Тижні моди — як локальні, так і в містах «великої четвірки» — привертають увагу тисяч дизайнерів, моделей, журналістів і фотографів, а також інших працівників галузі fashion та її прихильників. Однак чи замислювалися ви, що так було не завжди? Ще сто років тому робити фото дефіле на модних показах було суворо заборонено: дизайнери надто переймалися через можливість копіювання їхніх робіт, а перший Тиждень моди в сучасному його розумінні відбувався виключно для преси. Виник він, до речі, у Нью-Йорку, а не в Парижі.
Тож пропонуємо вам зазирнути в модні архіви та прослідкувати шлях від салонних шоу Чарльза Фредеріка Ворта до сьогодення.
То ким же був Чарльз Фредерік Ворт? Саме з нього бере початок не лише явище модних показів, а й високої моди — його називають першим fashion-дизайнером і засновником haute couture. Так, Ворт був першим, хто наважився запросити клієнтів у своє ательє The House of Worth на 7, rue de la Paix у Парижі для перегляду його робіт.
Замість манекенів Чарльз Фредерік вивів на дефіле живих моделей. Йому також спало на думку організовувати подібні заходи двічі на рік — аби всі клієнти мали змогу прибути до міста одночасно й разом переглядати нові лінійки в ательє. Так Ворт започаткував традицію «салонних показів» — кожен із них був присвячений окремій колекції дизайнера і спрямований на її продаж.
«Батько високої моди» навіть вийшов за межі свого ательє, організувавши показ вбрання на іподромі Лоншан.
Згідно з іншою версією, першою, хто замінив манекени на живих моделей у межах показу, була перша британська дизайнерка Люсіль Дафф Гордон — і потрапити на її шоу мріяли всі аристократки Лондона. В пишно декорованій квітами залі ательє на Hanover Street Люсіль влаштовувала мінівистави під супровід живої музики. Дизайнерка власноруч розробляла запрошення і програмки для гостей, а сукням давала романтичні й надзвичайно поетичні назви.
Модні покази леді Дафф Гордон зазвичай завершувалися частуванням смаколиками та вином.
Уявлення про демонстрацію одягу змінював і перший модерніст світу моди Поль Пуаре, який, до речі, працював із Чарльзом Фредеріком Вортом, перш ніж заснувати власний Дім. Зрештою Пуаре став відомим, зокрема, завдяки своїм екстравагантним костюмованим балам початку XX століття. Жінки вдягали на ці бали сукні дизайнера, натхнені тематикою Сходу, демонструючи їх у русі. Найвідомішим із них став бал «Тисяча і друга ніч» 1911 року, на якому дружина Поля з’явилася в образі, що нагадував позолочену клітку.
Того ж року світ побачив один із перших модних едиторіалів — його створив Едвард Штайхен для журналу Art & Décoration, показавши роботи Пуаре.
Водночас дизайнер не зупинявся на світських заходах — він гастролював країнами Європи, представляючи своє вбрання на манекенах у театрах та універмагах різних її куточків. Його ідею згодом запозичили деякі американські універмаги: вони організовували покази виробів, представлених в асортименті брендів.
У наступні десятиліття розпочинається справжній період розквіту haute couture: у 1923 році свою колекцію в Нью-Йорку представила Мадлен Віонне — вона стала першим паризьким кутюр`є, чий Дім відкрив філію у США. Разом з тим Коко Шанель відкрила двері будинку на славнозвісній 31 Rue Cambon у Парижі для проведення своїх салонних показів, таємно спостерігаючи за реакціями глядачів шоу у відображенні дзеркальних сходів.
У 1931 році свою колекцію на подіумі Saks у Нью-Йорку показала Ельза Скіапареллі. Робити знімки дефіле досі було заборонено, тож образи фіксували художники у своїх замальовках.
За вісім років, у 1939-му, вибухнула Друга світова війна, що докорінно змінила устрій тогочасної як соціально-політичної та економічної, так і культурної карти. Париж опинився під нацистською окупацією, а чимало з відомих дизайнерів зупинили свою діяльність. Можливість для розвитку в цьому побачила Елеонора Ламберт — на той час директорка пресслужби Нью-Йоркського інституту одягу.
У 1943 році вона організувала перший Press Week, покликаний продемонструвати світові талановитих американських дизайнерів. Ламберт запрошувала представників преси з усіх куточків США і платила їм кошти — у результаті світлини з Press Week опинялися на сторінках таких видань, як Harper`s Bazaar. Водночас покупці не могли потрапити на захід, вони мали планувати свої візити окремо.
