Сьогодні мода — це не лише тренди, а відповідь на реальність: кліматичну кризу, війну та перебудову глобального виробництва й торгових шляхів. Особливу увагу у цих змінах привертають інноваційні матеріали, які сьогодні часто сприймають як дорогі артексперименти, далекі від повсякденності.
Та в Україні, як і глобально, вони поступово переходять у практику: від біодизайну й міцелію грибів до риб’ячої шкіри та «розумного» текстилю, який розробляють уже не лише студії, а й університетські лабораторії. Ці рішення поєднують естетику з екологічністю — і тестують межу між концептом та ринком.
Журналістка Ксенія Виноградова спеціально для Harper`s Bazaar дослідила українські кейси: хто створює матеріали нового покоління, як вони проходять шлях від R&D до продукту, скільки коштує інновація — і чи готовий споживач платити за неї. А також – який потенціал ці рішення мають для планети та майбутнього української моди.
Апсайклінг і матеріали з відходів: нове життя ресурсів
Один із найсильніших драйверів змін у модній індустрії сьогодні – апсайклінг і робота з відходами як повноцінною сировиною. Тут екологічність проявляється не у деклараціях, а в самій логіці виробництва: те, що раніше вважалося сміттям або побічним продуктом, стає матеріалом із новою функцією, естетикою й цінністю.
Один із найвідоміших українських прикладів — Ochis Eyewear, що створює оправи з переробленої кавової гущі. За словами співзасновника бренду Максима Гавриленка, вибір матеріалу був не маркетинговим ходом, а особистою позицією: «Для мене було принципово важливо, щоб він не шкодив довкіллю й мав сенс — як функціональний, так і емоційний».
ФОТО: instagram / @ochis.eyewear
Кавовий жмих виявився ідеальним поєднанням практичності й символіки: це масова вторсировина з природно глибоким чорним кольором, який органічно працює в дизайні окулярів. Є й неочевидний рівень взаємодії: «Окуляри з кави мають приємний аромат. Це несподівана деталь, яка створює живий контакт із продуктом».
ФОТО: instagram / @ochis.eyewear
Матеріал і технологія — повністю власна розробка. Перші зразки Гавриленко створював у домашній майстерні, а сьогодні бренд має два патенти — на біополімер і на технологію виробництва окулярів. Паралельно Максим має невеликий R&D-простір за кордоном, але всі напрацювання інтегруються в основне виробництво в Києві. «За сім років ми постійно впроваджуємо нові стандарти і сьогодні матеріал майже вдвічі міцніше і стабільніше, ніж у перших версіях», – зазначає він.
Бренд має стабільну лінійку, продав вже тисячі окулярів у 63 країнах світу й готується до масштабування — без зниження планки якості: «Окуляри з кави – це не масовий продукт. Наш клієнт цінує унікальну історію бренду, українське походження, дизайн і якість».
ФОТО: instagram / @fiskin_official
Інший підхід до апсайклінгу демонструє Fiskin, що працює з відходами рибної промисловості, перетворюючи риб’ячу шкіру на преміальний матеріал. Засновниця Юлія Буглак, рибний біолог за освітою й майстер спорту з риболовлі, говорить про цей вибір як про природне продовження власного життєвого досвіду: «Вперше я побачила цей матеріал за кордоном і буквально закохалася. Він живий, з унікальною текстурою, дуже приємний на дотик. Але найголовніше — він природний. Для мене це була точка з’єднання естетики, екології й сенсу».
"Тварину не вбивають заради шкіри — це побічний продукт. І водночас це матеріал, який можна повернути в природний цикл", - говорить Юлія.
Спочатку Юлія планувала бути посередницею між виробниками матеріалу й дизайнерами, але швидко зрозуміла, що з риб’ячою шкірою готові працювати одиниці. «Тоді я вирішила робити сама», — згадує вона. Після початку повномасштабної війни бренд сформувався в Норвегії, куди Юлія виїхала з дитиною, а згодом повернувся в Україну, вже зі стабільними колекціями, з планами відновлювати крафтове виробництво й виходити на нові ринки. Наразі обробка шкіри відбувається в Норвегії, а вироби – в Україні. Але стратегічна мета — локалізація технології. «Я хочу, щоб Україна була не лише про дизайн, а й про технологію», – зазначає Юлія, додаючи, що працює над цим у межах свого PhD. Для Буглак риб’яча шкіра змінює саме уявлення про преміум.
