У Центрі сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» у Варшаві 20 березня відкриється виставка «Про що ми говоримо, коли говоримо про Крим», яка об'єднала роботи українських сучасних митців, зокрема кримськотатарських художників. У центрі проєкту дослідження історії й культури півострова та відчуття його втрати після російської окупації у 2014 році.
«Про що ми говоримо, коли говоримо про Крим? Про море чи про степ? Про Ялтинську конференцію 1945-го чи про Скіфську державу? Про піонерський табір «Артек» чи про радянський геноцид кримських татар у 1944 році? Про відпустку на морі чи про втрачений дім?»
— такі питання ставлять перед собою кураторки експозиції Катерина Семенюк, Оксана Довгополова та Алім Алієв.
Серед учасників виставки — художники й художниці різних поколінь.Ті, хто народилися в Криму, і ті, для кого Крим є частиною мандрівного досвіду. Севіля Нариман-кизи та Еміне Зіятдін рефлексують на тему кримськотатарської ідентичності в ситуації втрати дому, а Рустем Скибін додає тему спротиву і захисту рідної землі.
Антон Шебетко, з серії «Сімеїз», фото, 2022 — дотепер
Юрій Єфанов перетворює спогад про рідне місто Гурзуф у Криму, недосяжне сьогодні, на диджитальну симуляцію публічного простору, яка не стільки фіксує минуле, скільки створює можливі сценарії майбутнього. Антон Шебетко з вдячністю і сумом розповідає про спільноту ЛГБТ+ в селищі Сімеїз, що збиралася на «диких» пляжах і в кафе-барі «Єжи»: цей світ свободи вже не буде існувати так, як до 2014 року.
Живопис і графіка Романа Михайлова, Ельміри Шемседінової, Олексія Борисова в різний спосіб відсилають глядача до образу кримського горизонту, в який важливо пильно вдивлятися. Кінетична скульптура Віталія Кохана фіксує мерехтіння між туристичним символом Криму та символом скорботи або ж стійкості, мужності в кримськотатарській культурі.
Антон Шебетко, з серії «Сімеїз», фото, 2022 — дотепер
Іронічні рефлексії Олега Тістола щодо стереотипних символів відпочинку на морі втілюються в серії «Ю.Б.К.», одна з робіт якої представлена на виставці. А дещо фантасмагоричний пейзаж Павла Макова є одним із перших звернень художника до наскрізної в його творчості теми місця — від картографічного і топографічного дослідження до метафоричного осмислення. Медитативне відео Влодка Кауфмана та Халіла Халілова оприявнює прагнення кримських татар повернутися додому попри імперське зусилля стерти саму пам’ять про народ.
Крим протягом тисяч років був точкою зустрічі різних цивілізацій та є рідною землею кримських татар, які мали там свою державу й сьогодні вчергове зазнають колоніального тиску. Це півострів, просякнутий боротьбою, напругою, любов’ю та надією.
Павло Маков, Сімферопольський пейзаж, 1988, офорт
«В Замку Уяздовському ми питаємо: чим є Крим для Європи? Колись Адам Міцкевич з тугою вдивлявся в рештки кримськотатарських фортець. Він відчував, як їхня реальність перетворюється на минуле, та згадував власну батьківщину. Про що сьогодні думає Європа, коли думає про Крим? А про що думає Крим?»,
— підкреслюють організатори.
Виставка була реалізована платформою культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» на замовлення Українського інституту за підтримки програми «Партнерство за сильну Україну». Відвідати експозицію у Варшаві можна буде до 28 червня 2026 року.
Еміне Зіятдін, Я — донька свого батька, 2025, фото з виставки «Дім постійного вигнання» у Garage 33
