можливістю вижити. Його очільниця Марта Фукс свідомо перетворила кравецьку студію на притулок, намагаючись врятувати якомога більше жінок. Окрім цього, сама Марта навіть готувалася до втечі, щоб розповісти зовнішньому світу про звірства нацистів.
Працівниці «Вищої кравецької майстерні» не просто шили одяг і чекали на порятунок — вони й самі допомагали рухам спротиву, використовуючи своє «привілейоване» становище. Про це Люсі Адлінґтон розповіла у розмові з Deutsche Welle.
«Вони збирали ліки та передавали їх. Вони крали все що могли… але я вважаю, що найважливіше те, що вони підтримували моральний дух. Вони мали доступ до газет і таємно слухали радіо, щоб повідомити: "Союзники вторглися у Францію. Настав День Д, тримайтеся"».
Люсі Адлінґтон також зазначила, що їй не вдалося відшукати вбрання, пошите кравчинями Аушвіцу.
«У салоні була книга замовлень, у якій, за словами одного свідка, були імена найвпливовіших нацистів у Берліні. Тож клієнти з Берліна замовляли свій одяг в Аушвіці. Але самі замовлення не збереглися».
