Ми звикли сприймати вино передусім на смак. Але перш ніж воно опиниться в бокалі, ми бачимо пляшку, і в багатьох випадках саме вона формує перше враження: витончена чи брутальна, стримана чи епатажна, класична чи з претензією на артоб’єкт.
У світі, де зовнішній вигляд має значення, винна пляшка та етикетка несуть власний візуальний меседж. Сьогодні це не просто пакування, а один із головних комунікаційних інструментів бренду. Іноді справжній витвір мистецтва, який хочеться залишити на полиці навіть після того, як випито останній келих.
Історія винної «моди» бере початок у Середньовіччі, коли вино зберігали в бочках, глечиках і глиняних амфорах без етикеток. Перші скляні пляшки з'явилися у XVII столітті, і вже тоді виробники зрозуміли: форма має значення. У Франції та Італії почали створювати пляшки з фірмовим тисненням, що відображало регіон або виноробню. Це був своєрідний «підпис» винороба — як брендове клеймо.
Згодом з’явились етикетки — переважно рукописні або друковані на тонкому папері, що вклеювався вручну. Спершу це був лише спосіб повідомити, що всередині. Та з розвитком маркетингу, дизайну і моди етикетка стала обличчям вина. А пляшка його силуетом.
Сьогодні етикетки — це не просто шрифт і назва. Це складна візуальна система, яка передає стиль, філософію та навіть настрій вина. Одні бренди обирають аристократичну стриманість, інші грають із графікою, кольорами та іронічними висловлюваннями. Втім, загальна тенденція очевидна: як у моді сьогодні знову цінується ремесло, так і виноробні повертаються до складних, тактильних і глибоких рішень.
Фольгування, сліпе тиснення, етикетки з бавовняного паперу, дизайнерські співпраці з художниками та ілюстраторами — винні бренди сьогодні думають про упаковку не менше, ніж про вміст.
Як і у світі haute couture, винна пляшка підпадає під канон, але водночас шукає способи вирізнитися. Деякі бренди зберігають класичні бордоські чи бургундські силуети, інші ж вигадують нові пропорції, додають гравіювання на склі, змінюють горлечко або вагу самої тари.
У сегменті преміум-вин споживач очікує не лише витонченого смаку, а й відчуття, що він торкається об’єкта культури. Тож пляшка стає не просто ємністю, а частиною досвіду — таким собі дизайнерським аксесуаром.
Серед брендів, які з особливою увагою ставляться до вигляду свого вина, італійська виноробня Serena 1881. Створена понад 140 років тому у самому серці регіону Венето, вона поєднує традиції сімейного виноробства з сучасним баченням стилю. Пляшки бренду — це класичний італійський профіль, доведений до досконалості: витончені, впізнавані, з легким натяком на позачасову елегантність.
Форма пляшки Serena 1881 — не тільки про стильний дизайн, а й про виважену концепцію, що була сформована до 140-річного ювілею бренду. Serena оголосила конкурс серед студентів Венеційської академії мистецтв, аби створити етикетку й пляшку, що символізують п’ять поколінь родини. Дизайн переміг завдяки спіралі із п’яти ліній, які візуально пов’язують рік заснування (1881) із прізвищем родини, а круг, що обрамлює композицію, уособлює спадковість, стійкість та безперервність досвіду.
Глибоке коріння бренду сягає Венеції XIV століття: вже у 1390 році родина Serena була частиною венеційської аристократії. Вони були відомі не лише як виноторговці, а й як майстри по роботі зі склом. Цей історичний зв’язок із формою, матеріалом і мистецтвом створення венеційського скла став джерелом натхнення, яке оживає в сучасному дизайні пляшки Serena 1881.
Особливої уваги заслуговують фірмові етикетки Serena: стримані, але з багатошаровою фактурою. Вони часто виготовляються з делікатного паперу з рельєфом і шрифтами, створеними спеціально для бренду. Кольорова палітра переходить від м’яких кремових до глибоких бордових тонів і перегукується з відтінками самого вина. Тут немає візуального шуму, лише відчуття майстерності, витримки і смаку.
Мода у виноробстві — це не поверхнева гра, а спосіб транслювати філософію бренду. Через лінії пляшки, через текстуру етикетки, через тонкий блиск фольги на логотипі ми інтуїтивно розуміємо, чи «наше» це вино ще до дегустації. І Serena 1881 саме той випадок, коли стиль зчитується задовго до першого ковтка.
