У межах Ukrainian Fashion Week 13 березня в «Мистецькому Арсеналі» дизайнерка Надя Дзяк представила авторський артперформанс Roots of Light, що став продовженням ідеї симбіозу моди та мистецтва в роботах NADYA DZYAK.
Натхнення для колекції, яку Надя Дзяк також представила у форматі відео під час Тижня моди в Мілані, стали полотна сучасної української художниці Катерини Лисовенко. За словами дизайнерки, її особливо вразило поєднання кольорів і сенсів, як через міфічні образи мисткиня передає свої емоції. Своїм перформансом Надя Дзяк прагнула відобразити процес трансформації від художнього образу до одягу та, зрештою, артоб’єкта. Вона також зазначила, що Roots of Light — перший публічний крок у новому творчому напрямі бренду — дослідженні просторових об’єктів, інсталяцій і перформативних форм на перетині моди й мистецтва.
Harper`s Bazaar Ukraine розпитав Надю Дзяк про рішення відмовитися від звичного подіуму, занурення у творчість Катерини Лисовенко й нову главу NADYA DZYAK.
Чому в сезоні осінь-зима — 2026/27 ви відмовилися від класичного формату подіуму на користь артперформансу?
Для мене це було дуже природне рішення. У певний момент я відчула, що історія цієї колекції не може бути розказана лише через класичний подіум. Вона потребувала іншої мови — більш живої та художньої.
Коли я вперше побачила роботи Катерини Лисовенко і зрозуміла глибину сенсів, які вона передає через свої картини, я відчула, що ця історія повинна бути більшою, ніж просто показ одягу. Мені захотілося створити щось інше, щось, що дозволить глядачам прожити цю ідею.
Для мене було важливо самій, через свій голос і свою присутність у перформансі, донести цю думку. Століттями у нашій культурі існували міфічні образи: дівчина-тополя, лісові духи, різні істоти, пов’язані з природою. У наших легендах ніби сама земля була населена цими дивними і прекрасними створіннями. І дуже часто ті, хто приходив на наші землі, називали ці образи дивними або незрозумілими, ніби це могло виправдати їхнє бажання знищити або «звільнити» землю від цих істот.
Через перформанс мені хотілося показати трансформацію: шлях від картин до одягу, а потім від одягу до інсталяції. Коли я побачила у роботах Катерини ці складні нашарування кольорів і глибину відтінків, я зрозуміла, що це повинні бути майже міфічні сукні. Сукні, які потім буквально через мої руки змінюють свою природу і стають частиною простору — світловою інсталяцією на стіні.
Я завжди захоплювалася грою світла, нашаруванням прозорих тканин — прозорих воланів плісе, тим, як світло проходить крізь матеріал і створює нові відтінки. Таких речей можна побачити багато в наших колекціях. І саме тому для мене було важливо завершити цей перформанс моментом, коли світло з’являється і запалюється, як символ того, що світло завжди знаходить шлях прорости. Взагалі девізом мого життя є те, що світло завжди перемагає.
Колекція осінь-зима — 2026/27 спершу була представлена під час Міланського тижня моди. У який спосіб ви презентували лінійку для італійської публіки?
Цього сезону колекція була представлена в офіційному розкладі Milan Fashion Week у форматі digital presentation. Ми створили творчий відеопроєкт — іронічний документальний мініфільм, знятий чесько-українською креативною командою. Це був не класичний fashion film, а скоріше невелика кіноробота з дуже теплою, світлою іронією.
У цьому відео є відчуття ностальгії, свободи й легкості. Для мене було важливо показати колекцію не лише як набір образів, а як живу історію, з атмосферою, характером і внутрішнім світлом. Мені здається, що саме в цьому сезоні ми почали відкривати для себе нові творчі формати. Це і творчий відеопроєкт, і артперформанс ROOTS OF LIGHT, який ми показали в Києві.
У цьому відео також розкривається основна візуальна мова колекції — прозорі шари кольору, плісировані фактури, накладання відтінків, які створюють відчуття, ніби сукні написані фарбами тканини.
У лінійці ви звертаєтеся до творчості Катерини Лисовенко. Чи була якась конкретна картина художниці, що стала відправною точкою для вашої роботи?
Мене дуже глибоко вразила одна з робіт Катерини, де зображені українські воїни, які стоять у полі з рушницями, і від них іде світло, а замість ніг у них коріння. Для мене це дуже сильний і поетичний образ. Він говорить про зв’язок людини з землею, з пам’яттю, з корінням.
КАТЕРИНА ЛИСОВЕНКО, «ВІЙСЬКОВІ ТА ЗІРКИ», 2025
Однак мене надихнула не одна певна картина, а загалом спосіб мислення цієї художниці та емоційний світ її робіт. Ми з Катериною пережили дуже схожий досвід. Після початку повномасштабної війни вона, як і я, виїхала до Європи разом зі своїм маленьким сином. У Катерини є картина, яка називається «Відень, дитячий майданчик, присвячений дитячим майданчикам в Україні».
