Що б не відбувалося в Україні та світі, українську культуру та її розвиток не зупинити. Harper's Bazaar Ukraine продовжує цикл інтерв’ю з представниками індустрії, які працюють над формуванням культурної спадщини нашої країни, закарбовуючи свої імена на власних полотнах та сторінках історії.
«Тепле, яскраве, іноді трошки саркастичне»
— такими словами характеризує своє мистецтво наша нова героїня.
Лера Деркач, 24-річна художниця з Кривого Рогу, виросла в родині, де хоча й не було професійних митців, однак мама та бабуся завжди знаходили спосіб виразити свою креативність. «Скільки себе памʼятаю, мама і бабуся постійно щось майстрували своїми руками». Сьогодні Лера живе та працює в Парижі, де продовжує свою мистецьку подорож.
Її мистецтво, мов вибух юності та безтурботності, випромінює свіжість і легкість. Її на перший погляд казково-наївні світи полонять та інтригують своєю грайливістю та багатогранністю, а сама мисткиня чіпляє своїми розумом, проникливістю, відкритістю та добротою.
«Мені дуже подобається це поєднання, коли скрізь дитячу грайливість і казковість можна відчути якийсь дискомфорт, наче у чомусь солодкому ти відчуваєш кислинку або навіть гостроту. Це відчуття спонукає людину ставити питання самому собі, художнику»,
— розповідає Лера про своє мистецтво.
Майже 11 років Лера відвідувала художню школу в рідному місті, після чого обрала шлях графічного дизайну. Однак, незважаючи на здобуту освіту, вона жодного дня не працювала за цією спеціальністю. «Я думала, що як дизайнер зможу побудувати карʼєру, а як художник — ні», — зізнається Лера. Так її пошуки привели до ще однієї спроби — стати тату-майстром, але і ця професія не стала тим, що принесло дівчині справжнє задоволення.
Все змінилося, коли Лера зустріла людину, яка допомогла їй побачити професію художника під іншим кутом. Ця зустріч стала поворотним моментом у її житті, відкривши очі на власний талант і допомігши їй усвідомити своє справжнє покликання — бути художницею.
Про свій творчий шлях та поворотний момент, який вселив віру та впевненість у собі, про українське артком’юніті та чому художникам потрібно стати добрішими, про те, що є рушієм розвитку художника, чому критика — це про вибір, а бути вільним — це важко, Лера Деркач розказала Лесі Пахариній в інтерв’ю для Harper's Bazaar Ukraine.
Бліц
Ваш улюблений художник. Не можу відповісти однозначно. Скажу, що зараз це Еліс Ніл, а ще дуже люблю Генрі Тейлора.
Ваша улюблена картина. Їх дуже багато, одна з найулюбленіших — це, напевно, із серії робіт Пʼєра Боннара Nu dans le Bain, 1940–1946.
Ваш улюблений напрям у мистецтві. Кожен із напрямів мені чимось подобається.
Ваш улюблений музей/галерея. Дуже люблю Помпіду (Національний центр мистецтва й культури імені Жоржа Помпіду. — Ред.).
Ваш улюблений фільм про мистецтво. Фільм Джуліана Шнабеля «Баскія».
Ваші улюблені кольори, поєднання кольорів. Люблю всі кольори та всі поєднання. Дуже люблю експериментувати з кольорами, використовую їх як інструмент у практиці.
Малювання — це дар чи ремесло? Для мене малювання — це жива енергія, в якій все працює в симбіозі. Я не вірю, що це ремесло, але я знаю, що для результату треба дуже багато працювати. Я не вірю, що це дар, проте я знаю, що художники бачать світ інакше. Це і не те, і не інше, і все разом.
Опишіть своє мистецтво кількома словами. Тепле, яскраве, іноді трошки саркастичне.
Якби не мистецтво, то… Навіть боюся думати що. (Посміхається. — Ред.) Думаю, в усіх можливих варіаціях розвитку подій я б прийшла до мистецтва.
Ви інтроверт чи екстраверт? Була народжена інтровертом, але перевчилася в екстраверта.