Перший Press Week у Нью-Йорку, 1943 рік. Сукня від Джо Коупленд для Pattullo Modes
Через два роки Рут Фінлі, PR-асистентка Елеонори Ламберт, почула, як два журналісти розчаровано обговорюють івенти у Saks Fifth Avenue та Bergdorf Goodman — вони мали відбутися увечері того ж дня та співпадали за часом. Саме так у Рут виникла ідея розробити «Модний календар» — спосіб організувати всі покази так, аби вони не збігалися. І ця ідея Фінлі заклала основу сучасного формату тижня моди. Відтоді дизайнери мали усього 15 хвилин, щоб показати свої колекції та приголомшити VIP-гостей — тих, хто відвідував багато показів поспіль.
Вже до середини 1950-х років Press Week вже знали як Press Week of New York, а свої колекції у його межах представляли Клер Маккарделл, Норман Норелл, Нетті Розенштейн та інші американські дизайнери.
Важливість модних шоу зростала, і заради залучення коштів для подальшого розвитку Тижня моди Елеонора заснувала Раду модельєрів Америки (CFDA). Згодом, у 1993 році, аби відвідувачам модних показів не доводилося їздити по всьому Нью-Йорку з однієї локації на іншу, Стен Герман і Ферн Малліс вирішили централізувати шоу в Браянт-парку, а сам захід перейменували на 7th on Sixth.
У новому місці свої лінійки демонстрували ключові гравці модного ринку США 90-х років: Calvin Klein, Donna Karan, Tommy Hilfiger, Ralph Lauren і Carolina Herrera. Ближче до кінця 1990-х захід перейменували на Mercedes-Benz Fashion Week.
Calvin Klein, 1992 рік
Саме так Нью-Йорк став першим містом, де пройшов Тиждень моди у звичному для нас форматі. А що ж тим часом відбувалося в Парижі? Французька столиця лишалася колискою високої моди, а висока мода — її невіддільною частиною. Тож у 1945 році, по завершенню Другої світової війни, Chambre Syndicale de la Haute Couture встановив офіційні вимоги для Домів haute couture. Серед них — представлення пресі подіумних колекцій із щонайменше 35 денних і вечірніх образів.
Більш відповідний до структури сучасного Тижня моди в Парижі захід відбувся тут лише у 1973 році. Він був організований Fédération Française de la Couture під керівництвом Елеонори Ламберт і увійшов в історію як «Битва за Версаль»: протистояння п’яти французьких і п’яти американських модних домів.
Хоча протягом довгого часу Press Week of New York лишався єдиним тижнем моди, йому не довелося чекати цілих 30 років, доки цикли модних шоу з'являться в Парижі. У 1951 році італійський аристократ Джованні Баттіста Джорджіні заходився влаштовувати модні покази у власній резиденції у Флоренції, учасниками яких ставали, зокрема, Еміліо Пуччі та сестри Фонтана. Згодом захід було перенесено до Білої зали в Палаццо Пітті, сюди з’їжджалися журналісти, фотографи й представники великих ритейлерів не лише з усієї Італії, а й зі Сполучених Штатів.
Захід був настільки успішним, що його популярність спричиняла транспортний колапс у Флоренції, тож модні покази було вирішено перенести до Мілана. А в 1958 році у Римі була заснована Camera Nazionale della Moda Italiana — неприбуткова організація, покликана опікуватися розвитком італійської моди.
Згодом Мілан став домом для таких брендів, як Prada, Gucci, Versace, Giorgio Armani, Dolce&Gabbana та інших.
Laura Biagiotti, весна-1978
Останнім до «великої четвірки» приєднався Лондон — перший Тиждень моди тут був організований у 1984 році British Fashion Council, і саме тоді, власне, виник термін Fashion Week. За шість років цю назву офіційно взяв і Press Week of New York, ставши New York Fashion Week.
Покази в Лондоні відбувалися централізовано — у наметі на парковці Інституту Співдружності. І на початку 1980-х британська столиця стала центром креативу нової хвилі завдяки таким дизайнерам, як Вів’єн Вествуд.
Jean Muir, осінь-1984
Водночас у період 1980-90-х років Париж закріплює за собою статус серця модної індустрії. Зокрема, саме до Франції приїжджають Рей Кавакубо і Йоджі Ямамото, змінюючи уявлення про стиль і дизайн.
Після понад тридцяти років великих змін і потрясінь у fashion-світі негласні правила Тижнів моди були встановлені чіткі: Нью-Йорк — насичений початок місяця, він швидкий і блискавичний, тут кожен прагне приголомшити вкрай вибагливу публіку; Лондон — авангардний, провокаційний і безтурботний, водночас із року в рік він заохочує і відкриває молоді таланти; Мілан — це квінтесенція шику, де вимоги диктують великі італійські доми; Париж — найтриваліший, найважливіший і найвпливовіший з усіх, тут усе відбувається на найвищому рівні.
Calvin Klein, Тиждень моди в Нью-Йорку
JW Anderson, Тиждень моди в Лондоні
Prada, Тиждень моди в Мілані
Schiaparelli, Тиждень моди в Парижі
