Нині рак — причина приблизно кожної шостої смерті на планеті, а до 2050 року щорічна кількість смертей від раку може зрости майже на 75%. Саме тому пошук нових методів лікування цієї хвороби залишається одним із головних викликів сучасної науки. Серед тих, хто сьогодні прагне досягти глибшого розуміння процесу розвитку пухлин і розробити інноваційні терапії, — українська дослідниця Аліна Вороніна.
Її шлях у науковій галузі розпочався ще в 14-річному віці — дослідженню раку щитоподібної залози була присвячена перша робота дівчини, представлена у Малій академії наук України. Вже за два роки Аліна стала наймолодшою учасницею міжнародного конкурсу інновацій від NASA.
«Я зрозуміла, що в науці та технологіях справді не існує "правильного віку" для того, щоби почати робити щось амбітне. Якщо в тебе є ідея, знання і готовність працювати, то вік перестає бути обмеженням»,
— ділиться науковиця.
Сьогодні Аліна Вороніна досліджує нові підходи до лікування раку: від адаптивної терапії до альтернативних способів впливу на пухлинні клітини. Її головна мета — зробити лікування раку більш ефективним, персоналізованим і доступним у майбутньому.
У своїй роботі Аліна поєднує науку та технологічне підприємництво. Вона розвиває власний стартап SpaceBox BioSystems, навчається в Arizona State University і працює в Biodesign Institute. Ексклюзивно для Harper`s Bazaar Ukraine Аліна Вороніна розповіла про свій старт у науці, амбітні проєкти й важливість міждисциплінарного підходу.
Ваш шлях у науці розпочався ще в підлітковому віці — з написання роботи з дослідження раку щитоподібної залози. Коли вперше ви відчули потяг до наукової праці?
У цьому велику роль відіграв мій батько — він має фізико-математичну освіту, працював в інженерному середовищі й завжди був для мене прикладом людини, яка мислить аналітично та любить розв’язувати складні задачі. Я з ранніх років бачила, з якою пристрастю він говорить про науку та інженерію, і це поступово сформувало в мені природну цікавість до того, як влаштований світ.
Поворотним моментом став сьомий клас. У нашій школі проводили День пам’яті Чорнобильської катастрофи, і ця тема дуже мене зачепила. Я почала ставити багато запитань: що саме сталося з людьми, які постраждали від радіації, чому наслідки можуть проявлятися через десятиліття і як взагалі працюють такі процеси в організмі. Саме тоді разом з батьком я відвідала Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України. Там і познайомилася зі своєю першою науковою керівницею — дослідницею Неумержицькою Любов’ю Володимирівною.
Вона багато розповідала мені про довгострокові наслідки Чорнобильської катастрофи для здоров’я людей, зокрема про зростання випадків онкологічних захворювань через 20–30 років після опромінення. Для мене, підлітка, це було дуже сильним інтелектуальним викликом: я не могла зрозуміти, як хвороба може так довго «мовчати» в організмі, а потім проявитися через десятиліття. Саме це питання й привело мене до вивчення молекулярної біології та генетики.
Згодом разом з науковою керівницею ми вирішили, що я буду писати власну наукову роботу. Вона була присвячена аналізу метафазних хромосом у пацієнтів з раком щитоподібної залози. Дослідження проводилося на основі реальних аналізів крові пацієнтів Національного центру радіаційної медицини. Для мене це був перший досвід роботи з реальними науковими даними — коли ти не просто читаєш підручники, а аналізуєш справжні результати досліджень, робиш висновки й намагаєшся зрозуміти, як великі історичні події, такі як Чорнобиль, можуть впливати на здоров’я людей навіть через десятиліття.
Саме тоді я вперше відчула, що наука — це не лише про формули чи теорії, а й про реальні людські історії та пошук відповідей на дуже складні запитання. І мабуть, саме з того моменту почався мій шлях у науці.
Чи пам’ятаєте ви момент, коли зрозуміли, що хочете пов’язати своє життя з наукою?
Так, дуже добре пам’ятаю цей момент. Після того як я завершила свою першу наукову роботу, представила її на конкурсі Малої академії наук України. На міському конкурсі в Києві моя робота посіла друге місце. Для мене це був дуже важливий досвід, тому що вперше я побачила, що моє дослідження викликає справжній інтерес у наукового журі та експертів.
