Український бренд SIDLETSKIY представив у рамках Українського тижня моди нову колекцію — Personality. Бренд продовжив співпрацю із Центром протезування військових U+SYSTEM. У показі вдруге взяли участь п’ятеро моделей — військові з протезами, які продемонстрували адаптивний одяг, створений у співпраці бренду та центру.
Personality — це не просто одяг, а спроба почути та показати історії тих, чиї життя змінила війна. Моделі з протезами, які виходять на подіум, повертають не лише фізичний досвід, а й емоції, внутрішню силу та особисту ідентичність. У центрі колекції — людина, її характер і життєвий досвід, які формують стиль поза стандартами та стереотипами.
Про проєкт, що об’єднує моду, адаптивний дизайн і соціальну емпатію, про те, як одяг може стати голосом досвіду та інструментом самовираження, ми говоримо з дизайнером і засновником бренду SIDLETSKIY Ігорем Сідлецьким, генеральним продюсером Ukrainian Fashion Week Володимиром Нечипоруком, керівницею центру протезування та реабілітації U+System Олександрою Мосьтепан, колишнім військовослужбовцем 47-ї Окремої десантно-штурмової бригади Дмитром «Джорданом» Коваленком та бойовим медиком 66-ї Окремої механізованої бригади Ярославом «Гіппократом» Шарким.
Ігорю, ти якось сказав, що для тебе дизайн починається не з тканини, а з людини. Яке завдання ти поставив перед собою, працюючи над колекцією, представленою в березні на Ukrainian Fashion Week?
Ігор Сідлецький: Після нашої першої колаборації я чітко зрозумів: хочу створити не просто адаптивний одяг, а одяг, який говорить про людину — її досвід, характер, індивідуальність.
Сам по собі адаптивний дизайн — не надзавдання. Справжній виклик — зробити його естетичним, стильним і водночас таким, який хочеться носити щодня.
Одяг, що не лише функціональний, а й відображає внутрішній світ кожного героя.
Чесно кажучи, іноді мені доводилося відмовлятися від власних дизайнерських амбіцій. Адже подіум часто існує окремо від реального життя. Тут же було важливо, щоб ці два світи зустрілися. І саме в цьому — і складність, і найбільший інтерес.
Про результати березневого показу говорити ще рано, але як ти оцінюєш фідбек після попередньої, без перебільшення, резонансної колаборації з U+System?
Ігор Сідлецький: Першу капсульну колекцію адаптивного одягу для українських військових і цивільних, які втратили кінцівки, ми представили в межах Copenhagen Fashion Week. І реакція перевершила очікування: міжнародні медіа, десятки публікацій, схвальні відгуки. Нас називали новаторами — і, мабуть, саме тому, що нам вдалося поєднати функцію з дизайном без компромісів.
Другий показ, уже на Ukrainian Fashion Week, ледь не зірвався через повітряну тривогу — але все ж відбувся. І саме в цей момент стало остаточно зрозуміло: ми рухаємося у правильному напрямку.
Наскільки я розумію, показ у Копенгагені був зворушливим не лише для дизайнера, а й для «моделей», в ролі яких виступили військові ветерани?
Дмитро «Джордан» Коваленко: Якщо чесно, я до кінця не розумів, куди їду і що на мене чекає. (Сміється.) Я не з сором’язливих, але сама ситуація була для мене незвичною, тому хвилювався. Добре, що поруч була Олександра (Олександра Мостепан — керівниця центру протезування та реабілітації U+System. — Ред.).
На примірці стало ще цікавіше: речі, в яких я мав виходити на подіум, кардинально відрізнялися від мого звичного гардероба. У повсякденному житті це футболка, куртка, спортивні штани. А тут — зовсім інша естетика. І так, напівпрозоре поло. (Сміється.)
Ігор Сідлецький (усміхається): Йдеться про чорне поло із сітки, яке після показу, до речі, стало бестселером у чоловічій лінійці.
Ярослав «Гіппократ» Шаркий: Діма тоді скинув мені відео з примірки — і, чесно, він був у захваті.
Ярослав «Гіппократ» Шаркий
Ярославе, ти брав участь уже в київському показі?
Ярослав «Гіппократ» Шаркий: Так, і це був чистий кайф. Емоції перевершили всі очікування. Востаннє я вдягав костюм ще на випускний у дев’ятому класі — тож довелося трохи згадувати, як це. (Сміється.)
