Інноваційні матеріали стрімко виходять з лабораторій на подіуми. Чому лише на перший погляд здається, що це про екологію, а насправді йдеться про контроль, технології й довгострокову перевагу для брендів в умовах дефіциту ресурсів і жорстких правил гри, розповідає фешн-аналітикиня Ліа Андрієнко.
Кліматичні виклики та зміни в матеріалах: необхідність інновацій
Кліматичні виклики, обмежені ресурси й етичні питання лише прискорюють цей зсув, змушуючи індустрію шукати системні, а не косметичні рішення. Виробництво традиційної шкіри пов’язане з вирубкою лісів під скотарство, масовими викидами парникових газів та забрудненням довкілля від хімічного дублення. Натомість нові матеріали обіцяють знизити екологічний слід на 90% порівняно з традиційними аналогами, а також уникнути проблем жорстоким поводженням з тваринами у сумнівних ланцюгах постачання. Сьогодні вони проходять той самий шлях, що й синтетичні тканини у 1960-х: від дивини через вибір для сміливих до майбутньої норми.
Регуляторний тиск у Європейському Союзі — вимоги до вуглецевої звітності, прозорості походження сировини та простежуваності ланцюгів постачання, поступово робить традиційні матеріали дорожчими й штучно прискорює впровадження альтернатив. Паралельно глобальні ініціативи на кшталт цілей сталого розвитку ООН стимулюють бренди інвестувати в інновації, аби відповідати майбутнім регуляціям і зменшити геополітичні ризики залежності від нафти для синтетики або шкіряної сировини з окремих регіонів.
ФОТО: boltthreads.com
Люксові бренди та стратегічний контроль через біоматеріали
У 2026 році люксові бренди працюють із біоматеріалами як зі стратегічним інструментом контролю майбутніх ланцюгів постачання на тлі цінової волатильності традиційної сировини та посилення ESG-вимог. Gucci розробив власний матеріал Demetra, щоб зменшити залежність від класичної шкіри та закріпити внутрішню експертизу в альтернативних рішеннях. Hermès у співпраці з MycoWorks тестує міцелієвий матеріал Sylvania в обмежених тиражах, перевіряючи його стабільність і виробничу повторюваність без ризику для ключових продуктів бренду. Deadwood Studios та MycoWorks представили на Копенгагенському тижні моди Reishi Jacket, виготовлений з інноваційного матеріалу на основі міцелію грибів.
ФОТО: Instagram / mycoworks / ФОТОГРАФИ: @thestreetland @sorayajustus@jamescochranephoto
Кожен квадратний сантиметр цього матеріалу — справжній витвір мистецтва, а художником є природа. Мені дуже подобається природна текстура поверхні з її органічними утвореннями плям і точок. Ось так я бачу досконалість, — Фелікс фон Бахдер, креативний директор Deadwood Studi.
Попит на експериментальні матеріали далеко не масовий, сьогодні ними цікавляться люди, для яких одяг — спосіб мислення чи особиста позиція. Редактори журналів, модні критики, куратори музеїв і трендсетери постійно шукають новизну, і для них одяг із грибної шкіри чи лабораторного текстилю є ознакою інтелектуального статусу та розуміння майбутнього. Такі матеріали спершу з’являються у форматі концептів — на виставках, бієнале й дизайн-фестивалях, де їх тестують як ідею та культурний жест. Лише після цього, якщо матеріал доводить свою життєздатність і виробничу стабільність, він може перейти в категорію «комерційний продукт», але багато проєктів так і залишаються на рівні експерименту.
Після стадії концептів і культурного тестування нові матеріали поступово виходять за межі професійного середовища. Їх підхоплюють прогресивні міські споживачі — освічена авдиторія великих міст, яка шукає в речах не лише функцію, а й сенс. Для них сумка з рослинної шкіри чи куртка з переробленого матеріалу — сигнал усвідомленого вибору та технологічної обізнаності. Важливу роль відіграє унікальність: володіння річчю, яка може похвалитися цікавою історією створення й відрізняється новаторством.