Ваш найбільший страх. Біль в усіх його проявах.
У порядку пріоритетності: самореалізація, слава чи гроші? На першому місці — самореалізація, на другому — гроші, а далі вже слава.
З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися? Я б хотіла зустрітися з Весом Андерсеном. Обожнюю його фільми, мені було б дуже цікаво з ним поспілкуватися.
Коли та з чого почався ваш творчий шлях? Чи пам'ятаєте ви свою першу роботу і якою була реакція інших на неї?
В моїй сімʼї не було художників, проте всі жінки є дуже креативними. Скільки себе памʼятаю, мама і бабусі постійно щось майстрували своїми руками.
Мені здається, що не було ні дня в моєму житті, коли я думала, що моя професія буде звʼязана з чимось іншим, окрім мистецтва. Всі завжди знали, що я точно буду художницею. Були моменти, коли я шукала себе, вчилася на графічного дизайнера, потім займалася тату, але це не приносило мені великого задоволення. Зрештою я зустріла свого майбутнього хлопця, і він показав мені, як це — бути художником. Я побачила, як він горить мистецтвом, і подумала: «Хочу так само!» Він показав мені сучасних художників, переконав, що не треба боятися експериментувати, дав мені впевненість у собі та у своїх силах, я зрозуміла, що зі своєю базою можу робити все що завгодно і можу стати дуже сильною художницею, якщо буду плідно працювати.
Я почала малювати ще в дитинстві. У 3-му класі пішла в художню школу і провчилася там приблизно 11 років. Але до того, щоб стати художницею, я прийшла набагато пізніше. В мене ще з художки було досить дивне стереотипне бачення того, ким є художник.
Раніше мені здавалося, що художники — це люди, які працюють в темних підвальних майстернях і ледве зводять кінці з кінцями. Мені здавалося, що в мене як у художниці не буде ніякого карʼєрного розвитку, що я все життя буду робити комерційні замовлення, які мені не будуть подобатися.
Зараз я розумію, що це не зовсім так. Звісно, є багато художників, які саме так і живуть, але я побачила, що це не єдиний шлях, що художник необовʼязково повинен бути голодним, що цілком можливо заробляти своїм мистецтвом, робити тільки те, що тобі подобається. Для цього розуміння мені треба було трішки підрости, побачити світ і познайомитися з правильними людьми.
Я пробувала бути дизайнеркою, але ще в універі зрозуміла, що це зовсім не моє. Я була дуже поганим графічним дизайнером (сміється) — зовсім не дотримувалася правил і не пропрацювала за професією ні дня. Потім якийсь час займалася тату, і якщо спочатку мені було це в кайф, то з часом зовсім перестала отримувати задоволення від роботи, вона стала для мене рутиною, навіть попри те, що я набивала виключно свої ескізи.
Таким чином я прийшла до висновку, що бути художником — це єдине, що мені подобається, єдине, від чого я отримую задоволення, отримую весь спектр емоцій, відчуваю себе краще за все, коли пишу картину.
Мені подобається ця безкрайня свобода, яку дає мистецтво.
Іноді вона може і лякати. Коли у людини є багато виборів, вона губиться. Бути вільним насправді дуже важко, набагато легше жити, коли тобі сказали як. Якщо в тебе є план, по якому ти йдеш по життю, коли є стабільність. У художника цієї стабільності немає, у художника є дуже багато сценаріїв. Іноді це дуже страшно, є страх того, що ти можеш втратити той рівень, який в тебе вже є. Художник постійно з цим страхом бореться. Хтось впадає в ступор і не може поворушитися, піддається цьому страху і починає йти проти себе, а хтось, навпаки, переборює його і не зраджує собі.
Розкажіть, будь ласка, про техніку малювання, яку ви використовуєте.
В своїй практиці я дуже люблю експериментувати з техніками, часто змішую різні текстури та матеріали. Обожнюю робити колажі та катаути, тому на картинах часто використовую колажні прийоми.