Ігор Сідлецький: Після показу Ярослав написав пост у Threads, який миттєво розлетівся і став, можна сказати, вірусним.
Ярослав «Гіппократ» Шаркий: Я тоді написав: «Одна нога на Донбасі, а друга — на подіумі Fashion Week. Ніколи не знаєш, як поверне життя».
Володимир Нечипорук: Шоу — це шоу. Але скажіть чесно: ви б носили цей одяг у повсякденному житті? Чи це все ж більше про подіум?
Дмитро «Джордан» Коваленко: Мені дуже зайшли шорти з мого лука в Копенгагені — їх я б точно носив. А от поло — радше подіумна історія. У житті я обрав би щось простіше.
Ярослав «Гіппократ» Шаркий: Я чув багато компліментів щодо свого образу. Він вийшов одночасно елегантним і доволі брутальним — і, здається, саме це спрацювало.
Адаптивний одяг — це шляхетна історія, але дуже непроста. На відміну від класичних дилем: творчість чи комерція — тут важливими є інклюзивність та емпатія. І справа не лише у зручності, а й у подоланні суспільних стереотипів щодо того, як має виглядати одяг для людей із протезами.
Володимир Нечипорук: Ідея першої колекції виникла під час благодійного балу U+System, де танцювали протезовані хлопці.
Хлопці повертаються з фронту до цивільного життя — їм потрібно соціалізуватися: виходити на роботу, з’являтися в громадських місцях, брати участь у заходах, де шорти та спортивний одяг не завжди доречні.
Під час організації балу постало питання: як їх одягнути, щоб вони виглядали елегантно, гідно та відповідно до події? Потрібно було врахувати нестандартні розміри (наприклад, зріст Дмитра понад два метри) та адаптивні особливості — це був справжній квест!
Олександра Мосьтепан: У заході брало участь одинадцять пар. Ми вирішили, що кожен учасник обере одяг, у якому йому буде максимально комфортно — військову форму, класичний костюм або навіть вишиванку.
Спочатку існувало упередження, що хлопці не захочуть носити смокінги, адже більшість востаннє приміряли костюми ще на випускний.
Проте ми хотіли, щоб кожен відчував себе впевнено і комфортно. І, до нашого здивування, лише дві пари обрали військову форму, всі інші — смокінги. Це показало: якщо є можливість виглядати красиво, хлопці із задоволенням нею користуються. Отже, актуальний адаптивний одяг дуже потрібен.
Чи є попит на адаптивний дизайнерський одяг? Адже часто виникає дилема: «модно та зручно, але незвично» або «немодно, але зручно та звично». Обидва варіанти рідко приносять успіх.
Ігор Сідлецький: Саме на цьому базувалася наша колаборація. Під час першого зуму з командою U+System ми одноголосно вирішили: одяг не має бути схожим на медичний чи технічний. Він має бути красивим і не акцентувати на протезуванні.
Олександра Мосьтепан: Коли ми запускаємо партнерство, прагнемо сталого формату, а не одноразового проєкту. Ми віримо, що адаптивний одяг потрібен хлопцям і має бути доступним як за ціною, так і за локацією — щоб це була не лише столична історія, а й для регіонів. За моїми спостереженнями, попит на адаптивний одяг серед українців зростає. Тому важливо більше про нього розповідати, щоб ще більше хлопців та дівчат могли носити красивий адаптивний одяг.
Ярослав «Гіппократ» Шаркий
Адаптивний одяг завжди потребує прискіпливого підбору матеріалів. Чи використовували ви у новій колекції матеріали, з якими раніше не працювали?
Ігор Сідлецький: Так, дуже важливо обрати «правильний» матеріал для реалізації задуманої моделі. Це постійне дослідження та практична робота. В новій колекції ми багато експериментували з денімом, але на подіумі покажемо лише частину того, що планували спочатку. Денім — специфічний матеріал, і на практиці не завжди можна виготовити з нього все, що мало гарний вигляд на ескізі.
Яку деталь було найскладніше адаптувати у зимовій колекції?