Саме тоді я усвідомила дві речі. По-перше, тема, яку я обрала, — дослідження онкологічних захворювань і їхніх причин — надзвичайно важлива і має великий науковий і суспільний резонанс. По-друге, я зрозуміла, що сам процес дослідження приносить мені справжнє захоплення. Мені було цікаво аналізувати дані, ставити нові запитання і шукати відповіді на них.
Після цього я почала ще більше читати наукові статті про біологію раку, механізми розвитку пухлин і сучасні підходи до лікування. Що більше я дізнавалася, то більше усвідомлювала масштаб цієї проблеми й те, наскільки багато ще залишається невідомим. Я зрозуміла, що хочу присвятити своє життя науці.
Я продовжила поглиблено вивчати генетику та клітинну біологію, адже мене цікавило не лише те, як ми можемо аналізувати рак і розуміти його механізми, а й те, як у майбутньому ми зможемо ефективніше боротися з цією хворобою. Для мене наука стала не просто інтересом, а шляхом до пошуку рішень однієї з найскладніших проблем сучасної медицини.
Згодом ви заснували стартап SpaceBox BioSystems. Як виникла ідея цього проєкту і яку проблему він покликаний розв’язати?
Ідея SpaceBox BioSystems насправді значно еволюціонувала з часом. Моє знайомство з цим проєктом відбулося влітку 2023 року, коли я повернулася в Україну та відвідала InScience Conference у Києві. У межах конференції проходила виставка стартапів, і саме там я познайомилася з Ярославом Заплатніковим — CEO SpaceBox. Він розповів мені про початкову ідею проєкту: створити автономну систему життєзабезпечення людини, що є важливим для майбутніх довготривалих космічних місій.
NASA та інші космічні агентства дедалі частіше говорять про майбутні польоти до Марса та необхідність створення інфраструктури для тривалого перебування людини в космосі. Однак, коли ми почали глибше аналізувати технології автоматизації експериментів у космосі, ідея проєкту поступово трансформувалася.
Ми зрозуміли, що космос відкриває унікальні можливості для біомедичних досліджень. У мікрогравітації клітини поводяться інакше: швидше змінюють свою структуру, по-іншому реагують на стресові фактори й здатні формувати складні тривимірні тканинні структури через відсутність постійного гравітаційного тиску. Дослідження показують, що процеси клітинного старіння в умовах космічного польоту можуть відбуватися у кілька разів швидше, що значно прискорює створення складних 3D-моделей людських тканин і органів. Це робить космос перспективним середовищем для дослідження таких захворювань, як рак, нейродегенеративні хвороби та порушення нейророзвитку.
Саме тоді ми вирішили переорієнтувати проєкт і створити платформу для біодруку та культивування тривимірних моделей пухлин, які можна використовувати для тестування нових терапій як у космосі, так і на Землі.
Основою нашої технології є 3D-біодрук — метод, що дозволяє створювати складні та фізіологічно реалістичні моделі пухлинної тканини. За допомогою біодруку ми можемо точно розміщувати ракові клітини разом із ключовими компонентами пухлинного мікросередовища: фібробластами, клітинами судин, імунними клітинами та іншими елементами тканини. Усе це інтегрується в спеціальне біочорнило, яке відтворює структуру людської тканини.
Такі надточні тривимірні моделі фактично є мікрофрагментами людських органів, що дозволяє досліджувати поведінку пухлин у значно реалістичніших умовах. У поєднанні із системами автономного та точного розподілу рідини, які імітують циркуляцію, подібну до кровотоку в судинах, це дає можливість тестувати нові препарати в умовах, максимально наближених до фізіології людського організму.
Проблема, яку ми намагаємося вирішити, є надзвичайно важливою для сучасної медицини. Сьогодні більшість нових препаратів тестується на так званих animal models — лабораторних тваринах. Однак приблизно 90–93% таких препаратів не проходять клінічні випробування на людях, оскільки реакція людського організму суттєво відрізняється. Наша мета — створити точніші моделі людських тканин, які дозволять значно підвищити ефективність і швидкість розробки нових ліків.