Мені подобається, коли робота трошки сира, коли в ній залишаються якісь «помилки» або недомальовані фрагменти, мені здається, що так картина виглядає більш живою, більш експресивною.
Так можна ніби трошки підглянути за процесом роботи художника — коли бачиш, що десь приліплений кусочок обгортки з крайону або недомальований кут, наче художник просто вирішив, що на цьому все і тут більше додавати нічого не треба, бо так воно і є насправді.
Коли я почала карʼєру художниці, я дуже багато малювала акрилом, але не до кінця отримувала задоволення від процесу. Звісно, у роботі з акрилом є свої плюси, і тоді, коли в мене не було студії і я працювала вдома на підлозі, акрил дуже мене виручав — він швидко висихав, і я могла малювати більшу кількість картин. Але зараз, коли в мене вже є студія, я перейшла на олію. Олія завжди була одним із найулюбленіших моїх матеріалів.
Я малюю повільно, можу довго думати над якимись частинами в картині, тому мені дуже подобається, що ця фарба більш пластична, вона довго сохне. Я можу змінювати якісь частини роботи в процесі, щось витирати, щось додавати, гратися з консистенцією фарби.
Мій процес зазвичай починається з простого малюнка вугіллям на полотні. Я шукаю форму, будую композицію так, як мені подобається. Я працюю без ескізів, тому сюжет розвивається одразу на полотні. І коли я вже задоволена малюнком — починаю працювати олією, це мій найулюбленіший момент.
Чи відбулися якісь зміни у вашому мистецтві протягом творчого шляху? Якщо так, то які? Що було їхнім рушієм, причиною?
Я постійно змінююсь, постійно шукаю себе. Мені здається, що художник повинен змінюватися, постійно пробувати щось нове, бути гнучким. Бо гнучкість мислення, як на мене, є рушієм процесу. Кожна нова картина для мене зараз як новий етап у мистецтві. Мені дуже б хотілося, щоб мої роботи були живими, щоб вони торкали глядача.
Моя практика збудована на тому, щоб картини «запрацювали», тому шукаю, що саме може дати мені це відчуття. І я зараз зовсім не про сенс картини: я б хотіла, щоб картина працювала не тільки з допомогою наративу, а й за допомогою кольору, форм, розміру.
Насправді наратив для мене в роботі не є головним, він практично завжди є трохи абстрактним, для мене більш цікава в процесі форма.
Скільки картин ви створили? Чи є якась певна робота або серія, яка, на вашу думку, була ключовою або дуже вагомою у вашій кар’єрі?
Я створила і постійно створюю дуже багато робіт, мені навіть складно буде їх усі перерахувати. Але є одна, яка дійсно була ключовою в моїй карʼєрі, — великий малюнок на папері «Квартет». Це перший малюнок, який я продала, з нього почалася моя карʼєра, і саме через цей малюнок мене згодом помітив мій перший галерист.
Чи відокремлена ваша ідентичність як мисткині від вашої ідентичності як особистості?
Думаю, що ні.
Чи стикалися ви з критикою? Як відноситеся і реагуєте на неї? Чи впливає це на бажання продовжувати займатися улюбленою справою?
Мені здається, що кожному художнику дуже неприємно чути критику, вона торкає його. Проте це вибір — приймати цю критику на власний рахунок чи ігнорувати. Найскладніше дається критика від близьких мені людей, однак жодного разу це не впливало на моє бажання займатися мистецтвом. Навпаки, іноді я починаю працювати ще більше.
Звідки ви черпаєте натхнення? Чи відомі вам так звані муки творчості? Якщо так, то як з ними впоратися?
Найбільше натхнення приходить саме під час роботи. Якщо я відчуваю, що зовсім складно підходити до полотна, то змінюю медіум. Можу поробити катаути або скульптури, і дуже часто це наштовхує мене на нові ідеї та взагалі допомагає у створенні картин — кожен раз я трішки краще починаю працювати з формами на полотні. Це мій безпрограшний варіант.