ФОТО: Instagram / @mycoworks
Саме на цьому етапі починається спроба комерціалізації, і тут багато брендів припускаються помилки в позиціюванні. Інноваційні матеріали погано продаються, коли їх зводять лише до еко-, green- чи vegan-аргументів. Коли матеріал на основі грибів чи ананасового листя презентують як штучну шкіру, не гіршу за натуральну, у свідомості споживача спрацьовує скепсис. Масовий споживач не купує цінності абстрактно, для нього вирішальними залишаються зовнішній вигляд, відчуття якості, зручність і довговічність. Лозунги на кшталт «купи й врятуй планету» рідко працюють, бо більшість покупців не хоче жертвувати стилем і практичністю заради ідеї. Тому успішні кейси фокусуються на якості й дизайні речі, а екологічність подають як приємний бонус. Тож логічніше позиціювати нові матеріали на ринку не просто як альтернативу шкірі, а як окрему категорію з власною цінністю та сценаріями використання.
Комерціалізація та майбутнє біоматеріалів: від концептів до масового використання
Саме тому першими до масштабування доходять найбільш практичні рішення. Рослинна шкіра з агровідходів виявилася зрозумілою для ринку: матеріал Piñatex від Ananas Anam, створений з волокон ананасового листя, уже застосовували H&M та Hugo Boss. Паралельно розвиваються альтернативи з яблучної макухи від Frumat, виноградних вичавок від Vegea та кактусів від Desserto, які дедалі активніше впроваджуються в аксесуарах і автоінтер’єрах — там, де стабільність, масштабованість і ціна важливіші за ідеологію.
ФОТО: ananas-anam.com
Лабораторна шкіра у 2026 році залишається найбільш технологічно складним напрямом серед біоматеріалів. Йдеться про вирощування колагену або шкіряної тканини з клітин у біореакторах за принципом культивованого м’яса. Американський стартап VitroLabs розвиває цю технологію за фінансової підтримки люксового конгломерату Kering. Комерційних продуктів поки немає, але ключова цінність підходу — це можливість отримати матеріал, ідентичний традиційній шкірі, без використання тварин. Висока собівартість і складність масштабування означають, що така шкіра розглядається як нішеве рішення насамперед для ультралюксових або кастомних виробів.
Біоматеріали та інноваційний текстиль в Україні: від грибної шкіри до апсайклінгу
В Україні також з’являються ініціативи у сфері грибних матеріалів. Стартап Mycelia Tech з Івано-Франківська розробляє матеріал на основі міцелію, вирощеного на агровідходах, який після оброблення перетворюється на гнучкий лист, подібний до шкіри. Технологія запатентована й підтримана грантовим фінансуванням близько $60 тис., чого достатньо для прототипів, але недостатньо для промислового масштабування. Наразі проєкт перебуває на стадії proof-of-concept, що, втім, свідчить про включення України в глобальний тренд розвитку біоматеріалів.
ФОТО: Instagram / @myceliatech
Схожа ситуація і з бактеріальною целюлозою, так званою комбуча-шкірою: в Україні її використовували окремі дизайнери в експериментальних роботах, однак станом на 2026 рік цей напрям залишається радше дослідницьким через крихкість матеріалу та чутливість до води. Це показує загальну логіку розвитку: локальні проєкти спочатку тестують матеріал як ідею, а не як готовий продукт для масового ринку.
Після експериментів зі шкірою індустрія закономірно рухається далі до текстилю, де потенціал масштабування вищий, а сценарії використання ширші. Якщо інноваційна шкіра поки залишається нішевою через вимоги до міцності й довговічності, то тканини дозволяють швидше інтегрувати нові волокна без радикальної зміни споживчих звичок. Саме тому важливим напрямом стає текстиль із нетипових рослинних і біологічних джерел.
ФОТО: Instagram / @atelier__dashatsapenko / PHOTO by @kitaeva.cam
Українська дизайнерка Даша Цапенко у проєкті MYCouture працює з одягом із грибів, конопель і льону, створюючи скульптурні об’єкти на межі моди й біоарту — речі, що можуть змінюватися, «рости» або розкладатися. У глобальному контексті компанія Pangaia інвестує в текстиль, який реагує на середовище, а Nike експериментував з кросівками, де в підошви інтегровані живі лишайники. Волокна SeaCell, створені з морських водоростей і целюлози, застосовують у спортивному одязі та білизні преміумсегмента завдяки м’якості й гіпоалергенності.