Окрім того, ця технологія має потенціал і для космічної медицини. Люди, які перебувають у космосі, піддаються підвищеному рівню радіації та іншим фізіологічним навантаженням, тому існує багато відкритих питань щодо довготривалих наслідків для здоров’я. Дослідження клітин і тканин у космічних умовах можуть допомогти краще зрозуміти ці ризики та розробити нові підходи до захисту здоров’я астронавтів.
Саме на перетині 3D-біодруку, онкологічних досліджень і космічної біології й виник SpaceBox BioSystems — проєкт, що прагне створити нові інструменти для дослідження складних захворювань і зробити процес розроблення ліків більш точним, швидким та ефективним.
Чим SpaceBox BioSystems принципово відрізняється від інших підходів до тестування ліків і терапій?
Ключовим елементом нашої технології є персоналізоване відтворення ECM (позаклітинного матриксу) — структури, яка визначає архітектуру тканини та значною мірою регулює поведінку клітин. За допомогою 3D-біодруку ми можемо точно розміщувати ракові клітини разом із компонентами їхнього мікросередовища — фібробластами, ендотеліальними клітинами, імунними клітинами — у біоматеріалах, склад яких моделює властивості природного ECM.
Це дозволяє створювати просторово організовані тривимірні моделі пухлин, у яких відтворюється не лише тип клітин, а і їхня архітектура, механічні властивості тканини та клітинні взаємодії.
Додатково наша платформа інтегрує системи контрольованої перфузії, які імітують циркуляцію рідин у тканинах, подібно до кровотоку в судинах. Це дозволяє підтримувати метаболічну активність тканин, формувати градієнти поживних речовин і кисню та, що особливо важливо, більш реалістично оцінювати проникнення й ефективність лікарських препаратів.
Інноваційність проєкту також полягає в тому, що така платформа може працювати як на Землі, так і в умовах мікрогравітації. Космічне середовище створює унікальні умови для формування тривимірних тканинних структур і дослідження клітинних процесів без впливу звичних гравітаційних факторів. Ми прагнемо використати ці умови для швидшого розуміння механізмів складних захворювань, зокрема онкологічних.
У перспективі подібні технології можуть значно скоротити витрати на розроблення нових ліків — ідеться про мільйони, а інколи й мільярди доларів, — а також змінити етику біомедичних досліджень. Створення точніших моделей людських тканин поступово дозволить суттєво зменшити, а в майбутньому, можливо, і повністю замінити тестування препаратів на тваринах.
Саме це — поєднання технологічної інновації, біомедичної точності та етичного прогресу — і є ключовою ідеєю SpaceBox BioSystems.
Чи отримував ваш проєкт міжнародне визнання або підтримку експертної спільноти?
Так, наш проєкт поступово отримує міжнародне визнання і підтримку з боку професійної спільноти, зокрема у сфері космічних технологій. Ми представляли SpaceBox BioSystems у межах діяльності American Institute of Aeronautics and Astronautics (AIAA) — однієї з провідних міжнародних організацій у галузі аерокосмічної науки та інженерії.
Зокрема, ми презентували нашу розробку на таких великих міжнародних конференціях, як AIAA SciTech 2026, ASCEND 2026 та TechCrunch Disrupt 2023. Ці події об’єднують науковців, інженерів, підприємців і представників космічної індустрії з усього світу, і для нас це стало важливою можливістю представити нашу технологію експертам та отримати професійний зворотний зв’язок.
Окрім того, наш стартап брав участь у міжнародному стартап-конкурсі Human in Space 2023, присвяченому найбільш інноваційним технологічним рішенням у сфері космічних досліджень. Одним із ключових партнерів і спонсорів цього конкурсу була міжнародна аерокосмічна компанія Boryung. У рамках цієї програми наш проєкт був представлений як перспективне рішення на перетині космічних технологій і біомедичних досліджень.
Для нас участь у таких міжнародних ініціативах є дуже важливою, адже це дозволяє не лише презентувати власні технології, а й інтегруватися в глобальну екосистему космічних інновацій, де формується майбутнє досліджень у космосі та космічної медицини.
Розкажіть детальніше про вашу участь зі SpaceBox BioSystems у міжнародному конкурсі інновацій, пов’язаному з програмами NASA та космічної індустрії. Як на вашу роботу вплинув цей досвід?