ФОТО: instagram / @bevza
У цьому ж полі працюють і великі fashion-бренди. У колекції BEVZA Love Letters FW 2022 перероблені матеріали стали частиною художньої мови: ґудзики у формі сургучних печаток виготовили з пластикових кришок, зібраних в Україні, а фактура в’язаних виробів нагадувала риб’ячу луску — символ живих істот океану, які дуже потерпають від відходів пластику. Тож це працює не як окремий жест, а як спосіб говорити про зв’язок людини, природи й відповідальності. Для BEVZA робота з матеріалами другого циклу — не маніфест сталості, а частина ідеології бренду.
«Для мене важливо показати, що сучасна мода може бути відповідальною без втрати естетики, сили та чіткості форми», — говорить засновниця й дизайнерка Світлана Бевза.
ФОТО: instagram / @bevza
У колекціях BEVZA з’являються також вовна повторного виробництва, волокна з океанічного пластику, органічні тканини та zero-waste рішення в крої. За словами дизайнерки, такі матеріали більше не є компромісом: «Сьогодні інтегрувати матеріали з вторинної сировини значно легше — вони вже не є дефіцитом й водночас мають високу якість». На її думку, інноваційні матеріали сьогодні вже є частиною індустрії, хоч межа між масовим застосуванням й експериментом все ще відчутна.
Разом ці приклади показують: апсайклінг у моді, зокрема українській — це не тимчасовий тренд чи компроміс, а повноцінна стратегія. Це складні технології, ручна праця й чітке позиціонування, де відходи стають ресурсом, а дизайн — інструментом реальної зміни.
Міцелій як матеріал майбутнього: від експерименту до ремесла
Якщо апсайклінг дає ресурсам друге життя, то біотехнології пропонують інший сценарій — матеріали, які не переробляють, а вирощують. Один із найперспективніших прикладів — міцелій грибів, який сьогодні вважають матеріалом нового покоління й дедалі рідше сприймають суто як екологічну альтернативу шкірі. Йдеться радше про принципово інший підхід до матеріалу: його не видобувають і не обробляють агресивними методами, а вирощують як живу систему. Саме з цієї логіки працює український стартап Mycelia Tech, який розробляє композитний матеріал на основі міцелію грибів, агровідходів і перероблених волокон.
«Для нас міцелій — не “екоальтернатива” шкірі, а жива система, яку можна вирощувати, програмувати й адаптувати під конкретні властивості», — пояснює співзасновниця Mycelia Tech Марта Кондрін. За її словами, вибір цього матеріалу був відповіддю одразу на кілька викликів: кризу надвиробництва, токсичність традиційних матеріалів і потребу в локальних виробничих моделях. «На рівні технології це можливість створювати матеріал замість того, щоб видобувати або вбивати. На рівні цінностей — повага до життя, циклічність і локальність».
ФОТО: instagram / @myceliatech
Втім, шлях від ідеї до продукту виявився значно складнішим, ніж лабораторні експерименти. Найбільшим викликом, за словами Кондрін, стала стабільність.
У лабораторії матеріал може бути ідеальним, але продукт вимагає повторюваності — однакової товщини, міцності, поведінки в шитті, зносостійкості. Ми довго працювали над тим, щоб перевести “живий” матеріал у контрольований виробничий процес без втрати його суті.
Розробка матеріалу, його рецептури, процесів вирощування та фінішної обробки є повністю власною R&D-роботою Mycelia Tech в Україні. Понад два роки експериментів, десятки невдалих зразків і постійний діалог між біотехнологами, інженерами та дизайнерами дозволили створити матеріал, який сьогодні вже є комерційно життєздатним. Його ключові переваги — відсутність тваринного походження, токсичного дублення, менший вуглецевий слід і можливість локального виробництва. Важливо й те, що властивості майбутнього матеріалу — жорсткість, текстура, товщина — закладаються ще на етапі росту.