Коли ти живеш у новій країні, ти ніби бачиш навколо мирну реальність: дитячі майданчики, школи, життя без війни. Але водночас ти постійно відчуваєш те, що відбувається в Україні. Ти думаєш про матерів, які сьогодні ведуть своїх дітей до школи під звуки сирен, про той страх, з яким вони живуть щодня.
І мені здається, що в картинах Катерини є це дуже тонке нашарування реальностей. З одного боку — мати, яка живе в Європі й бачить мир. З іншого — мати в Україні, яка живе з постійним страхом за своїх дітей.
Саме ця глибока емоція і це нашарування образів стало для мене дуже важливим відправним моментом для цієї колекції.
Катерина Лисовенко, «Відень, дитячий майданчик, присвячений дитячим майданчикам в Україні», 2025
Катерина Лисовенко, «Відень, нова школа мого сина», 2025
Катерина Лисовенко, «Кассандра бачить Трою», 2025
Як образи з полотен Катерини Лисовенко втілюються у вашій колекції? Як ви переклали їх на мову форми та силуетів?
Я ніколи не працюю буквально з художніми образами. Для мене важливо передати не сюжет картини, а її емоцію і внутрішній стан.
Коли я вперше побачила роботи Катерини, мене дуже вразили відтінки кольорів. Вони ніби яскраві, але водночас у них є дивність і певний драматизм. Це дуже складне відчуття — коли прозорі, світлі кольори можуть виглядати майже травматично.
Мій мозок просто запам’ятав ці картини. Я носила їх у собі дуже довго. І коли почала працювати з тканиною, обирати відтінки, я робила це повністю інтуїтивно. Я навіть не намагалася відтворити точні кольори з картин. Я просто довіряла тому відчуттю, яке залишилося в мені після зустрічі з цими роботами.
Через прозорі тканини, через нашарування кольорів і через плісировані волани я ніби «малюю» сукні. Саме так живопис трансформується у форму, у рух, у матерію. І під час перформансу в «Мистецькому Арсеналі» стався дуже магічний момент. На величезну стіну проєктувалися картини Катерини, і, коли поруч виходили моделі, було відчуття, що кольори буквально перетікають з картин у сукні.
Ніби ці відтінки ожили й відтворилися у прозорих шарах тканини. А потім ці сукні змінювали свою природу і переходили ще в іншу площину — у простір, коли елементи одягу ставали частиною інсталяції на стіні.
Перформанс Roots of Light — перший крок у новому творчому напрямі бренду. Розкажіть детальніше про цю нову главу.
Для мене ROOTS OF LIGHT — це початок нової творчої глави бренду. Я завжди ставилася до наших суконь як до творчих об’єктів. Ми ніколи не створювали їх у великій кількості, бо вони дуже складні у виробництві й містять багато ручної, унікальної роботи.
Я завжди знала, що наші речі можуть робити щасливішими їхніх власниць, передавати ту енергію, яку ми вкладаємо у процес створення. І водночас я відчувала, що ДНК NADYA DZYAK може гармонізувати не лише людину, а й простір.
Саме тому цей художній прояв став початком нового напрямку бренду — напрямку, пов’язаного з мистецтвом, предметним дизайном і артоб’єктами.
Як я викладаю волани на сукнях, так само я можу викладати їх у просторі, створювати великі художні інсталяції з нашим ДНК для різних просторів. Це можуть бути артінсталяції, об’єкти інтер’єру або пересувні естетичні інсталяції, які будуть прикрашати простір, гармонізувати його і водночас виконувати функцію світла.
Наші прозорі тканини, геометрія воланів і нашарування відтінків неймовірно взаємодіють зі світлом. Гра світла завжди була для мене великим джерелом натхнення. Ми завжди створювали такі сукні. І зараз, коли я даю це інтерв’ю, мені раптом прийшла проста думка. Якщо взяти нашу класичну бежеву прозору сукню з плісированими воланами, надіти її на форму (розкрити її) і поставити всередину лампу — вона вже почне працювати як артоб’єкт. Вона почне жити зі світлом, відкидати тіні, створювати нові відтінки. І це дуже точно пояснює, чому для нас перехід у простір і предметний дизайн відчувається таким природним.
Я занурююся в цей творчий процес, працюю руками, досліджую нові форми. І мені здається, що це дуже природне продовження нашого шляху. Наші сукні завжди були близькими до мистецтва — і тепер ця мова просто переходить у нову площину.
Ми також плануємо кілька дуже цікавих колаборацій. Наприклад, зараз працюємо над спільним проєктом з українською компанією, яка вже понад 30 років створює світильники для світових брендів. Разом ми хочемо дослідити, як ДНК NADYA DZYAK може існувати у формі світла.
Для мене це дуже зворушливий момент. Я відчуваю, що бренд відкриває новий вимір — там, де ДНК NADYA DZYAK, мода, мистецтво, простір і світло починають жити разом.