Ігор Сідлецький: Верхній одяг шити технічно складніше, і додавати йому функції адаптиву теж набагато важче. Перші кілька зразків ми відхилили, бо вони виглядали неестетично. Найскладніше було адаптувати класичний чоловічий жакет — довелося дуже «заморочитися», щоб він не перетворився на кежуал-варіант. Тому в колекції буде все, крім класичного піджака.
Які зі створених тобою адаптивних речей перекочували у твій особистий гардероб?
Ігор Сідлецький: Це абсолютно базовий одяг, який може носити будь-хто. В цьому ідея: ми не хотіли робити одяг, який би якось виділяв людей з протезуванням. У ньому просто є додаткові функції, якими можна скористатися за потреби.
Олександра Мосьтепан: Не всі хочуть підкреслювати наявність протезів. Переважна більшість хлопців і дівчат хочуть звичайні джинси, які нічим не відрізняються від стандартних моделей. Але є нюанс — їх має бути легко вдягати, щоб, наприклад, хлопці на подвійних ампутаціях не були змушені взимку носити шорти.
Ярослав «Гіппократ» Шаркий: Саме тому у мене в планах створити адаптивні штани. Це для мене зараз дуже актуально. Але не «фешенівські» чи костюмні, а спортивні, які зручно носити. Часто доводиться підтягувати штанину, бо протез стоїть не так, або ще щось. Думаю, це актуально й для тих, хто купує мої футболки.
Володимир Нечипорук: Ярік, я теж ношу твою футболку з гаслом «Здаватись — то не варіант» і тішуся, що вона з коротким рукавом, бо, мабуть, лікті вже протер до дірок, а вона мені дуже імпонує. (Сміється.)
Ігорю, ти відчуваєш відповідальність перед військовими, коли працюєш із їхнім досвідом?
Ігор Сідлецький: Це шалена відповідальність. Ми уважні до всіх запитів і відслідковуємо потребу кожної історії. У Львові ми зустрічалися з ветераном, у якого чотири протези, і для нього адаптивний одяг переходить у зовсім іншу площину.
Коли ми тільки починали роботу, ще до колаборації з U+System, було багато зустрічей із центрами реабілітації, і я замислювався: як правильно ставити питання, чи можна жартувати, чи можна співчувати? В першу чергу — через повагу та вдячність хлопцям.
Була навіть історія, коли ми запитали про топ «дурних» питань, які задають хлопцям з протезами. У те, що нам озвучили, я просто не міг повірити. Люди, виявляється, справді запитують: «А як тобі ногу відірвало?»
Володимир Нечипорук: «Почуття гумору — це як нога: або воно є, або його немає». Цей жарт я теж чув від хлопців. (Сміється.) Дімо, пригадай топ найдурніших питань, з якими до вас зверталися?
Дмитро «Джордан» Коваленко: Найдурніше питання було: «Ну що, тобі зручно в протезі?» А ще хтось спитав, як я втратив ногу. Я відповів, що наступив на міну, а він: «Ааа, це була "пелюстка", я знаю, як це». Було кумедно чути таке від цивільної людини на двох ногах. (Сміється.)
Ярослав «Гіппократ» Шаркий: У мене вже імунітет на дурні питання. Коли я лежав у військовому шпиталі й протеза ще не було, таксисти вважали нормою, побачивши мене на костилях, питати: «Братик, а що трапилось? Де нога?»
Працюючи над проєктом, чого ви навчилися один в одного?
Ігор Сідлецький: Відкритості.
Володимир Нечипорук: Колись я почув важливу думку від ветеранів: ми, цивільні, ніколи не станемо «своїми» для них. Але ми можемо бути ефективними партнерами, приятелями, друзями. І з вдячністю за те, що вони зробили, ми повинні надавати якісні сервіси у всіх сферах життя — соціальній, медичній, спортивній, культурній.
Ми повинні розуміти, що це наше суспільство. Не можна цивільних «загнати в резервацію», так само як і ветеранів. Маємо об’єднатися. І я дуже радий, що дизайнери правильно зрозуміли цю ідеологію.
В особі Ігоря, Наді Дзяк, Юлії Кросс, Макарія Лібермана я бачу однодумців, які втілюють і поширюють цю модель суспільства, де ми всі — цивільні й ветерани — на одній залі, на одному спортивному майданчику, на одному подіумі.
Оця відсутність «резервацій» у будь-якій сфері життя для мене та для всіх нас дуже важлива.