Участь у цьому міжнародному конкурсі стала для мене дуже особливим досвідом. На той момент мені було лише 16 років, і я стала наймолодшою учасницею серед усіх команд. Середній вік засновників стартапів, які брали участь у конкурсі, становив приблизно 35–40 років. Тому сама поява підлітка серед команд, що працюють у сфері космічних технологій, викликала великий інтерес і певний резонанс як серед аудиторії, так і серед самих учасників та експертів індустрії.
Мені довелося представляти наш проєкт перед людьми, які будують кар’єру в космічній галузі десятиліттями — засновниками компаній, інженерами, науковцями. Для мене це був дуже сильний мотиваційний момент. Я зрозуміла, що в науці й технологіях не існує «правильного віку» для того, щоб почати робити щось амбітне. Якщо в тебе є ідея, знання і готовність працювати, то вік перестає бути обмеженням.
Цей досвід дав мені дуже сильний внутрішній поштовх. Я побачила, що наш проєкт викликає реальний інтерес у людей, які формують майбутнє космічної індустрії. Для мене це стало підтвердженням того, що я рухаюся у правильному напрямку і що наука — це саме та сфера, у якій я хочу розвиватися надалі.
Скільки команд брали участь у конкурсі NASA і на якому етапі ви були відібрані?
Конкурс був дуже масштабним. Організатори отримали приблизно 130 заявок з понад 33 країн світу. Після першого етапу було відібрано 25 півфіналістів, а згодом — 12 стартапів, які пройшли до фіналу.
Ці 12 команд отримали можливість презентувати свої проєкти на великій сцені під час міжнародної конференції в Лас-Вегасі 2023 року. Я представляла там SpaceBox BioSystems, і наша команда стала однією з фіналістів конкурсу.
Для мене як для людини, що на той момент лише починала свій шлях у науці та технологічному підприємництві, це був надзвичайно цінний досвід. Ми мали змогу представити нашу ідею перед міжнародною аудиторією, отримати експертний зворотний зв’язок і стати частиною глобальної спільноти інноваторів, які працюють на перетині науки, технологій і космічних досліджень.
Окрім розвитку власного проєкту, сьогодні ви навчаєтеся на програмі Physics в Arizona State University і працюєте у Biodesign Institute в лабораторії доктора Carlo Maley. На чому зараз зосереджені ваші дослідження?
Зараз мої дослідження зосереджені на нових підходах до лікування раку, зокрема на концепції так званої адаптивної терапії. Однією з найбільших проблем традиційної хімієтерапії є те, що вона недостатньо вибіркова. Препарати, які застосовуються під час лікування, часто знищують не лише пухлинні клітини, а й здорові тканини. Саме тому хімієтерапія може викликати дуже серйозні побічні ефекти, а багато пацієнтів змушені проходити госпіталізацію через ускладнення після лікування.
Адаптивна терапія пропонує інший підхід. Замість того щоб намагатися повністю знищити пухлину за допомогою максимальної дози ліків, ця стратегія передбачає контроль росту пухлини за допомогою більш точного і регульованого дозування препаратів. Ідея полягає в тому, щоби підтримувати баланс між різними популяціями клітин і не давати пухлині агресивно розвиватися.
У лабораторії доктора Carlo Maley у Biodesign Institute ми досліджуємо ці механізми на експериментальних моделях. Зокрема, ми проводимо експерименти на мишах, щоб зрозуміти, як різні клітинні популяції реагують на терапію та як можна керувати їхньою еволюцією за допомогою змін у дозуванні препаратів. Ми аналізуємо, як деякі клітини стають чутливими до ліків і як ця чутливість може допомогти стримувати ріст більш агресивних пухлинних клітин.
Фактично йдеться про нову філософію лікування: замість того щоб намагатися повністю знищити пухлину за будь-яку ціну, ми прагнемо навчитися контролювати її розвиток. Тоді рак може перейти у більш стабільний стан, коли хвороба не прогресує і не створює критичної загрози для життя пацієнта.
Це дає можливість значно зменшити токсичність лікування і покращити якість життя людей. Для мене ця тема є дуже важливою, адже вона поєднує фундаментальну науку — еволюційну біологію раку — з пошуком практичних рішень, які можуть змінити підходи до лікування онкологічних захворювань у майбутньому.
Ви також працюєте в Luminosity Lab над альтернативними підходами до терапії для лікування раку. Що саме ви досліджуєте в рамках цього проєкту?
