Поетична стрічка Івана Миколайчука «Вавілон XX» входить до списку «100 найкращих фільмів в історії українського кіно» та продовжує надихати митців і дизайнерів — так, бренд Nadiia створив лляну сорочку з флористичним візерунком, що стала нагадуванням про талант режисера, а сучасне кінооб’єднання «Вавилон’13» отримало свою символічну назву.
На честь 95-річчя кінотеатру «Жовтень» фільм знову покажуть на великому екрані 29 липня. «Вавілон XX» став режисерським дебютом актора Івана Миколайчука. Стрічка була створена в 1979 році за мотивами роману Василя Земляка «Лебедина зграя».
Зйомки картини проходили в селах Витачів та Креничі — значну увагу режисер приділив не тільки демонстрації української природи, народних святкувань і побуту, а й напрузі в стосунках між чоловіками та жінками: бажанню близькості, пристрасті, самотності, шлюбу з некоханими й пошукам розуміння.
Події стрічки розгортаються в 1920-ті в селі з символічною назвою Вавилон. Красуня Мальва (Любов Поліщук) після смерті чоловіка опиняється перед непростим вибором. На неї активно звертають увагу чоловіки: Данько (Лесь Сердюк) та Фабіан (Іван Миколайчук) — ексцентричний філософ, якого вона сама не проти звабити. На шляху Мальви також опиняється поет Яворський (Анатолій Хостікоєв), зв'язок з яким виявиться фатальним.
У Верхньому та Нижньому Вавилонах наче вже панує радянська влада, але зміни в традиційному укладі відбуваються повільно. Герої усвідомлюють, що старий патріархальний та новий колгоспний уклади зіткнуться, і маленькі побутові трагедії обернуться однією великою.
Іван Миколайчук не лише зняв стрічку, а й написав до неї сценарій, зіграв роль Фабіана та самостійно підібрав фольклорну музику. Фільм став унікальним прикладом народно-романтичної кінобувальщини та зберіг свій особливий дух попри цензуру, редактуру та вирізані сцени.
«Іван Миколайчук — справжній мультиінструменталіст на тлі решти класиків українського кіно: сценарист, режисер, виконавець головних ролей в обох своїх режисерських роботах, він навіть самостійно відібрав фольклорні мелодії для музичної доріжки, — а на знімальному майданчику, якщо вірити свідченням, ледь не власноруч лагодив декорації з молотком у руках. Втім, його кіно напрочуд поліфонічне: народні пісні різними мовами, різнобарвні героїні та герої у складній, заплутаній екосистемі суспільного життя, знаки питання поміж твердих відповідей»,
— зазначають на сайті Довженко-Центру.