Також я наповнююся, коли ходжу в музеї та галереї, коли читаю інтервʼю художників або їхні біографії. У мене є невеличка бібліотека з цікавими книжками про мистецтво, я стараюся постійно її поповнювати. Дуже хочу в майбутньому мати величезну бібліотеку. Мої улюблені в колекції— це книга від Karma Publications, де в одній книзі зібрані малюнки Де Кунінга та Ріти Акерман, також дуже люблю книгу про Еліс Ніл у видавництві Zwirner.
Що найбільше сприяє творчості? Якщо говорити як про внутрішні стани, так і про зовнішні фактори.
Для мене головне — це бути здоровою, гарно себе почувати фізично. Це основні фактори, які сприяють моїй роботі.
Що найскладніше в процесі створення картини? Яка картина далася вам найважче?
Всі картини мені даються однаково складно, з кожною в мене відбувається своєрідний бойовий танець. Мені здається, що коли картина іде дуже легко, то щось з нею не так. Вона наче мертвонароджена.
До кожної картини я шукаю свій підхід, бо кожна — це живий організм.
Як ви вважаєте, ваша творчість більше виражає ваші внутрішні почуття чи відображає зовнішній світ? Що ви хочете транслювати своїми роботами?
Мої роботи — це суміш усього, що я вбираю щодня. Я часто малюю сцени з казок, старих мультфільмів, дуже багато посилаюся на фольклор зі свого дитинства, а також просто на побут свій і людей навколо.
Коли я малюю, то наче відключаюся від світу, час зупиняється, я ні про що не думаю, окрім як про картину, вона мене веде. Я наче трошки відокремлена і від себе, і від світу. Через мистецтво я хочу додати мир, радість і позитивні емоції в життя людей, а також у своє життя.
Тому складно сказати, що саме виражає моя творчість, це мікс.
Мої герої — це частково персонажі з українського фольклору, деякі повністю вигадані мною. Я намагаюся постійно розвивати свою міфологію, свій світ, тому в мене регулярно зʼявляються нові герої.
Для мене новий персонаж — це наче новий інструмент. З новим інструментом завжди складніше працювати, а значить, і цікавіше. В кожного є свій характер, іноді історія. Я, звісно, теж зʼявляюся на своїх полотнах, це момент, в якому, мені здається, я взаємодію зі своїм світом, момент, в якому я розумію щось про себе і показую себе максимально щиро, так, як сама себе відчуваю.
Чи потрібно додавати пояснення до картин, на вашу думку?
Я думаю, що залежить від витвору мистецтва, звісно ж. Але здебільшого — ні. Мені здається, що неправильно заганяти глядача в рамки концепцій художника. Іноді треба просто дати картинам жити своє життя далі.
Коли мої роботи десь виставляються, мені подобається спостерігати за людьми, я тихенько підслуховую, що люди шепочуть одне одному, коли дивляться мої роботи, багато хто не знає, як саме я виглядаю, тому я можу залишитися непоміченою. Дуже тішуся, коли мені вдається своєю роботою пробудити людину, коли я бачу емоції в її очах, інтерес, нерозуміння. В такі моменти я ще більше розумію, що я на вірному шляху.
Ідеальна атмосфера для творчості — це…
Будь-яка атмосфера ідеальна. На мою думку, творчість повинна створюватися в усіх контекстах — і в зручних, і в незручних.
Як ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтва? Які є у ньому проблеми? І які шляхи їх вирішення можуть бути?
Я думаю, в Україні є велика кількість талановитих художників. Проте їх не видно, тому що їх або не приймають в Україні, або вони не знають, які в них є шляхи розвитку.
У нас є проблема з тим, що артком’юніті не дуже привітливе до молодих. Ситуація така, що іноді українському художнику легше потрапити в галерею в Європі, Америці, ніж в Україні.
Думаю, одним із шляхів вирішення цього питання може бути створення більшої кількості крутих проєктів, в яких зможуть брати участь не тільки запрошені артисти, які вже заявили про себе, а й молоді.
Художникам потрібно стати добрішими одне до одного, ми не повинні конкурувати один з одним, ми повинні допомагати один одному і розвивати українське мистецтво разом.