Ми досліджуємо альтернативні підходи до лікування раку, зокрема раку молочної залози, який є найпоширенішим онкологічним захворюванням серед жінок у світі.
Основна ідея нашого дослідження полягає в тому, щоб знайти способи впливати безпосередньо на пухлину, не пошкоджуючи здорові клітини. Ми намагаємося підійти до проблеми з іншого боку — через метаболічні потреби пухлини.
Відомо, що для росту і розвитку пухлинні клітини потребують значно більше енергії та поживних речовин, ніж нормальні клітини. Зокрема, багато агресивних типів раку активно споживають глюкозу та інші нутрієнти, щоби підтримувати швидкий поділ клітин.
У рамках нашого проєкту ми досліджуємо, наскільки сильно ріст пухлини залежить від доступу до таких ресурсів. Ми вивчаємо, як зміна клітинного середовища та обмеження певних нутрієнтів можуть впливати на поведінку пухлинних клітин. Ідея полягає в тому, щоби поступово позбавляти пухлину тих ресурсів, які необхідні їй для росту, фактично ізолюючи її від ключових джерел енергії.
Такий підхід може стати основою для нових, менш токсичних терапій, які не знищують здорові клітини, а натомість створюють для пухлини умови, в яких вона більше не може активно розвиватися. Для мене участь у цьому проєкті є дуже важливою, адже він поєднує фундаментальні дослідження клітинного метаболізму з пошуком нових стратегій боротьби з онкологічними захворюваннями.
У чому полягає принципова відмінність вашого підходу від методів, що вже існують? Чи має ваша технологія потенціал змінити стандарти лікування?
Головна відмінність нашого підходу полягає в тому, що ми намагаємося поставити в центр терапії не саму технологію чи комерційну модель лікування, а конкретного пацієнта. Сьогодні багато стандартних протоколів лікування передбачають застосування однакових схем терапії для великої кількості людей. Однак у реальності кожен випадок раку є унікальним: пухлини можуть відрізнятися за своїми мутаціями, поведінкою клітин і реакцією на лікування. Крім того, різні пацієнти по-різному переносять терапію і можуть мати зовсім різні побічні ефекти.
Саме тому ми розглядаємо майбутнє онкології через призму персоналізованої медицини. Наш підхід спрямований на те, щоб не просто агресивно знищувати пухлину, а навчитися контролювати її ріст, не допускаючи метастазування і водночас мінімізуючи шкоду для організму. Рак — надзвичайно складне захворювання, і його повне знищення часто потребує дуже високої «ціни» для пацієнта. Тому альтернативна стратегія полягає в тому, щоб управляти поведінкою пухлини та утримувати її в контрольованому стані.
Скільки людей залучено до цього проєкту та яку роль ви відіграєте в команді?
У цьому проєкті я виконую роль Team Lead, і моя команда безпосередньо працює над розробленням терапевтичного підходу та проведенням експериментів. Сам проєкт поділений на дві основні команди. Перша команда займається лабораторними дослідженнями — ми розробляємо концепцію терапії, плануємо експерименти та проводимо серії лабораторних тестувань.
Друга команда зосереджена на аналізі даних та математичному моделюванні. Вони використовують результати наших експериментів, а також дані з інших наукових досліджень, щоби створювати комп’ютерні моделі, які допомагають прогнозувати поведінку пухлини та ефективність різних терапевтичних стратегій.
Важливо також те, що початкову ідею терапії та експериментального підходу, який ми зараз тестуємо, я розробила самостійно. Вона полягає у поєднанні кількох механізмів впливу на пухлинні клітини: з одного боку, обмеження доступу до ресурсів, необхідних для росту, а з іншого — зміна клітинного середовища таким чином, щоби пухлина втрачала здатність активно адаптуватися до цих змін.
Це ще ранній етап досліджень, але для мене дуже важливо працювати в команді, де поєднуються експериментальна біологія, математичне моделювання та міждисциплінарний підхід до розв'язання медичних проблем.
Чи змінилося ваше уявлення про рак після кількох років роботи в цій сфері?
Так, моє уявлення про рак змінилося дуже суттєво. Коли я лише починала цікавитися цією темою, мені здавалося, що рак — це передусім біологічна проблема, пов’язана з мутаціями в клітинах. Але з роками роботи в цій сфері я зрозуміла, наскільки це комплексне та багатогранне явище.