Кавове волокно — суміш порошку перероблених кавових зерен і поліестеру — використовує бренд Rens у кросівках, бананове листя та очерет досліджуються як потенційна заміна бавовни. Паралельно розвиваються біотехнологічні рішення: компанія Bolt Threads створила лабораторний павучий шовк Microsilk на основі дріжджів, а Stella McCartney представила сукню з цього матеріалу в Музеї сучасного мистецтва.
ФОТО: boltthreads.com
Інноваційні матеріали все частіше сприймаються як технологічна база для повсякденного, але преміальної якості текстилю. Коли матеріал стає стабільним у виробництві та зрозумілим для споживача, індустрія переходить до наступного етапу — переосмислення походження сировини й циркулярних моделей.
У текстилі це матеріали з повторним життєвим циклом, зокрема Econyl — регенерований нейлон зі старих рибальських сіток і килимів, який використовують Burberry та Prada в лінійці Re-Nylon. Рецикловані поліестер, бавовна й шерсть поступово стають стандартом, а багато брендів ставлять собі за мету створення одягу з 50–100% перероблених волокон.
ФОТО: burberryplc.com
Паралельно апсайклінг утверджується в люксі як стратегія обмежених серій і сильного наративу — Elvis & Kresse, Louis Vuitton, Filippa K та BODE працюють з пожежними рукавами, deadstock і вінтажним текстилем, перетворюючи відходи на культурну й комерційну цінність.
Окрему нішу займає риб’яча шкіра — це приклад апсайклінгу, де використовується побічна сировина харчової індустрії. В Україні цей напрям представляє бренд Fiskin, що продає аксесуари зі шкіри риби в сегменті екзотичного люксу на ринках Сінгапура, Дубая та Великої Британії. Апсайклінг працює в люксі лише тоді, коли за ним стоять сильний дизайн і готовність бренду долати ментальні бар’єри споживачів.
ФОТО: fiskin.store
Чи можуть бренди вже зараз заробляти на нових матеріалах?
Коли інноваційні матеріали проходять етап культурного й дизайнерського визнання, люксові Доми інтегрують їх у ширшу брендову стратегію як частину власного наративу. Запустивши Demetra, Gucci одразу відкрив доступ до матеріалу для інших брендів, фактично заклавши B2B-модель монетизації. Кампанії за участі Біллі Айліш працювали не на прямі продажі, а на формування довгострокової лояльності покоління Z, тоді як Nike та Adidas через проєкти з перероблення та біоматеріалів переважно інвестують у репутацію й виконання ESG-зобов’язань. У люксі навіть мікротиражі екокапсул підвищують загальну цінність бренду й опосередковано стимулюють продажі основних лінійок, що зрештою робить такі ініціативи фінансово виправданими.
ФОТО: gucci.com
На цьому етапі ключову роль відіграє венчурний капітал: у 2026 році стартапи на кшталт MycoWorks, Bolt Threads та Natural Fiber Welding можуть роками масштабувати технології без негайного прибутку, продаючи інвесторам доступ до майбутнього ринку матеріалів. За даними Material Innovation Initiative, сегмент next-gen матеріалів зберігає позитивну інвестиційну динаміку навіть після охолодження венчурного ринку, адже йдеться про створення інфраструктури, а не швидкий продукт.
Однак на виході з венчурної фази вся відповідальність переходить до ринку. Комерційний успіх екотканин напряму залежить від освіти покупця: нові матеріали потребують пояснення, як за ними доглядати, наскільки вони надійні й чому коштують дорожче. Без цього навіть технологічно сильний матеріал ризикує залишитися лабораторним досягненням, а не масовим товаром.
Виклики та характеристики нових матеріалів
Коли інноваційні матеріали виходять із лабораторій у реальний світ, ключовим фактором стає здатність речей відповідати споживчим очікуванням. На цьому етапі ринок починає тверезо зважувати не лише потенціал товарів, а й компроміси нових рішень, і тут з’являється реальна різниця між маркетинговою обіцянкою та матеріальною практикою.