Саме ця особливість і робить співпрацю з дизайнерами принципово іншою. «Це не матеріал, який підлаштовується під класичні лекала. Він вимагає іншого дизайну — чесного, конструктивного, з повагою до його природи», — наголошує Кондрін. Одним із перших таких практичних тестів став пілотний проєкт із брендом Gaptuvalnya – у межах Ukrainian Design and Innovation Week вони представили піджак з міцелію під назвою «ВІХА».
ФОТО: instagram / @gaptuvalnya
Для Gaptuvalnya робота з мікошкірою стала першим досвідом використання справді інноваційного матеріалу. Засновниця бренду Наталія Гергелюк підкреслює, що інтерес до міцелію був частиною творчого пошуку, а не декларативним sustainability-жестом. «Нам було важливо дослідити, як матеріал поводиться у вишивці, в конструкціях, у щоденному використанні. Це про тестування меж матеріалу й розширення дизайнерської мови», — говорить вона.
Хоча модель піджака була власною розробкою бренду, саме матеріал вимагав кардинальної адаптації процесів. «Алгоритми вишивки, розраховані на льон чи вовну, неможливо напряму застосувати до мікошкіри. Ми адаптували програму, тестували матеріал на міцність, підбирали шви й конструктивні рішення. У цьому випадку матеріал дуже сильно диктує форму виробу — і це потрібно приймати», — пояснює дизайнерка.
Перехід від експерименту до готового виробу став, за її словами, найскладнішим етапом, адже потрібно було не просто дослідити матеріал, а змусити його «працювати» в реальному одязі — з формою, декором, комфортом і довговічністю. «Тут кожна помилка коштує дорого, а простору для компромісів майже немає», – підкреслює Наталія.
ФОТО: instagram / @myceliatech
Сьогодні Mycelia Tech позиціонує себе як міст між експериментом та індустрією. Команда вже має перші комерційні продажі та B2B-пілоти, й водночас продовжує лабораторну роботу, готуючи матеріал до масштабування. «Нам важливо не просто показувати концепти, а доводити матеріал до продукту, який реально продається й використовується», — підсумовує Марта Кондрін.
У цьому сенсі український досвід роботи з міцелієм поки що не про масовість, а про точкові, але показові кейси, у яких матеріал майбутнього проходить складний шлях від живої субстанції до виробу, створеного руками дизайнерів і майстрів. Це історія не лише про етичну альтернативу шкірі, а й про нову виробничу логіку, коли дизайн і технологія розвиваються разом із «живим» матеріалом. У підсумку міцелієві проєкти демонструють, як інновація й екологічність можуть працювати не паралельно, а в одній системі.
Тенсел, кропива, коноплі: глобальні тканини у локальних колекціях
Але інновації в моді — це не лише лабораторії та R&D. Є й інший рівень: робота з уже доступними матеріалами нового покоління, які Україна отримує через глобальні ланцюги постачання — зокрема тканинами з деревини евкаліпта та луб’яних волокон, як-от кропиви й конопель. Їхнє системне використання в колекціях українських брендів показує, наскільки локальна сцена інтегрована в міжнародний екологічний і технологічний контекст.
ФОТО: instagram / @hempfulclub
Конопляне волокно — одне з найміцніших натуральних доступних волокон. Його приємно носити до тіла, воно має антибактеріальні та сонцезахисні властивості, від природи стійке до плісняви. Дарує прохолоду влітку й зігріває взимку завдяки унікальним терморегулювальним властивостям. Український бренд Hempful, заснований фотографкою Інною Постніковою, створює з органічно вирощених конопель ніжні й тендітні речі. Засновник бренду Jo Hemp Денис Бурдейний 20 років займається бізнесом на коноплях. Спершу його підприємство займалося посівом конопель і виготовляло конопляні джгути й канати для мореплавства. У порядку виключення почало створювати текстиль і одяг, а згодом їхньою візитівкою стало взуття з технічних конопель. Бренд DevoHome створив натуральний плед із конопель, розробив дитячий текстиль та одяг — шкарпетки, жилетки й сукні. Зрештою марка створила інноваційний замінник тваринного хутра й першою у світі представила шубу з конопель, й... переміг у міжнародному конкурсі Green Product Award 2023 у Берліні, обійшовши учасників з 40 країн світу.