Сьогодні ми знаємо, що на розвиток онкологічних захворювань впливає ціла сукупність факторів: генетика, еволюційні процеси всередині пухлини, навколишнє середовище, спосіб життя, а також загальний фізіологічний стан організму. Пухлина — це не просто набір мутованих клітин. Це складна система, яка постійно еволюціонує, адаптується до лікування і взаємодіє з усім організмом.
Окрім цього, я почала більше усвідомлювати, наскільки важливу роль можуть відігравати фактори способу життя та психофізичного стану людини. Наш організм — це дуже складна система, де багато процесів взаємопов’язані. Саме тому сучасна наука дедалі частіше підходить до дослідження раку не лише з погляду молекулярної біології, а й через міждисциплінарні підходи, які враховують еволюційну біологію, екологію клітинних систем і навіть поведінкові фактори.
Цей досвід навчив мене дивитися на рак не як на одну проблему, а як на цілу систему процесів, які потрібно розуміти в комплексі. І саме це робить дослідження онкології таким складним, але водночас надзвичайно важливим і захопливим напрямом науки.
Як би ви описали свою роботу сьогодні? Чому міждисциплінарний підхід настільки важливий для науки?
Сьогодні я можу сказати, що щиро люблю те, чим займаюся. Для мене наука — це не просто професія чи навчання, а постійний процес пошуку відповідей на складні запитання. Найважливіше, що я зрозуміла за цей час, — наука ніколи не існує в межах лише однієї дисципліни. Найцікавіші відкриття часто народжуються саме на перетині різних галузей знань.
У своїй роботі я постійно поєдную кілька напрямів: фізику, біологію, генетику, медицину та аналіз даних. Наприклад, щоб зрозуміти, як поводяться пухлинні клітини, недостатньо лише біологічних знань. Потрібні математичні моделі, розуміння еволюційних процесів, інженерні підходи до експериментів і навіть фізичні принципи, які допомагають описати поведінку складних систем.
Саме тому міждисциплінарність є настільки важливою для сучасної науки. Складні проблеми, такі як рак або інші важкі захворювання, неможливо вирішити з позиції лише однієї галузі. Вони потребують поєднання різних підходів і співпраці між науковцями з різних сфер.
Я вірю, що майбутнє науки — за міждисциплінарними командами, де фізики, біологи, лікарі та інженери працюють разом над спільною метою.
Чи бачите ви можливість у майбутньому реалізовувати свої наукові проєкти також в Україні?
Так, я бачу таку можливість. Україна має дуже сильні наукові традиції та багато талановитої молоді, яка цікавиться наукою. Навіть сьогодні я бачу позитивні зміни — наприклад, Мала академія наук України активно співпрацює з міжнародними партнерами та організовує різні освітні й наукові ініціативи разом з установами зі Сполучених Штатів та інших країн.
Я переконана, що в майбутньому українська наукова екосистема може отримати ще більше можливостей для розвитку — більше міжнародних партнерств, фінансування та програм підтримки молодих дослідників. Це створить умови, у яких молоді науковці зможуть не лише проводити дослідження на високому рівні, але й запускати власні інноваційні проєкти.
Якою ви бачите свою мету як науковиці сьогодні?
Моя найбільша мета як науковиці — зробити свій внесок у зміну підходів до наукових досліджень і, звичайно, наблизитися до розуміння та розв'язання проблеми раку. Водночас я добре усвідомлюю, наскільки це складна і комплексна проблема. Саме тому для її вирішення потрібні тисячі дослідників, різні дисципліни, нові технології та роки спільної роботи.
Проте я вірю, що навіть один дослідник може зробити важливий внесок — не лише через власні відкриття, а й через натхнення інших. Мені дуже хочеться бути прикладом для молодих людей, які тільки починають цікавитися наукою. Показати, що дослідження можна проводити незалежно від віку, країни чи обставин, якщо є цікавість, наполегливість і бажання змінювати світ.
Якщо мій досвід зможе надихнути когось зробити перший крок у науці, поставити нове запитання або розпочати власне дослідження — для мене це вже буде дуже важливим результатом. Адже наука рухається вперед саме тоді, коли з’являються нові люди з новими ідеями, які не бояться мріяти й працювати над тим, що колись здавалося неможливим.