Які перспективи розвитку ви бачите для сучасного українського мистецтва?
Я думаю, в українського мистецтва є великий потенціал, якщо ми будемо горіти мистецтвом і не будемо ставити на перший план комерцію, ми зможемо показати дійсно якісний і крутий арт і ще більше зарекомендувати себе у світі.
Кого з українських митців ви можете виділити? З ким ви споріднені духом?
Андрій Самарін. До речі, він був моїм першим колекціонером і взагалі людиною, яка показала мені, що таке насправді бути художником. Такої любові та відданості мистецтву, як у нього, я ще в жодній людині не бачила. Моє найулюбленіше заняття — це спостерігати за тим, як він працює.
Чи важлива відповідна освіта для митця, на вашу думку?
На мою думку, ні. В сучасному світі для багатьох професій вже не потрібна відповідна освіта. Зараз є достатньо ресурсів для того, щоб знайти всю інформацію, яка тобі знадобиться. Можна практикуватися і вчитися всьому паралельно.
Як митцю-початківцю заявити про себе та почати продавати свої роботи?
Головне для художника-початківця — це не концентрувати свою увагу на тому, як почати продаватися, як би це складно не було, а сконцентруватися саме на своєму мистецтві.
Потрібно чесно і віддано робити свою роботу, щоб мистецтво було максимально щирим. Бути зацікавленим, розвиватися, постійно дізнаватися щось нове — художнику корисно бути дослідником в певній мірі.
І звісно, треба бути відкритим, знайомитися з людьми, спілкуватися, бо знайомства дуже важливі в нашій професії та взагалі в нашому житті. Ну і ще потрібно вміти чекати, якщо ти чесно вкладаєшся на 300%, то результат обовʼязково буде.
Чи пам'ятаєте ви, як уперше продали свою картину? Які це були емоції? Що ви купили на зароблені кошти?
Я добре памʼятаю, як я продала свій перший малюнок і як сильно я тішилася від цього, бо цей продаж дав мені найголовніший поштовх для розвитку. З грошей, отриманих з продажу, я купила собі перший великий рулон полотна та великі банки акрилової фарби.
Що, на вашу думку, робить митця великим, видатним?
Безумовна відданість мистецтву, гнучкість мислення, постійне знаходження проблем на свою голову. Великий митець, на мою думку, — це той, хто безупинно розвивається, пробує щось нове, той, хто наштовхує людей на ставлення питань, той, хто сам їх ставить, той, хто викликає емоції.
Про що ви мрієте як мисткиня та як людина?
Як мисткиня я мрію про те, щоб моє тіло мене не підводило і я як можна довше могла займатися мистецтвом, про величезну студію, в якій я зможу втілювати в життя всі свої найграндіозніші ідеї. А як людина я мрію про велику сімʼю і мир.
Чим ви любите займатися, окрім малювання?
Смачно готувати, їсти та займатися коханням. (Посміхається. — Ред.).
Як на вашу творчість вплинула війна?
Життя кардинально змінилося, а з ним почала трансформуватися творчість, наразі досить важко оцінити розміри впливу. Я однозначно стала більше малювати, і мені все більше хочеться малювати щось добре і яскраве, щось протилежне тому, що відбувається.
Зараз я живу і працюю в Парижі. На початку війни я виїхала з мамою і братом в Люксембург, там жила деякий час і потім поїхала до Парижу побачитися зі своїм хлопцем після довгої розлуки. Ми зустрілися, закохалися в Париж і зрозуміли, що хочемо залишитися там жити вдвох. Ми художники, і нас дуже підкупила величезна кількість музеїв і світових галерей. Майже кожен тиждень ми стараємося виділяти цілий день на те, щоб ходити по всім відкриттям і експозиціям, які ще не бачили.
Чи є картини, які були намальовані в період, коли ви відчували себе дуже щасливою, і навпаки? Як вони називаються?
Зараз я малюю олією, тому процес малювання однієї картини іноді займає тиждень, а то й більше. Тому мені здається, що кожна картина бачить мене і у хвилини великої радості, і у хвилини великої печалі.
