Відреставровану версію культового фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» знову покажуть в українських кінотеатрах з 29 травня. Відновлення стрічки, що була створена в 1964 році, відбулося завдяки співпраці Національної кіностудії імені Олександра Довженка та італійської організації The Film Foundation World Cinema Project.
Картина заснована на однойменній повісті Михайла Коцюбинського. За сюжетом, два гуцульські роди багато років ворогують. В атмосфері озлобленості й помсти зароджується чиста, світла любов Івана та Марічки, що належать до ворогуючих сімей. Іван змушений піти на заробітки, а Марічка в цей час гине в річковій безодні. Іван намагається забути кохану, але у нього це не виходить. Не допомагає й одруження з вродливою Палагною. Тільки в передсмертному маренні Іван віднаходить своє щастя.
Головні ролі в стрічці зіграли Іван Миколайчук і Лариса Кадочникова, оператором став Юрій Іллєнко, а музику написав відомий український композитор Мирослав Скорик. Також у картині можна почути народну музику в автентичному виконанні, колядки, щедрівки та обрядові пісні.
Фільм Сергія Параджанова займає перше місце в рейтингу «100 найкращих фільмів в історії українського кіно». Картину високо цінують за її унікальний візуальний ряд, звернення до гуцульських традицій та обрядів, поетичне та містичне зображення української природи. Зйомки стрічки проходили у Верховині і околицях села Криворівня.
«З’явившись на зламі двох радянських епох, коли влада в Москві вже змінилася на реакційну, а в українському кіно ще тривала “відлига”, ця стрічка стала поворотною подією для розвитку української культури другої половини ХХ століття. Починаючи від дисидентського скандалу на прем’єрі в кінотеатрі “Україна”, продовжуючи тривалим протистоянням режисерів-послідовників “поетичної” школи з радянською цензурою, закінчуючи перетворенням фільму Параджанова на ікону стилю для молодого кіно незалежної України»,
— так описують фільм і його вагомий вплив на сайті Довженко-Центру.
«Я ображав групу тим, що вивчав храми, ходив на хрестини, на похорони. Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності»,
— розказував про свій досвід роботи над картиною «Тіні забутих предків» сам Сергій Параджанов.
«Фільм не з'явився на порожньому місці. Був великий класик Коцюбинський. Вражений красою Карпат, він створив своїх Ромео і Джульєтту, поетичну притчу про кохання. Пам'ятаєте картину Тіціана, на якій зображено двох жінок — “Любов земна і Любов небесна”? У моєму фільмі це — Марічка і Палагна»,
— зазначив у 1988 році режисер.