ФОТО: instagram / @devohome_ukraine
Матеріали з крапиви й конопель дедалі частіше з’являються у колекціях – ці культури не потребують інтенсивного зрошення чи хімічної обробки, а їхні волокна мають виняткові якості. Також одна із ключових тканин цього сегменту — ліоцел (тенсел), волокно з целюлози евкаліпта з безвідходним циклом виробництва.
Саме на цій групі матеріалів вибудовує свою роботу бренд Selera. За словами засновниці Валерії Семчук, вибір тканин для бренду — це поєднання екології, тактильності й чесної носибельності: «Ліоцел — на першому місці по екологічності. Він антиалергенний, дихаючий, має охолоджуючі властивості й чудово виглядає. Тенсел та інші віскози можуть бути замінником шовку — у нас є топ із полірованої кропиви, і ніхто не здогадується, що це не шовк».
Така увага до луб’яних волокон цілком обумовлена. Кропива, на відміну від льону, має довше волокно, що робить її надзвичайно міцною і водночас м’якою, а конопля відома своєю зносостійкістю, водовідштовхуючими властивостями й здатністю «дихати».
Усі ці тканини Selera закуповує у Франції та Італії, у форматі deadstock — залишків від великих модних домів. «Наш принцип — саме використання стоків, щоб зменшити вплив на довкілля. Те, що раніше спалювали або викидали, стає новими дизайнами», — каже Семчук. Бренд навіть досліджував, наскільки використання deadstock зменшує споживання води та викиди CO₂.
ФОТО: instagram / @selera.brand
Важливий момент — цінова політика. Завдяки роботі зі стоковими тканинами бренд утримує доступний діапазон: ціни стартують приблизно від 1 200 гривень за топи, а найдорожчі позиції — піджаки з міксу вовни й кропиви — сягають близько 8 300 гривень. «Ми намагаємося, щоб більше людей могли познайомитися з цими матеріалами. Не можу сказати, що тенсел значно дорожчий за бавовну, проте його властивості — справді виняткові», — пояснює дизайнерка. Реакція споживачів підтверджує цей підхід.
«Коли кажемо, що виріб з кропиви, у всіх це викликає “вау”-ефект. Люди хочуть торкнутися, приміряти. А сорочку з тенселу потім не хочеться знімати — це магія матеріалу», — каже Семчук, додаючи, що всі вироби тестує особисто, щоб бути чесною зі своїм клієнтом.
З тенселом працюють й інші українські бренди, інтегруючи сталі волокна у повсякденні колекції. «Вироби з тенселу зазвичай дорожчі, ніж з бавовни чи віскози, але ця різниця цілком виправдана довговічністю матеріалу й комфортом для тіла. Саме тому ми можемо пропонувати преміальне відчуття без різкого подорожчання готового виробу», – зазначає Ольга Штейнле, засновниця бренду домашнього одягу Leinle.
Подібну логіку роботи з глобальними матеріалами демонструє й бренд Overlay. Засновниця Анастасія Беседіна зазначає, що тенсел бренд закуповує локально — в Києві, — тоді як сама тканина виробляється на великих фабриках у Китаї та Кореї. «Для нас важливо, що це матеріал стабільної якості, який добре працює в конструкції й дає потрібний нам ефект у виробах».
У цьому сенсі матеріали нового покоління стають містком між глобальними виробничими ланцюгами та локальним дизайном — і саме в цій точці інновація перестає бути абстрактною й набуває форми речей, які хочеться носити щодня.
ФОТО: instagram / @bevza
Цей рух від локальних дизайнерських рішень до глобального контексту неминуче впирається у питання індустріальних стандартів і правил гри. Саме на цьому рівні, на думку дизайнерки Світлани Бевзи, і має відбуватися наступний крок: «Важливо, щоб на законодавчому рівні в індустрії моди запроваджувалися обмеження на використання не сталої синтетики – це спонукатиме бренди переходити на екологічні рішення та зменшувати забруднення планети виробничими відходами».
На аватарці використано фото з кампейну бренду BEVZA.
Продовження матеріалу читайте на сайті Harpers`s Bazaar Ukraine.