Сучасні зразки біошкіри дедалі ближчі за виглядом до натуральної — настільки, що навіть найконсервативніші люксові Доми починають працювати з ними. Hermès не погодився б на матеріал Sylvania, якби оброблення не довели до рівня, за якого для більшості споживачів різниця з традиційною шкірою майже непомітна. Але грибна шкіра Mylo поки що відрізняється від телячої м’якістю та пластичністю, тому Bolt Threads продовжує доопрацьовувати її hand-feel. Натомість ключова перевага нових матеріалів — це стабільність: рослинні аналоги формуються у рівні листи, що спрощує крій і зменшує відходи, на відміну від натуральної шкіри з її неоднорідною структурою.
Frayme Mylo™️ від Stella McCartney — перша у світі сумка класу люкс, виготовлена з міцелію. ФОТО: stellamccartney.com
За міцністю й довговічністю натуральна шкіра зберігає перевагу: за належної обробки теляча шкіра служить десятиліттями та витримує високі навантаження. Більшість альтернативних рослинних шкір не мають такого трек-рекорду і наразі підходять тільки для виготовлення аксесуарів та декоративних елементів, а не для виробів із сильним тертям, таких як ремені, ручки сумок, сидіння, взуттєві підошви чи меблева оббивка.
Натуральна шкіра з роками набуває патини, яка в люксі лише підсилює цінність речі, і водночас зберігає форму під дощем та сонцем. Біошкіра без захисних шарів вбирає вологу, реагує на температуру й швидко втрачає цілісність. Саме тому виробники змушені додавати поліуретанові покриття — рішення практичне, але ставить під сумнів екологічну чистоту матеріалу. Нові екоматеріали задумувалися як альтернатива з меншим споживанням води та кількістю викидів і відмовою від використання тварин, однак тут немає ідеальних рішень. Критики справедливо вказують на добавки у складі та кінець життєвого циклу: напівнатуральні матеріали, як-от кактусова шкіра з домішками поліуретану, під час розкладання все одно залишають мікропластик. Тому індустрія стоїть перед вибором: або рухатися до повністю біорозкладних матеріалів, або будувати системи збору й ресайклінгу. Повністю біорозкладного матеріалу, здатного роками витримувати будь-які умови експлуатації, не існує, хоча саме цього очікує масовий покупець.
Ринок, ціни та споживчі настрої
Тож ключовий виклик для розробників — довести нові матеріали до такого рівня надійності й довговічності, який класична шкіра формувала десятиліттями, і будь-який публічний збій може коштувати бренду репутації. Саме тому індустрія обережно маневрує між технологічним проривом і довірою споживача.
Сьогодні екоматеріали суттєво дорожчі за натуральну шкіру, бавовну та синтетичні тканини масового виробництва через відсутність масштабного виробництва, високу частку ручної праці та дорогі технологічні процеси, тоді як класичні матеріали ще й виграють за рахунок відпрацьованих ланцюгів постачання. Один лотосовий шарф може вимагати роботи кількох майстрів упродовж місяця, а грибні ферми залишаються капіталомісткими, тому собівартість таких матеріалів поки вища за традиційну шкіру, яка є побічним продуктом тваринництва.
ФОТО: Instagram / @mycoworks
Водночас логіка індустрії зрозуміла: зі зростанням кількості заводів і відпрацюванням технологій ціни поступово знижуватимуться, і в середньостроковій перспективі вони зблизяться принаймні в середньому та преміальному сегментах. Масовим мейнстрімом вони не стануть доти, доки не зміняться критерії вибору більшості споживачів, які все ще орієнтуються на перевірену якість, доступність і традиційні статусні маркери. Натуральна шкіра, вовна й бавовна мають століттями сформований імідж, і змагатися з ним дуже складно.
Втім, зрушення в цьому напрямі вже помітні: майже 20% трендсетерів підтримують нові матеріали, ще приблизно 60% уважно спостерігають, 20% споживачів принципово відкидають будь-які альтернативи натуральним тканинам. Експерти прогнозують, що з часом, у міру того, як розвиватимуться технології, знижуватиметься вартість і з’являтимуться знакові речі, інноваційні матеріали перестануть сприйматися як щось виняткове.
